Китай таки вирішив порятувати світ від кліматичної катастрофи?
Сі Цзиньпін радикально змінив риторику: якщо раніше Китай не говорив про кліматичні зміни, то тепер узявся зменшувати парникові викиди. Принаймні, згідно з заявами.
«Китай збільшить свої національно визначені внески, вживши рішучіших заходів. Ми плануємо вийти на пік викидів до 2030 року, а до 2060-го досягти вуглецевої нейтральності», – заявив лідер Китаю на генасамблеї ООН.
Ці кілька речень не викликали значної цікавості, але якщо це правда, то двома реченнями лідер Китаю, відповідального за найбільші викиди в атмосферу, може змінити майбутнє людства.
Про це пише Foreign Policy.
Неможливо перебільшити центральну роль Китаю в кліматичній політиці світу. Зараз країна – однозначно найбільше джерело двоокису вуглецю. Вона викидає в атмосферу близько 28 % його загальної світової кількості (це як США, ЄС та Індія разом).
Глобальне потепління спричинене не річними потоками вуглецю, а запасами, що накопичуються з часом в атмосфері Землі.
Якщо говорити історично, то найбільша відповідальність однозначно лежить на США та Євросоюзі. Викиди Китаю на душу населення навіть сьогодні вдвічі менші, ніж у США. Але що стосується майбутнього – то все обертається навколо екологічної політики Китаю. Нині європейці й навіть американці залишаються, по суті, сторонніми спостерігачами, ключові ж рішення щодо майбутнього приймають азійські гіганти й передусім Китай.
Звісно, залишається очевидне запитання: чи правду каже Сі Цзиньпін?
Є причини для скепсису. Лідер Китаю не обіцяє швидких змін. До піку все ще десять років. Останні десятиліття Китай інвестував у вугільні промисловість і енергетику, і це не може не викликати занепокоєння: лише в першій половині 2020 року оголошено чи схвалено 58 гігаватт нових вугільних потужностей – це чверть усіх вугільних потужностей США.
Прийняття рішень у провінціях Китаю децентралізоване, тож держава має лише частковий контроль над спаленням вугілля. Якщо Компартія Китаю справді запровадить анонсовану політику – це спричинить не тільки технічні, а й політичні виклики.
Як зазначив один з європейських коментаторів, лише в одній провінції Китаю треба буде працевлаштувати більше працівників вугільної енергетики, ніж, скажімо, в усій Німеччині.
Але, хай якою б амбітною була мета, Сі Цзиньпін не став би легковажно виголошувати подібні заяви. Його слова в Китаї мають величезну вагу.
До кінця цього року, коли оприлюднять цілі на наступну п'ятирічку – стане зрозуміло, що планується надалі.
Несподіваний рух Китаю ще більше вражає на тлі погіршень відносин не тільки зі США, а й з ЄС та Індією (ми писали про прикордонні зіткнення в Гімалаях).
Тепер може виникнути тиск на Індію з боку решти світу, щоб вона оголосила про подібні рішення в екологічній політиці.
До речі, дані NASA, всупереч нашим стереотипам, свідчать: Індія й Китай найбільше озеленюються (КАРТА)
Але найдивнішою стає позиція США. Якщо «антикитайські яструби» з Республіканської партії не просто балакають, їм буде ніяково говорити про Пекін, який «винен у зміні клімату» , і при цьому нічого не робити зі зменшенням викидів самою Америкою.
Але й демократам слід «прокинутись»: у 2020 році вже ані ЄС, ані США більше не обумовлюють свою кліматичну політику відповідними рішеннями США. Якщо Вашингтон підтримає «Зелений новий курс» того типу, який пропонує Джо Байден – звісно, ласкаво просимо. Але з огляду на демонстративний вихід із Паризької кліматичної угоди, який вчинив Трамп, США більше не бачитимуться надійним рушієм змін на краще. Демократія США більше не має вигляд надійної у виконанні обіцянок країни.
По суті, своєю заявою Сі Цзиньпін показав, хто нині є ключовим гравцем, і що ключовий гравець більше не чекатиме на США. Якщо країна приєднається до планів декарбонізації – чудово. Проте ера, коли Сполучені Штати були вирішальним голосом, минула, – вважає американська Foreign Policy. Тепер, принаймні у плані клімату, об'єднуються Китай та Європа.
