Підсумки контактної групи: Зеленському треба, щоб перестали стріляти, бойовикам – особливий статус і вибори

Чого хоче українська влада

1. Продовження перемир’я. Припинення вогню, яке зараз триває на фронті, повністю відповідає мирній концепції президента Зеленського: «Нужно просто перестать стрелять». Недарма у владі постійно нагадують про те, що за час так званого перемир’я внаслідок обстрілів не загинув жодний український військовий. Втім, якщо завтра обстріли відновляться, «мирний план» вдарить рикошетом по Зеленському та електоральних позиціях «Слуг народу» напередодні місцевих виборів. Відповідно, збереження перемир’я – це пріоритет влади номер один. Розведення сил на ще чотирьох ділянках та розмінування двадцяти.
2. Обмін полоненими. Зеленський, без сумніву, вважає політичним успіхом обмін утримуваними в ОРДЛО та Росії осіб: адже саме йому, а не попереднику Порошенку, вдалося домовитися про звільнення Сенцова та полонених моряків. Новий обмін може стати чи не єдиною позитивною для зевлади подією 2020 року. Перед виборами для них це критично важливо.
3. ОБСЄ «за нас». Україні треба продемонструвати перед ОБСЄ конструктивність та здатність іти на компроміси. У цьому сенсі учасники ТКГ Казанський і Гармаш відзначили вмілі маневри Кравчука, який нібито зміг розблокувати переговори завдяки своєму фірмовому прийому "пробігання між крапельками". Мовляв, якщо зараз буде прогрес, він попросить Раду скасувати постанову. Втім, є питання, що ж отримає Україна на фініші цих "крапелькових" перебіжок, але про це нижче.
4. Проведення нової зустрічі в Нормандському форматі на рівні радників. Ця зустріч чзапланована на 28 серпня. Для Зеленського важливо, щоб нормандський процес тривав.

Чого хоче Росія

1. Легітимізація ОРДЛО як учасників переговорів. Це постійний лейтмотив російської переговорної риторики на ТКГ. Мовляв, ми не є учасником конфлікту, нічого не гарантуємо (в тому числі й умов перемир’я). У такий спосіб Росія хоче вирішити відразу два питання: досягти підвищення статусу ОРДЛО та можливості, зберігаючи над бойовиками повний контроль, уникати будь-якої відповідальності за їх дії.
2. Місцеві вибори. Як повідомили учасники переговорів і згодом підтвердив Кравчук, російська сторона вимагала скасувати постанову ВР про призначення чергових місцевих виборів у 2020 році. Їм не до вподоби норма постанови, що вибори на окупованих територіях можуть відбутися тільки після ′′виведення всіх незаконних збройних формувань, що контролює, скеровує та фінансує РФ, російських окупаційних військ та їх військової техніки з території України". Росія висунула ультиматум – поки постанову не скасують, переговорів не буде. Кравчук домовився про компроміс: якщо переговори зараз покажуть прогрес, він звернеться до ВР про скасування постанови. І тут моментом істини стане те, чи ухвалить ВР зміни в постанову. Не виключено, що торгуватися будуть і про можливість провести вибори на підконтрольних Україні прифронтових територіях. Зараз ці вибори скасувала ЦВК за поданням військово-цивільних адміністрацій.
3. Просування «формули Штайнмаєра». Документ, який рік тому схвалив Зеленський, може мати наслідком проведення фейкових виборів, результати яких буде змушена визнати Україна. Це неминуче станеться, якщо вибори відбудуться до відновлення контролю над кордоном. Відповідно, Росія робитиме все, щоб усі позиції «формули Штайнмаєра» почали застосовуватися – але щоб на кордоні все лишалося як є.

Як не парадоксально, але перемир’я, яке так відстоював Зеленський, вибило з рук української сторони головний козир у питаннях переговорів по імплементації мінських угод. Раніше не було сенсу дискутувати, що має статися раніше – вибори чи контроль над кордоном, якщо не виконується перший і основоположний пункт мирного плану – повне і всеосяжне припинення вогню. А якщо перемир’я номінально існує, й українська сторона веде пропаганду на підтвердження його чинності, то цього аргументу в переговорах більше нема.

війна бойовики ткг