Як пандемія розвернула потік міграції у Східній Європі – The Economist
Багато східноєвропейців повернулися додому, пише видання. Власне, пандемія радше прискорила процеси, яким уже кілька років.
Упродовж 2020 року в Європі відбулася значна зворотна міграція.
Оцінно, 1,3 млн самих лише румунів повернулися до Румунії – це еквівалентно трьом розмірам другого завбільшки міста в Румунії.
500 тисяч болгар повернулися до Болгарії (населення всієї країни становить 7 млн).
Вперше за багато років більше литовців прибули до Литви, ніж вибули з неї.
Політики в усій східній Європі роками скаржилися на "відтік мізків" – тепер "мізки повертаються". І що з ними робити?
Міграція – болюче місце європейських політиків. Свобода пересувань усередині ЄС – чи не найпопулярніша серед населення Союзу його перевага.
Особливо нею дорожили громадяни колишніх комуністичних країн, які мають похмурі спогади про обмеження на пересування.
Але, хоча європейці дуже вірять у свободу пересування для себе, деяким не подобається така свобода для інших (звідси Брексіт).
Уряди та країни, які втрачають багато молодих розумних людей, бо в інших країнах кращі зарплати – часто скаржаться.
Скажімо, населення Литви з 1990 по 2019 рік скоротилося на чверть як через еміграцію, так і через низький рівень народжуваності.
5% усіх поляків живуть в інших країнах Європи.
Часто виїжджають найбільш кваліфіковані люди. Лікарі та медсестри, які залишають Румунію – конкретний приклад.
Але ще до пандемії цей процес почав розвертатися. Так, прибалти поверталися, заробивши на житло. Ще у 2017 більше естонців повернулися, ніж виїхали. Урядова програма для литовців, що повертаються, провела 215 консультацій у 2015 році – й майже 9000 у 2019. Подібні розповіді можна почути з інших країн. Кількість поляків за кордоном почала знижуватися ще з 2018 року.
Допомагають урядові схеми: від пропаганди про гламурне життя в країнах Балтії й до безплатних уроків польської для польських дітей, народжених поза межами Польщі.
По-перше, співвідношення доходи-витрати між Заходом і Сходом Європи (тут не йдеться про Україну – ТЕКСТИ) почало скорочуватися.
Крім того, зарплатня почала рости, адже ринок праці у Східній Європі почав потерпати від браку робочої сили. Так, у Чехії, скажімо, до пандемії рівень безробіття становив лише 2%.
Польща приманює українських професіоналів, бо стало бракувати власних
Що більша кваліфікація – то менша різниця в доходах, які можна отримати за кордоном, та доходах, які можна одержати вдома.
Додайте ще таку політику, як звільнення айтішників у Румунії від податку на доходи – й робота в Бухаресті може виявитися привабливішою за роботу в Брюсселі.
Крім того, дедалі більше професіоналів із часом та розвитком технологій змогли працювати віддалено – і це також змінює розрахунки.
Понад те, по всьому ЄС постала "сіра економіка", коли "білі комірці" живуть в одній країні, але працюють в іншій (і внаслідок цього податки йдуть не тим, кому слід).
У "синіх комірців" зазвичай вибір вужчий. Офіціанти, прибиральники, заправники не можуть працювати на відстані.
700 тисяч іноземних працівників виїхали за час пандемії з самого лише Лондона. Роботи стало менше, а орендоване житло в Лондоні славиться своєю дорожнечею.
Тим часом для "білих комірців" зв'язок між місцем роботи та місцем мешкання слабший. Греція почала користатися цим, аби приманити назад своїх молодих людей – і якщо їх не спокушає сонце, то принаджують податкові канікули: працівники, які повертаються до країни, можуть наступні сім років платити лише 50% своїх податків.
Кількість людей, що повертаються до Східної Європи, все ще значно менша за кількість тих, хто виїхав за всі ці роки. Й дехто може знову повернутися, коли пандемія закінчиться. Коли кордони знову стануть відкритими, а локдауни – епізодичними, а не очікуваними. Чи не коли, а якщо.
Але ніщо не залишається таким самим назавжди. Країни стають кращими для життя, люди можуть змінювати свою думку про те, де їм краще ведеться.
