Український культурний фонд атакує комерційний шоубіз. Раніше працював нелегально, тепер хоче грошей від УКФ
Доступ до влади завжди означав доступ до ресурсу, – пише Іван Козленко, генеральний директор Національного центру Олександра Довженка
Атака на Український культурний фонд, в якій депутата від «Голосу» Ярослава Железняка було використано всліпу зацікавленими учасниками ринку (не розбираючись в питанні, він написав заяву в НАБУ про скоєння злочину посадовими особами УКФ), симптоматична.
Зі зміною політичних еліт в політиці важливу роль стали відігравати представники ринку розваг, які отримали широке представництво у владі. Рік тому я передрікав їхнє піднесення й початок боротьби за державний ресурс. Ситуація загострилася через карантинні обмеження останнього року, коли ринок розваг зазнав великих збитків. Втративши джерело доходів, представники цього ринку звернули пильнішу увагу на державні субсидії (інституційні гранти УКФ).
Однак, на заваді їхнім намірам монополізувати державний ресурс стали прозорі процедури УКФ. Не маючи досвіду заповнення заявок, частина претендентів на інституційні гранти, припустившись помилок, була відсіяна на рівні технічного відбору. Частина – не змогла підтвердити збитки, оскільки велика частка ринку розваг перебуває в тіні, уникаючи оподаткування (музичний ринок – до 70%). Частина – взагалі не має юридичного статусу, а, отже, для держави не існує.
Бажання залишатись «непомітними» для держави зіграло злий жарт із представниками розважальної індустрії: коли уряд вирішив їх підтримати, оформлювати юрособу було пізно (на інституційні гранти могли претендувати юрособи, зареєстровані до не пізніше 01.01.2019).
Доступ до влади завжди означав доступ до ресурсу, однак частина представників розважального ринку, близька до влади, не отримала ресурсу через чітку систему балансів УКФ. Так «ображені» розпочали боротьбу за владу в УКФ, запустивши кампанію з дискредитації інституції в розпал конкурсу на посаду її голови.
Цю кампанію розпочав керуючий партнер Stereo Plaza Максим Шульженко, який 11 березня виступав на організованому МКІП заході «Всеукраїнський Форум Україна 30. Культура. Медіа. Туризм» від імені новоствореної Спілки концертної індустрії України – СКІУ, що об'єднала власників концертних майданчиків, агенцій, ренталів та квиткових операторів. Саме на сайті цієї спілки 10 березня з'явився аналіз «численних порушень» (Шульженко назвав їх «масовими») при розподілі грантів інституційної підтримки УКФ.
Уже в преамбулі цього «розслідування» наявна маніпуляція в трактуванні терміну «господарська діяльність» як такого, що визначається фінрезультатом.
Публікуючи інформацію про «порушення» на своїй фб-сторінці, Шульженко наголошував, що з вересня «звертався» в УКФ за роз'ясненнями, однак офіційних запитів так і не надсилав і, як стало відомо пізніше з посту на сторінці УКФ, Фонд жодного запиту від Шульженка не отримав.
При цьому ставлення до правових механізмів і юридичних процедур самої Спілки характеризує той факт, що оголосивши про свою появу 11 лютого, вона так і не була офіційно зареєстрована й ніякого юридичного статусу не має.
Слід окремо зауважити, що її учасники – це комерційні сервісні компанії, які самі не виробляють культурного продукту, а лише надають послуги. Так, за словами Шульженка Stereo Plaza виробляє 1–2 власні концерти на рік, а з анонсованих артистів, які виступлять на майданчику в 2021 році, 80% – російські.
Саме такого роду компанії (а також ІТ-сектор) і генерують основну частину тих майже 4% ВВП, які, за оголошеними на Форумі даними, становить частка креативної індустрії в загальному ВВП держави. Але культура розваг і культура творення сенсів – це принципово різні види культури. Обидві мають право на існування, однак розважальна культура не переслідує цілей суспільного блага (хоча й може впливати на нього), основною її метою є отримання прибутку.
Теперішня політика МКІП не розрізнює ці види культури, не зважає на відмінність їхньої економічної природи та мети. Суто через незрівнянно більшу удільну масу розважальної культури в структурі всього ринку неминуче відбуватиметься відтік державних ресурсів від культури творення сенсів, а система державної підтримки трансформуватиметься під інтереси учасників розважального ринку (цей процес уже не перший рік відбувається в царині кіно, яку телевізійники остаточно підім'яли під себе).
За таких обставин УКФ залишається єдиним гарантом проти монополізації державного ресурсу комерційними компаніями. Його нова Наглядова рада, на жаль, сформована під впливом їхніх інтересів, тож основний бій розвернеться під час конкурсу на посаду виконавчого директора УКФ. Як на мене, результат вирішений наперед. Однак спробувати дати відсіч комерсам все-таки треба.
