2020: рік, коли майбутнє було скасовано
Та й "мудрість" поради "жити в теперішньому моменті" давно не здавалася настільки переоціненою. Ескапізм (утеча від реальності) тепер не сприймається як щось аж таке погане.
Про це йдеться у статті Кетрін Ніксі для The Economist. Наводимо трішки скорочений та місцями адаптований переклад.
Я тижнями чекала на цей обід. Я вже знала, що замовлю: для початку кростіні як закуску, потім ягнятину з куржет. А може, тріску... Я планувала прийти заздалегідь і чекати біля вікна, спостерігаючи, як повз мене проходять лондонці. У теплому ресторані конденсат зволожив би підвіконня. Чекаючи на друга, я потішу себе келихом білого вина.
Ви ж не здивуєтеся, почувши, що обід не відбувся. Випадки коронавірусу почали рости за експонентою, й обід у переповненому ресторані почав видаватися божевіллям. А потім стало незаконним взагалі їсти разом. А потім поза законом стало їсти в ресторані, навіть самому. А потім усе позакривалося.
Кошт отаких нез'їдених обідів повторювався в різних формах: поїзди, на які ми не сіли, таксі, що ми не замовили, десерти, які ми не з'їли, офіціанти, котрим не дали чайових. А ще ж емоційний кошт. Настрої падають, самотні стають самотнішими, світ валиться набік.
Ковід уже зруйнував значну частину нашого життя. Але він змінив і щось інше – сам час.
Нещодавно ми мали тільки місяці й роки. Щось відбувалось у листопаді чи грудні, в минулому році чи в цьому. Деякі події настільки великі, що вони ділять світ на "до" і "після", на теперішнє й дедалі більш віддалене минуле. Це роблять війни. Й це зробила пандемія. Коронавірус викопав окоп у часі.
Зовсім недавнє минуле раптом стало "доковідними часами". Ми, аматори-археологи власного існування, просіюємо породу й наштовхуємося на маленькі артефакти нашого "тоді" – дивного місця, в якому ми колись жили: місячний проїзний на автобус; пара взуття зі зношеними підошвами, стільки ми ходили; одяг з роботи, який тепер здається настільки ж дивним, як сукня з корсетом із китового вуса.
Новини про щеплення сповнюють нас надії. Проте коли саме це відбудеться, як саме, та що означатиме для простих душ – залишається туманним:
Математичне моделювання: навіть за ідеальних умов вакцинація не врятує Україну від коронавірусу в 2021 році
Фактичне майбутнє все ще лякає: з перспективою подальших локдаунів, переповнених лікарень із браком кисню, й дедалі більшими втратами грошей, планів, нормального самопочуття. Дні тягнуться за днями. Один тиждень плавно переходить в інший.
Серед усіх цих скасувань було загублене щось іще. В ексель-таблицях це не з'явиться: його не порахуєш. Але воно має значення. Значна частина нашого життя – в малому та великому – в моментах, сповнених очікування. Перспектива зустрічі з друзями на вихідних колись робила нудний вівторок на роботі більш стерпним. Схожі почуття давав пошук онлайн відпустки на майбутнє літо; чи топа, який я вдягну на пляж, коли потеплішає; чи рюкзака, в якому мені буде зручно носити лептоп, фотоапарат і книжку; чи прокладання в гугл-мапах маршруту своєї подорожі, для якої майже за рік, щоб дешевше, куплені авіаквитки.
Надія бриніла в усьому колишньому світі, ширяла на периферії нашого бачення.
На білбордах, які змушували нас подумати про наступну подорож. У рекламі крему від засмаги. Серед спецій в супермаркеті, які нагадували нам про розмову з друзями за домашнім карі. Розмову про речі, що не стосувалися життя та смерті.
Значна частина моментів щастя – це моменти щастя очікування (які не обов'язково справдяться, проте задоволення ми вже отримали). Радість уявного майбутнього відволікає нас від втоми чи важкого сьогодення.
Проте навіть маленькі, споживацькі радощі й думки про те, що можна зробити на ці вихідні, тепер повертають нас до великої, всеосяжної реальності пандемії:
Ходити можна тільки один раз і так, як ходить шаховий кінь: жарт з українського Фейсбуку, ймовірно, перекладений
Ми не можемо втекти від думок про неї, коли щось плануємо. Наші фантазії повертаються до нас розбитими: 2020 став роком, коли майбутнє було скасовано.
Утім, в останні кілька десятиліть теперішнє стало більш модним за майбутнє.
"Лови момент", будь присутнім тут і тепер – так нам радили. Нового в цій ідеї мало, вона формує основу буддизму та є елементом давньогрецького гедонізму, згадується в епосі про Гільгамеша й у римського поета Горація, у стоїка Сенеки. Ця ідея взагалі є частиною багатьох світоглядів і релігій.
Але за останні років десять на Заході ця колись нішева ідея стала мейнстримом. Її використовувала реклама, її надуживали й перетворили на кліше. Можна не тільки зосереджено на "цьому моменті" медитувати, а й так само дихати. Їсти. Пити алкоголь. Курити. Йти. Піклуватися про дитину. Навіть зосередитися на моменті під час пологів (так ніби є можливість за бажанням по-справжньому відволіктися від "цього моменту" під час переймів).
Не завжди зрозуміло, що значить "ловити момент" і зосереджуватися на "цьому моменті". Попри обіцянку ясності, власне, походження ідеї, та й її висловлення – туманні. Схоже, в англомовний світ ідея прийшла від буддистського "саті", яке саме по собі непросто вловити. Англійською це переклали в мейнстрим як mindfulness (українською: "обдуманість" або "вдумливість, усвідомленість"). Як не перекладай, уже англійський варіант – ані особливо вдалий, ані надто зрозумілий. Що довше про це міркуєш, то дивнішим здається, що -ful у mindful означає "повний", тоді як ідея полягає у тому, щоб "спорожнити" свій розум (empty your mind).
Але навіщо зважати на такі тонкощі? Зрештою, теперішнє здавалося подарунком, який постійно дарував сам себе.
В останні роки багато розумних компаній знайшли способи спорожнювати наш розум, а з ним і наші гаманці.
Можна купити журнали про "правильне мислення" та "ділові щоденники позитивного року". Стали несподіваним хітом розмальовки для дорослих: тільки у США їх продали понад 12 млн, та й Україна не лишилась осторонь цього тренду.
Є підручники із вдумливого підходу до будь-чого – від пошуку робітників і до панування над гнівом. Є навіть календарі вдумливих подій. Як продаж піску Сахарі, всі ці бізнеси продають нам здатність жити в "тепер".
Можливо, все це прибутково, але йде врозріз із еволюцією. Від тварин і до людини, очікування – життєво важливе для самого виживання, й воно спостерігається в усіх істот, особливо високорозвинених.
Маленькі діти граються в "є – нема". Коли щось раптом зникає, вони сміються, проте водночас учаться думати про майбутнє: воно з'явиться знову. Коли дитина звикає до цієї гри, вона сміється менше. Розумна дитина навчилася передбачати майбутнє.
Навчіть шимпанзе, що, натискаючи на кнопку, вона отримає родзинку – й вона починає реагувати вже на саму кнопку як на винагороду. Процес отримання останньої сам по собі стає винагородою.
Майбутнє вторгається в сучасне у фізіологічний спосіб, який можна виміряти.
Планування – ключ до нашого фізичного виживання. Воно також є центральною частиною нашого доброго емоційного самопочуття.
Фантазії – або блукання розуму – є частиною людського існування. Дослідження Гарвардського університету виявило в 2008 році, що люди проводили половину часу, коли не спали, "сплячи вдень": фантазуючи, блукаючи розумом – і часто це стосувалося приємних речей. Учителі можуть і сварити учнів, які "сплять з розплющеними очима" на уроках, однак дослідження показують, що є зв'язок між фантазуванням і творчим мисленням.
Коли майбутнє настає, зазвичай воно не зовсім таке, як ми мріяли: обід у ресторані не такий вже ідеальний, під час відпустки на морі часто йшов дощ, а на вихідних, яких ми так чекали, довелося поратися по господарству. Але суть не в тому. Наші мрії нас годують. Ми створені так, щоб очікувати майбутнього і, з усією повагою до філософів, мліти від мрій про майбутнє.
Незалежно від того, чи ви колись любили випити в барі (поїхати в мінівідпустку, зготувати вечерю для друзів, сходити в кіно тощо), майже напевно значна частина задоволення полягала в очікуванні цієї події: поставити дату в календарі й дивитися, як вона наближається; спакувати рюкзак або натиснути на кнопку "купити" потрібне спорядження; поблукати по карті там, де гулятимеш насправді.
І це задоволення було не ілюзорним, а реальним. Пандемія нагадала нам, що радість від очікування та планування так само справжня, як і власне подія.
Гуру "усвідомленості" з Кремнієвої долини є такими запеклими прихильниками життя в теперішньому тому, що у них це теперішнє зазвичай доволі приємне. Сенека теж був одним із найбагатших людей Риму й регулярно організовував вечірки на тисячу гостей.
Для більшості людей повсякденне життя менш привабливе. Чи так уже погано бути "відсутнім тут і тепер", поки "не цілком усвідомлено" миєш посуд, уявляючи натомість, як через кілька місяців ти плаватимеш у морі в Хорватії?
