Марко Супрун дав відповідь на кампанію, у якій його звинувачують у неонацизмі

З моменту мого переїзду до України, я встиг пережити російські обстріли. У мене влучала цегла, яку кинув член підрозділу спеціального призначення міністерства внутрішніх справ “Беркут”, під час документування подій 18 лютого 2014 року.

Моя найкраща подруга і дружина Уляна була призначена першим заступником міністра охорони здоров’я України з мандатом на втілення медичної реформи. Незабаром після цього вона була отруєна й разом зі своєю командою вони відчули на собі весь яд російської п’ятої колони в Україні. Українці також взяли участь у справжній дезінформаційній м’ясорубці спрямованій проти неї та медичної реформи, з фейками на зразок відсутності у неї медичної освіти. До сьогодні є люди, які вірять, що вона не є лікарем.

У 2018 році мене двічі побили вуличні бандюки (злочинці), яким заплатили люди, які виступають проти реформи охорони здоров’я. Після цього я отримував повідомлення з погрозами. Такі ж повідомлення з погрозами тоді отримав прем’єр-міністр Гройсман і члени його уряду.

Життю Уляни неодноразово погрожували. Інформація приватного характеру про дітей її заступників була опублікована в мережі нелегітимними і легітимними українськими громадськими організаціями, ставлячи їхні життя під загрозу.

Непосвяченим в реалії України може здатися дивним, що на когось можуть фізично нападати через реформу охорони здоров’я. Досі щоразу, коли я думаю про це, моя голова йде обертом.

У ході своєї роботи в уряді, Уляна зустрічалась з усіма лідерами різних релігійних спільнот України. Вона зустрічалась з лідерами різних християнських церков, лідерами католицької та православних церков, очільником мусульманської та єврейської спільнот. Вони всі підтримали медичну реформу. Усі за винятком Російської православної церкви, звісно.

Здійснивши всебічне обговорення нової політики з тисячами лікарів, медсестер, медичних працівників та управлінців, у фрагментованому політичному середовищі, у 2017 році був прийнятий новий закон, який змінює систему фінансування охорони здоров’я в Україні. З’явився єдиний державний платник за медичні послуги — Національна служба здоров’я України. Подібні системи існують у Великій Британії, Іспанії та Канаді.

Втілення реформи охорони здоров’я в Україні є однією з найбільш вагомих змін, які відбулись в країні з моменту проголошення незалежності. Потреби пацієнта тепер у центрі уваги, і це повертає в систему людську гідність. Цілим генераціям українців в минулому було відмовлено у цьому.

Атакуючи та викорінюючи корупційні схеми, реформа зробила охорону здоров’я відкритішою та доступнішою для менш забезпечених груп населення в Україні. Блокування можливостей для нестримної корупції в одному з найбільш прибуткових секторів, на яких роками наживалися нечесні політики й чиновники, розкрадаючи бюджет країни, забезпечило Уляні й мені потужних ворогів.

Пережитки й адепти совєцької системи найбільше потерпають від цих змін, як і російські зусилля з повернення контролю над Україною.

Український дисидент у минулому, пан Глузман, неодноразово заявляв що двоюрідний брат Уляни є куратором ЦРУ в Україні. Американське посольство в Україні дало йому візу для подорожі в Америку, де він зустрівся з представниками Державного департаменту США, щоб спробувати переконати їх зупинити Уляну. Але в Уляни немає двоюрідного брата в ЦРУ.

Колишній прем’єр-міністр Азаров, який втік до Росії після Майдану разом із вигнаним президентом Януковичем, розповсюдив фотографію чоловіка в окулярах, який, вочевидь, співпрацював з нацистським окупаційним режимом в Україні під час Другої світової війни. Він має те саме прізвище, що і дівоче прізвище Уляни, і тому, за словами Азарова, є її дідом. У неї немає такого діда.

Незважаючи на заяви людей, котрі мають доступ до архівів Яд Вашем, пан Долинський, самопроголошений мисливець на нацистів в Україні, та інші продовжують стверджувати, що вона є племінницею нацистів.

Те, що українці — «нацисти», — це багаторічний російський дезінформаційний наратив. Однак сьогодні це стало новим православ’ям серед західних журналістів, багато з яких працюють на ЗМІ, створені Американським агентством глобальних медіа, а також приватні медіа-організації.

Ці журналісти застосовують просту, але ефективну логічну оману провини на основі асоціації (guilt by association).

Я допомагав створенню кіно, воєнної комедії, події якої відбуваються у 2014 році на передовій війни Росії проти України. Продюсери вирішили зробити допрем’єрний показ для українських ветеранів війни. Прийшло близько 300 ветеранів різних бойових підрозділів України, включно з добровольчими батальйонами. Було зроблено багато фотографій з багатьма ветеранами.

Раніше такий контекст був би важливим для редактора чи видавця, якби хтось забажав розповісти про мої зв’язки — справжні чи уявні. Але коли Twitter стає редактором великих інтернет-видань, контекст ігнорується.

Найголовніше, що ніхто з журналістів, які поширили цю «провину через асоціацію» проти мене, не зверталися до мене. Ніколи. Таке серйозне порушення професійних норм (стандартів) та журналістської етики проігнорували розумні та поважні журналісти.

Протягом останніх шести місяців журналісти, які працювали в Voice of America, Radio Free Europe/Radio Liberty, Human Rights Watch, Bellingcat, the Atlantic Council, Deutsche Welle, the Financial Times, The Guardian, The Independent, і це лише деякі з них, підхопили хвилю, поширюючи наклеп про те, що нібито я неонацист. Вони використовували свій офіційний статус, щоб поширити брехню про мене та мої переконання.

Раніше цього року я написав редакторам Голосу Америки і повідомив їх про роботу їхнього підопічного (співробітника). Я також повідомив їх про контекст, про показ фільму, який відвідали сотні ветеранів. Я пояснив їм ким я є і як ці твіти вводять в оману людей і потенційно можуть бути розцінені як наклеп. Редактор з питань стандартів та практик запевнив мене, що ними було вжито заходів й серйозність ситуації була донесена до співробітника. Мені повідомили, що твіти з наклепом будуть видалені.

Але мені збрехали.

Той самий журналіст Голосу Америки, який написав наклеп на мене, висунув подібні звинувачення проти інструкторів Збройних Сил Канади, розміщених в Україні у рамках канадійської програми, що забезпечує підготовку та технічну допомогу Збройним Силам України.

Врешті-решт, початковий тред твітів був розширений з додаванням фотографій, на яких я маю бесіду з представниками Молодіжного Націоналістичного Конгресу (МНК). МНК нещодавно були оцінені IREX як друга найбільш впливова молодіжна організація в Україні після Пласту (української скаутської організації).

Однак, ніхто не спитав мене про зміст моєї промови. Ніхто не спитав мене, чи я є членом цієї організації чи якими були мої мотиви звернутися до молодих активістів, які зібрались.

Я розповідав їм про історію моїх батьків: як моя мама, ще зовсім малою, була викрадена наступаючою німецькою армією і відправлена примусово працювати на ферму в Німеччину. І як мій тато був забраний з дому німецькою армією, яка відступала після свого вторгнення у тодішню совєцьку Україну. Потім його примушували гасити пожежі в Німеччині, викликані бомбардуваннями союзницьких військ.

Знову ж таки, цей контекст важливий. Без нього можна було б зробити висновок, що вони теж були нацистами.

Чи в моєму офісі колись були люди з татуюванням свастики? Я зазвичай не роблю огляд тіла, але так. Чи це робить з мене неонациста? Ні. У той самий час, мій друг з ЛГБТ спільноти також був в офісі і разом ми довго говорили про толерантність.

Зовсім нещодавно, ця толерантність була абсолютно показовою під час протестів біля одного з судів Києва. Представники так званих правих і так званих лівих стояли поруч, протестуючи затриманню й застосуванню домашнього арешту для Сергія Стерненка, активіста з Одеси, який пережив три замахи на власне життя через розкриті ним зв’язки між організованою злочинністю міста та Міністерством внутрішніх справ.

Це неймовірний випадок, який не знайшов належного висвітлення з дуже простої причини. Ті самі журналісти, які називають мене неонацистом, повісили на Стерненка ярлик праворадикала. Подумайте про це. У результаті цього, контекст цього кейсу проігнорований пресою, навіть попри те, що в суді його презентує зокрема адвокат Гельсінської правозахисної спілки, яка постійно веде справи нападів на ромів й представників інших меншин.

Ніхто з журналістів, які поширюють наклеп про мене в мережі не запитували про мої погляди на червоний та коричневий тоталітаризми, комуністичний і націонал-соціалістичний. Як і не запитували про мої будь-які інші погляди та асоціації.

У мене було декілька зустрічей з патріархом Української греко-католицької церкви Святославом Шевчуком, серед інших була зустріч з тривалою розмовою про відносини між “Церквою мучеників” та українським суспільсвтом під час війни за існування України.

Я також неодноразово бачився з головним равином міста Київ Яковом Блайхом, з якими ми говорили про відносини між Ізраїлем та Україною, й серед іншого про роль колишніх членів Збройних сил Ізраїля у навчаннях добровольців, частина з яких воювали разом з Правим Сектором у боротьбі за виживання, а згодом продовжили службу в лавах Збройних сил України.

Випробування, з якими має справу Ізраїль є дуже подібними до тих, які випали на долю України. Настільки очевидні, що подібні паралелі зовсім ігноруються міжнародними коментаторами. Виникає питання: чи нестача уваги до опису цих паралелей між Україною та Ізраїлем є умисною чи простою недбалістю? Можливо, це розбіжності без різниці бо зусилля прикладаються, щоб намалювати розкол між Ізраїлем та Україною.

Я ціную усі свої дружні стосунки. Мені випала нагода застосувати свої цінності для розбудови нового центру, справжнього ринку ідей. Ринку, де катедра зустрічається з базаром, щоб надихнути людей будувати на основі нашого спільного замість руйнування його через наші відмінності.

У мене також є селфі з віце-президентом Джо Байденом. У мене є фотографії з послами, з різними українськими, американськими і канадськими політиками з різних партій. У мене є фото з друзями з української ветеранської спільноти, ЛГБТ спільноти, мистецької спільноти, кіношної спільноти і спільноти військових бранців-полонених війни Росії проти України.

Показувати свої фото з равином, патріархом, демократом, республіканцем, лібералом чи консерватором, тим не менш, є спробою іншої логічної хиби за асоціацією, якщо бути точним, асоціацією з героєм.

Але журналістика не повинна бути боротьбою одних логічних хиб з іншими. Йдеться про те, щоб докопатись до правди. Якби хтось з цих журналістів зробив своє домашнє завдання, або потрудився поговорити зі мною, вони, можливо, усвідомили б фальшивість своєї логіки.

Відколи я оселився в Україні, мене називають злодієм; нібито я особисто вкрав мільйони з державного бюджету України і переніс готівку через кордон у валізі.

Мене називали членом єврейської міжнародної змови, лялькою Джорджа Сороса, шпигуном ЦРУ, і тепер — неонацистом.

Весь цей бруд йде від людей з різних партій, включно з Опозиційною платформою “За життя”, Батьківщиною, Свободою, Радикальною партією так само, як і онлайн видань пов’язаних з Російськими державними медіа, які плодять теорії змов, щоб сіяти розбрат.

До їхніх рядів примкнули українські медіа, частина з яких отримують фінансування з сумнівних джерел, але разом з цим отримують фінансування від USAID. Вони також отримують фінансування від PACT, від Free Press Unlimited в Нідерландах й BBC Media Action, а також Open Society Foundation, як і від приватних донорів з української діаспори.

Групове мислення схильне переконувати, що Україна кишить неонацистами. Звісно кишить, якщо журналісти продовжують заплямовувати ярликами людей з солідною репутацією, борців за демократичні цінності, через декілька фото або келих піднятий в пабі з українським ветераном чи добровольцем.

Найсвіжіший матеріал, який спричинив міжнародне обурення пройшов аналіз змісту та синтаксису особою, яка спеціалізується на медіа і є доктором наук у слов’янських мовах й літературі, і зараз здобуває ще один ступінь в Оксфордському університеті. Висновок щодо матеріалу свідчить, що він був плагіатом публікації, яка з’явилась раніше цього року в українському онлайн-виданні, горезвісній криниці російської дезінформації.

Ця ж стаття була перекладена англійською, німецькою та італійською мовами, і тепер розповсюджується RT (раніше Russia Today), головним засобом масової інформації Кремля у всьому світі.

Це хрестоматійний приклад того, як генерується і поширюється онлайн російська дезінформація. Останні атаки є настільки несамовитими, що постає питання про мотиви. І для мене відповідь є очевидною: метою є дискредитація одного з найпотужніших ресурсів викриття російської дезінформації — StopFake, з яким також асоційований і я.

Групова какофонія теорії змов є небезпечним явищем. Вона може привести вас до висновку, що звуки галопу спричинені конем. Але перевірка фактів (фактчекінґ) може виявити, що це, насправді, зебра.

Ігнорування контексту сьогодні — це зелене світло для поширення дезінформації. Журналісти, які призупиняють свою недовіру, з більшою вірогідністю, будуть спіймані на поширенні пропаганди та живленні наклепу.

Коли ми з Уляною переїхали до України під час Революції Гідності, Майдану, ми зрозуміли, що це остання битва за виживання для України. Або ми віддаємо все, що маємо на її захист, або ми всі програємо.

Ми створили організацію, яка провела навчання з тактичної медицини для понад 30 000 військовослужбовців Збройних Сил України — від добровольчих батальйонів до підрозділів спеціального призначення. Це відбувалося в той час, коли українська армія була спустошена роками занедбаності та втручання з боку Росії.

Водночас ми допомогли групі українських режисерів створити відповідальний якісний контент про Майдан, а потім про війну Росії проти України. В результаті, нами був створений художній фільм про війну “Наші Котики”, який отримав злісні відгуки у російських ЗМІ. Путін не хоче, щоб ви побачили це кіно.

Протягом цього часу я також як волонтер брав участь у StopFake, ініціативі журналістської школи Києво-могилянської академії, метою якої є розвінчання російської пропаганди та зрив дезінформації Кремля. Робота, проведена командою з перевірки фактів, адаптована для створення щотижневого дайджесту на YouTube.

На початку цього року StopFake підписався під кодексом принципів Міжнародної мережі фактчекінґу Інституту Пойнтера. Це було передумовою для того, щоб Facebook розглянув організацію на роль фактчекерів.

Робота сторонніх фактчекерів жодним чином не може впливати на те, чи Facebook видаляє публікацію чи ні. Коли сторонній фактчекер перевіряє публікацію, до оригіналу публікації додається примітка, що допис може містити неправдиву або оманливу інформацію. Важливо розуміти, що публікація не зникає. Це стосується всіх сторонніх фактчекерів у всьому світі.

Немає ніякої червоної кнопки “Видалити”, якою володіють лише фактчекери. Фактчекери не зустрічаються в печерах ілюмінатів, пропонуючи Марку Цукербергу пости як жертвоприношення скандуючи “Слава Ериді! Слава Діскордії!” в надії потрапити на планету Х для співпраці з QAnon.

Допис, який видаляється адміністрацією Facebook, видаляють через невідповідність стандартам спільноти Facebook. Навіть тоді, коли пост видалено, Facebook дозволяє оскаржити це рішення і в залежності від умов може повернути чи не повернути пост онлайн.

StopFake не має ніякого відношення до видалення публікацій з Facebook. Не існує змови між так званими правими радикалами, StopFake та Facebook. Доказів цієї змови просто не існує. Припускати, що чиїсь зв’язки (або їх відсутність) можуть вплинути на роботу, яку вони виконують, апріорі смішно.

Все це є загальнодоступною інформацією і не потрібно мати ніяких особливих навичок, щоб її знайти. Я це знаю. Я не маю жодних особливих навичок і мені вдалося це зрозуміти.

Тут немає ніякої прихованої правди, яку громадськість має право знати, якою б незручною вона не була, як би сказав Орвелл. Є фотографії, висмикнуті з контексту, щоб створити фрагмент «істини», який підживлює дезінформацію про Україну. Це наклеп.

Всупереч очевидному, автори рухалися вперед, просуваючи цю брехню, розповсюджуючи її в Інтернеті разом зі своїми колегами, міжнародною спільнотою у Києві, донорами та представниками посольств. Ці тактики ускладнюють здоровий скептицизм, якщо не унеможливлюють його. Раціональна думка повинна ставити під сумнів звинувачення журналістів, котрі примусово підгодовують людей наративом про те, що українські ветерани є неонацистами.

Цей новий вид атакувальної журналістики потребує власне ім’я. Це скепсицид (skepsicide), що означає свідомі зусилля вбити чиюсь спроможність мислити чітко навмисним викривленням реальності (від грецького skepsis (міркування) та французького cide (вбивати)).

Журналістика, з її етикою та професійними стандартами — наша найсильніша зброя на передовій проти російської дезінформації. Я сподіваюся, що цього досі достатньо для розумних людей.

Відомий рядок Бертольта Брехта про те, що “насправді лише фрагмент носить знак автентичності” сьогодні є передвісником приреченості. Тому що сьогодні цикл новин будується на звукових фрагментах, а засоби масової інформації змусили нашу культуру думати, що фрагмент — це вся правда. Фрагмент істини може бути автентичним, але висмикнутий із контексту, він знищує її.

На передовій російської війни проти України осколки (маленькі фрагменти гранат) вбили багатьох.

Старе прислів’я про те, що правда зробить тебе вільним, вже не є достатнім для того, щоб прояснити ситуацію. Тому що правда тепер є в’язнем у російському гулагу дезінформації. І якщо злагоджені професійні зусилля не будуть застосовані для того, щоб звільнити її, життя будуть зруйновані фрагментами автентичності.

Американські, британські та російські журналісти хочуть переконати вас, що я неонацист. Що Україна це такий корупційний монстр з неонацистською піною навколо рота. Що немає війни Росії проти України. Що те, що відбувається — це громадянська війна. Що неонацист це синонім до ветерана.

Особа, яка бере в руки зброю і стоїть в окопах, захищаючи Україну від російської навали, може бути геєм чи гетеросексуалом, лесбійкою або бісексуалом. Вони можуть бути правими радикалами чи лівими радикалами, лібералами чи консерваторами. Вони можуть бути чаклунами чи язичниками. Вони можуть бути євреями, мусульманами, буддистами, християнами чи атеїстами.

Вони можуть бути онуками ветеранів Красної Армії або внучками ветеранів Української повстанської армії. Вони можуть бути і вони є усіма цими людьми, але вони стоять разом.

Головне, поза тим, ким вони можуть бути чи не бути, є в першу чергу те, що вони є ветеранами. Якщо вони стоять на захисті України, я стоятиму пліч-о-пліч.

росія супрун фейк інформаційна війна