Тонка лінія. Гонконг і Тайвань. Що мотивує політику Китаю щодо Донбасу та Криму?
Світові агенції раніше помічали, що з початку української кризи Китай дотримується «тонкої лінії», кажучи, що поважає територіальну цілісність України та її суверенітет, але «що водночас держави Заходу мають брати до уваги законну безпекову стурбованість Росії».
Сам Китай марить "великою країною" з Тайванем та повною втратою автономії Гонконгу, і це частково мотивує його ставлення до "гарячих точок" в інших країнах, – ідеться у редакційній статті Ростислава Хотина для Радіо Свобода.
Китай спирається виключно на національні інтереси, і йому байдуже до цінностей. Також на ставлення Китаю до тих чи інших проблем впливають його відносини з США та Росією. «Радіо Свобода» спробувало розібратися в мотивах політики Китаю щодо двох ключових проблем України – війни на Донбасі та анексії Криму Росією.
Китай і Донбас
Китай висловлював повагу до територіальної цілісності України – скажімо, це було зроблено китайським прем’єром Лі Кецяном на пресконференції після завершення річної сесії китайського (однопартійного) парламенту в 2015 році.
«Щодо України Китай зайняв об’єктивну та справедливу позицію. Ми поважаємо незалежність, суверенітет та територіальну цілісність країни», – сказав тоді китайський прем’єр.
Те саме, як писала офіційна китайська газета China Daily, китайський прем’єр заявив і українському президенту в Давосі на Всесвітньому економічному форумі у січні 2015 року.
Кецян також зауважив, що питання України додало складності геополітичній ситуації і вплинуло на глобальне економічне одужання.
«Ми сподіваємося, що розв'язання цієї проблеми буде досягнуто через діалог», – сказав тоді він.
У 2017 році, в тому-таки Давосі, під час двосторонньої зустрічі з українським колегою, китайський президент Сі Цзіньпін заявив, що Китай готовий допомогти вирішити українську кризу.
«Китай розглядав Україну як одного з головних партнерів своєї флагманської ініціативи «Один пояс. Один шлях». Бо Україна – це вже географічно майже Європейський Союз, дуже вигідна логістика. І конфлікт на Донбасі – це радше перешкода для Китаю, бо заважає прямому перевезенню вантажів… Тому можемо побачити збільшення інвестицій у Білорусь, у Грузію, в інші альтернативні шляхи», – пояснює китайську мотивацію в інтерв’ю «Радіо Свобода» Наталія Галуган, випускниця-дослідниця Центру Маршала у Німеччині.
Світові агенції раніше помічали, що з початку української кризи Китай дотримується «тонкої лінії», кажучи, що поважає територіальну цілісність України та її суверенітет, але «що водночас держави Заходу мають брати до уваги законну безпекову стурбованість Росії», як написала агенція Reuters.
Агентство додало, що Китай та Росія дивляться однаково на багато міжнародних дипломатичних проблем.
«І Пекін був обережний, аби не бути втягненим у боротьбу між Росією та Заходом щодо майбутнього України, не бажаючи відторгнути ключового союзника в Москві».
Також тоді було зазначено агенцією, що Пекін раніше виказував невелику зацікавленість в долученні до дипломатичних зусиль для завершення кризи в Україні.
Щоправда, в 2017 році – коли активно обговорювалася можливість присутності на Донбасі міжнародних миротворців – у деяких аналітичних доповідях писали, що серед миротворців можуть з’явитись і китайські вояки.
Зауважувалося, що миротворці не можуть бути з країн НАТО (не влаштовує Росію) і не можуть бути з пострадянських країн, членів проросійського блоку (не влаштовує Україну), і що прийнятним виходом могли бути миротворці з Азії. Одна з аналітичних доповідей навіть мала назву: «Як Китай та Індія можуть підтримати мир в Україні».
Тоді активно говорили про Індію, а Китай згадували з нею в парі. Що можна напевно сказати – так це те, що Китай підтримав тоді саму ідею миротворців для Донбасу.
Торік офіційне державне агентство Китаю Сіньхуа поширило повідомлення про заяву міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова про потребу прямого діалогу між Києвом та сепаратистами Донбасу для вирішення конфлікту.
А раніше цього року Сіньхуа, яке вважають рупором керівної Компартії Китаю, написало, що Україна оснащуватиме ракетними комплексами «Джавелін» свої війська на передовій на Донбасі, відійшовши від попереднього принципу тримання «Джавелінів» поза зоною конфлікту.
Серед аспектів висвітлення конфлікту на Донбасі можна було помітити, що офіційні китайські медіа писали і про обмін полоненими на Донбасі.
Про ще один аспект дотичності Китаю до конфлікту на Донбасі – були аналітичні матеріали, які свідчили, що Китай міг би взяти фінансову участь у повоєнній відбудові сходу України після завершення війни.
Тут якраз, на думку Ірвіна Студіна, редактора канадського Global Brief Magazine, Китай міг би відіграти одну з провідних ролей.
«Справжня причина того, чому китайці говорять про Донбас, криється в тому, що Китай хоче здійснити значне інвестування у ключові українські галузі, і тому вони не хочуть розлютити Київ, щоб не виникло враження, ніби Китай на російському боці в цій війні», – каже в інтерв’ю «Радіо Свобода» Гарі Шмітт, експерт American Enterprise Institute у США.
«Китай хоче придбати українські компанії та інвестувати в українську інфраструктуру, і вони розглядають Україну як можливе джерело технологій для себе. Китайці хочуть купити українські компанії за порівняно невеликі кошти, що допомогло б їм у військово-технічному плані. Тому вони не хочуть розлютити Київ на цьому етапі», – додає американський експерт, який пише на китайську тематику.
Китай і Крим
Із Кримом все так само складно, як із позицією Пекінa щодо Донбасу, хоча мотивація більше продиктована внутрішніми китайськими міркуваннями.
Під час двох ключових голосувань у Раді Безпеки ООН у березні 2014 року (спочатку з засудженням анексії Криму, а потів щодо невизнання так званого «референдуму» про входження Криму до складу Росії) Китай утримався. Це не пройшло непоміченим, адже Китай є постійним членом Ради Безпеки.
«У китайців є поняття суверенітету держав, але коли Росія анексувала Крим – то вже було порушення, до того ж найбільше в Європі з часу завершення Другої світової війни… Тож, замість того, щоб сказати «так» чи «ні», Китай утримався», – каже Гарі Шмітт.
Він додає: «Китайці дуже чутливі і вважають, що ніхто не має права втручатися в їхні внутрішні суверенні справи. Але це суперечить тому, що росіяни дуже активно втручаються в суверенні справи України, маючи свої регулярні війська, підтримуючи бойовиків на Донбасі і назагал ведучи війну проти суверенної української держави. Китайці знову ж ведуть подвійну лінію: з одного боку, щоб не було втручання в їхні внутрішні справи, а з іншого – зайнявши толерантну позицію щодо Криму».
У листопаді 2014 року тодішній керівник департаменту Європейсько-Центральноазійських справ МЗС Китаю Ґуй Цун’ю сказав російським ЗМІ: «Ми проти отримання незалежності будь-якою народністю через референдуми. Щодо Криму, то це має дуже особливі риси. Ми добре знаємо історію приналежності Криму… Китай реагує з повним розумінням викликів та загроз, які постали перед Росією у зв’язку з українським питанням, і підтримує підхід Москви до їх вирішення».
«Ми можемо побачити, що Китай збільшує кількість інвестицій в Крим: створюються спільні підприємства, бізнес-майданчики, якісь кримсько-китайські асоціації… Тобто де-факто китайська присутність в Криму зростає», – пояснює в інтерв’ю Наталя Галуган.
«Китай просуває свої політику також через засоби м’якої сили, застосовуючи економічні важелі. З цієї позиції, ми можемо побачити, що Китай де-факто визнає ту владу, яка наразі є в Криму, тамтешній режим. Тому позиція неоднозначна, і судити лише з офіційних заяв Пекіна недостатньо», – каже вона, додаючи, що Крим також становить інтерес для Пекіна в плані збільшення впливу в Чорноморському регіоні, який є важливим для Китаю.
На другий день після референдуму в Криму, 17 березня 2014-го, англомовний сайт ВВС розмістив блог під назвою «Кримська дилема Китаю».
У ньому йшлося, що «заклик із боку кримчан до відокремлення кидає виклик часто проголошуваному небажанню Китаю бути втягненим у те, що він вважає внутрішніми справами інших країн. Також спосіб, в який Китай реагує на кримський сепаратизм, відображає небажання Пекіна визнати аналогічні вимоги про політичну автономію на своєму подвір’ї. Якщо Китай поважає кримські вимоги щодо визначення власного політичного майбутнього, чому тоді не в Тибеті, в Сіньцзяні (Сіньцзян-Уйгурському автономному регіоні – ред.) чи Тайвані? Пекінське рішення: дипломати дають дорогу формальними закликам до діалогу та стриманості».
Такою була ситуація в 2014 році, але нещодавно, після продемократичних заворушень у Гонконзі та чергового напруження щодо Тайваню, в світових ЗМІ з’явилися статті про те, що до проблеми Криму Китай підходить зі своїми внутрішніми міркуваннями.
Газета The Guardian опублікувала статтю зі красномовним заголовком: «Чи перетворить Китай Тайвань на наступний Крим?».
Заголовок недавньої статті агенції Bloomberg теж промовистий: «В Гонконгу Сі Цзіньпін вчиться з підручника Володимира Путіна».
«Китай відкрито не хвалив анексію Криму, але й не засуджував її. Причиною цього є аргументи РФ щодо Криму – що це історично Росія, що люди там у серці росіяни тощо… І було відчуття, що китайці не засуджують це, бо самі хочуть висунути подібні аргументи щодо Гонконгу і, зокрема, щодо Тайваню», – пояснює логіку дій Пекіна Гарі Шмітт.
«Бо Тайвань із погляду Китаю – це втрачена провінція, а Гонконг забрала Британська імперія. І що там, і там живуть китайці, і Гонконг із Тайванем мають належати Китаю. Вони не вживають термін «Батьківщина» – але це те, що вони мають на увазі, – додає в інтерв’ю американський експерт. – Десь у повітрі витає ідея Великого Китаю і те, що Тайвань має бути інкорпорований до Китаю. Тому була така поміркована китайська реакція на дії росіян в Україні».
