Одна велика «Ізоляція». На що РФ перетворила окуповану частину Донбасу (РЕПОРТАЖ)

Про це йдеться у репортажі Радіо Свобода з окупованих частин Донеччини та Луганщини.

Головною проблемою для жителів окупованої частини Донбасу став перетин кордонів. Адже вони, по суті, опинились заблоковані у так званих «республіках».

«Якщо хто із родичів помер – не змогли приїхати на похорон», – розповідає мешканка Харцизька.

«Переїзд «кордону» – це основа», – додає чоловік.

«Що стосується «виїзду в Україну», я вважаю, що треба блокпости відкривати. Тому що люди і так їздять, тільки через Росію і віддають купу грошей. Це не міра захисту. Тим більше рідних багато», – каже чоловік у Донецьку.

Ми вирішили подивитись, що зараз відбувається в основних пунктах виїзду з окремих районів Донецької області (ОРДО). І спочатку вирушили до Маринівки – пункту пропуску з Російською Федерацією.

КОРДОН ІЗ РОСІЄЮ – МАРИНІВКА

Кордон із Росією торік закривали лише на кілька місяців, але вже в червні туди почали пускати «спецрейси» за російськими паспортами. Згодом, вже власники такого «документа» могли поїхати туди на роботу, навчання або до родичів. І до цього часу Росія залишається головним коридором з окупації. Через Росію їздять і в Україну. Але така поїздка – не з дешевих.

«Дорого і довго. Чоловік їздив – дуже важко. Дорога важка. Якщо їхати через Росію, то це 26 годин, а через Крим – 36 годин. І коштує це близько 7 тисяч гривень», – жаліється жінка у Харцизьку.

В ОРДО, у так званій «ДНР», вже кілька разів привозили російську вакцину «Спутнік V». Але місцеві до щеплень ставляться по-різному.

«Звичайно, я вже записалася в електронну чергу, чекаю», – каже жінка у Донецьку.

«Це в першу чергу – зробити щеплення, щоб не було потім дуже боляче», – додає чоловік.

«Я за віком не підходжу і по хворобах. Взагалі б із задоволенням, якби мені через місяць сказали, що з моєю хворобою можна, я б вакцинувалась», – каже жінка.

«Щось страшнувато», – висловлює побоювання молода мама в Донецьку.

«Я вакцинувався, у мене і щеплення, і паспорт є», – розповідає чоловік.

Також більшість товарів для ринків і магазинів окупованої частини Донбасу закуповують у Росії. І карантин приніс купу незручностей тим, хто займається торгівлею.

«Раніше було їдеш, привозиш товар із собою, зараз такого немає. Поки розмитнення, поки те, поки се, поки прийде, буває два-три тижні чекаємо. Важкувато. Але нічого, переживемо», – каже продавчиня в Донецьку.

На сам кордон із Росією потрапити, так би мовити, без цілі важко. Тому ми під'їхали якомога ближче, щоб подивитись на чергу. Те, що вдалося побачити – це приблизно 30 автомобілів на виїзд. Та місцеві розповідали, що кілька тижнів тому черги були втричі більші.

КПВВ «ОЛЕНІВКА»

Наступна точка нашого шляху – селище Оленівка. Тут розташований КПВВ на межі з підконтрольною Києву частиною Донеччини. Весь карантинний рік із відкриттям та закриттям цього проїзду були проблеми – уряд України проїзд дозволяв, бойовики – ні. Зараз КПВВ «Оленівка» працює в певні дні. Про дати оголошують заздалегідь.

До самого блокпосту під'їхати не вийде, бо там дуже мало машин на виїзд. Буквально 5–7 автомобілів. Довелося розвернутися. «Докарантинного» ажіотажу – немає ні сліду. Раніше тут були величезні черги: хто до родичів, хто на навчання, хто за пенсією.

«Отримував, але зараз не поїдеш, зараз тільки місцеву отримуємо тут. Якщо не пити, то на життя вистачає. А я не курю і не п'ю. А якщо пити, то на три дні вистачить всієї пенсії», – каже літній чоловік.

«Поки не одержую через ковід. Там треба було картку отримати, а в березні перекрили кордони, їздити не можна. Та я ще працюю, тут збільшують пенсію, ще в липні підвищать», – розповідає пенсіонерка.

«За такою пенсією – краще не їхати», – емоційно каже жінка.

«Взагалі є вона у мене, але там заборгованість велика. Зараз цілий рік ми взагалі туди не їздимо, тому я не отримую, живу на ці 6000 (рублів – ред.), що я отримую. У мене дуже комунальні дорогі, газ дуже дорогий, тому їх не вистачає, мені діти допомагають. Якби нас пустили, може, звичайно, все якось вирішилося б», – жаліється пенсіонерка.

«Ми не їздимо, але посередники отримують і привозять», – ділиться досвідом інша жінка.

Справді, їздити за пенсією через Росію – невигідно. Хіба що, якщо вона за рік накопичилася. А ось що стосується посередників, то в місті подейкують, що часто можна нарватися на шахраїв. Тож здебільшого пенсіонери просто чекають, коли відкриються блокпости.

КПВВ «НОВОТРОЇЦЬКЕ»

40 кілометрів від Донецька в інший бік Оленівки – КПВВ «Новотроїцьке» – єдиний пункт в'їзду-виїзду в Донецькій області, який працює з боку бойовиків. Щоправда, лише по понеділках і п'ятницях. Цифри в 200 осіб або 30 машини, які їдуть туди або назад за тиждень, по суті ніщо в порівнянні з кількістю людей, які перетинали КПВВ до пандемії. Коли через лінію розмежування їздили тисячі осіб на добу. Ба більше – зараз, щоб виїхати з Донецька на підконтрольну уряду України територію або навпаки, повернутися до Донецька, потрібно заздалегідь отримувати дозвіл угруповання «ДНР».

«На електронну адресу відправляються документи свої, все, і вони телефонують або в електронному вигляді надсилають дозвіл на в'їзд», – розповідають на КПВВ.

«Подала документи на штаб «ДНР», що у мене стара мама, що мені потрібно за нею доглядати і мені дозволили буквально через 5 днів перетнути кордон», – розповідає жінка після переходу блокпостів.

«Просто тещі операцію робили, даєш довідки звідти, що операція, і тоді пускають», – розповідають про інші причини.

«Ну ми по роботі туди «їздимо в Україну», тому у нас швидше все відбувається, а так ніби як довго люди чекають», – діляться інші.

«Дуже важко, тому що багато разів оглядають, все це викидають, з сумки викладають. І тут, і там, і по кілька разів», – розповідають люди в автобусі.

«Особи, які прибувають із тимчасово окупованої території України в обов'язковому порядку мають встановлювати додаток «Вдома». Ті особи, які не мають можливості встановити додаток «Вдома», відправляються на обсервацію в селище Гостре Мар'їнського району. Здебільшого це люди похилого віку, в яких телефони не підтримують дані додатки, тобто кнопочні телефони», – розповідає Інна Кашук, помічник начальника відділу.

Утім, таких людей зазвичай одиниці. Тут же, на КПВВ, є можливість зробити безкоштовний тест на коронавірус, щоб уникнути самоізоляції.

«Ми назад вже повертаємося, а на в'їзді так, ось ми здавали тести, тут безкоштовно, буквально результат через 15 хвилин прийшов, як би все в порядку, поїхали далі. В Горлівку нам там треба буде здавати, вже там на тій території, на непідконтрольній, тест. Там 1750 рублів», – розповідають на пункті пропуску.

«Ось мені особисто сказали, що треба обов'язково рублі мати, тому що тут роблять безкоштовно в Україні, коли я їхала, робили безкоштовно. А там попередили, що тест платний», – розповідає жінка в автобусі.

Загалом заборони угруповання «ДНР» – головна перешкода нормальному руху через лінію розмежування. Деякі люди можуть тижнями чекати нагоди повернутися в Донецьк. А багатьох із окупованих на підконтрольні владі України території просто не випускають – і тоді людям таки доводиться їхати через Росію.

«Ось мене дочка приїхала забирати – я в Маріуполі 6 років жила, це вона приїхала забирати мене, через Росію їхала – Бєлгород, Ростовська область, а потім Харків і в Маріуполь. А тепер тут не пропускають, вони її тримають, а вона з Горлівки, ми самі з Горлівки. Я втекла до Маріуполя, сьомий рік тут живу, але вирішили мене забрати, вмирати треба ж там», – каже жінка.

«Якщо поїхати в «Мілове» і подивитись, що там відбувається, то зараз люди стоять там по 19 годин в черзі, щоб перетнути «кордон». Якщо не можна тут цього зробити, то вони їдуть через Росію, отримують там штраф за незаконний перетин кордону, 1700 гривень, здається – якщо вони його не сплачують, то він подвоюється в два рази. Ну ми знаємо, що практика судів, вони стають на бік людей, які перетинають, якщо звернутись у суд. Якщо людина не звертається, то, звісно, вона отримує цей штраф і сплачує», – розповідає Євгеній Васильєв, представник благодійного фонду «Схід-SOS».

В цілому з семи КПВВ на Донбасі лише «Станиця-Луганська» працює щодня. Втім, скористатися ним можуть тільки жителі Луганської області. Оскільки так звана межа між територіями, які контролють угруповання «ДНР» і «ЛНР», закрита.

МЕЖА МІЖ ОРЛО і ОРДО – ДЕБАЛЬЦЕВЕ

Потрапити з окупованої частини Донецької області в Луганську через Дебальцеве нам теж не вдалося. Як і під'їхати до самого блокпосту. Бо перед основним постом стоять ще кілька з поліцією і з ДАІ й запитують причину проїзду, тож нам довелося розвернутися. Межі між ОРЛО і ОРДО закриті весь карантин. На початку навчального року навіть студенти не могли потрапити на навчання.

КПВВ «СТАНИЦЯ-ЛУГАНСЬКА»

Тому, щоб поспілкуватися із мешканцями окупованої частини Луганської області – ми вирушили з Новотроїцького в Станицю Луганську. Довелося проїхати вздовж всієї лінії розмежування. Це майже 400 кілометрів, із десяток блокпостів – в цілому десь 6–7 годин у дорозі.

КПВВ «Станиця Луганська» зараз єдиний пункт в'їзду-виїзду на лінії розмежування, який працює більш-менш стабільно. Людей пропускають щодня, близько 10–12 тисяч осіб тут проходить щотижня в обидва боки. Головне обмеження від бойовиків для жителів окупованої частини Луганської області – перетинати КПВВ вони можуть лише один раз на місяць.

«У мене інвалід син і чоловік, і я з ними їжджу. Я ще не пенсіонерка, допомагаю їм, бо вони це не зроблять – ось така справа. Все погано, все. І ставлення, все і все. Влада там зовсім інша стала, і люди їм фактично не потрібні, я так живу. Допомоги ніякої, ні старим, ні інвалідам. Навіть ті ліки, які у мене син приймає – їх немає. А де мені їх брати? Тільки в Україні», – жаліється жінка.

«Гірше, набагато гірше. Я виходить на рік виїжджала, приїхала – а це дуже погано, дуже страшно, тому що, ну, безнадійно, напевно. Живеш і не знаєш, чим закінчиться завтра. На жаль, я можу сказати, що і тут у Станиці життя теж перестало бити ключем. Складніше, ну, по-перше, економічно. Ціни все-таки підросли. По-друге, ну я не знаю, щодо роботи – взагалі дуже важко знайти. Я хотіла приїхати, знайти роботу – це практично неможливо. Там треба бути «громадянином» «ЛНР», на що я поки не згодна. А там далі, куди життя поверне, буде видно», – розповідає жінка.

У Станиці, на відміну від Новотроїцького, безкоштовні тести на коронавірус почали робити тільки з 19 березня. Відразу з'явилися черги.

«Ось Зеленський гляне і допоможе», – жартують люди.

«Стоїмо чотири з половиною години, нормально? Все відпадає – і руки, і ноги»,– тут вже людям не до жартів.

«Хіба це мислимо літній людині здати цей аналіз – цілий день простояти? Це знущання над людьми, навіщо драконити людей до такої міри», – жаліють на пункті пропуску.

Безкоштовно тестують на день приблизно 60 людей. Тоді як на підконтрольну владі України територію в день проходить близько тисячі. Альтернатива для них – два тижні самоізоляції чи платний тест за 1100 гривень.

«Хоча б зробили б, щоб ці гроші йшли в казну державі, а не щоб тут собі наживали калити. Порахуйте, як казали – мають 600 тисяч у день! Так хай багатіє Україна, а не всі собі в кишеню наживають», – каже жінка.

Крім тестів, деякі платять ще й за установку програми «Вдома». Попри те, що в цьому безкоштовно допомагають благодійні організації, іноді волонтерів випереджають незрозумілі люди в «сірій зоні».

«Я заплатила за це 100 гривень! Я сама кошти позичила, а він мені поставив Дію «Вдома». Як це так?» – розповідає жінка на КПВВ.

А ще, оскільки Станиця пішохідний КПВВ, тут є ті, хто пропонує за 200 гривень підвезти людей на візку.

Загалом, попри всі труднощі й обмеження, неробочі з боку бойовиків КПВВ в Щасті і Золотому, жителям окупованої частини Луганської області все ж легше, ніж сусідам із Донецької, перетнути лінію розмежування.

ЖИТТЯ В ОКУПАЦІЇ

За цим щільним карантинним кільцем і, за великим рахунком, ізоляцією від влади України – життя на окупованому Донбасі триває. Зі своїми нюансами, обмеженнями та їхніми наслідками.

«Ми лежали в лікарні з дитиною, багато було всяких негараздів. Передати пункції в Москву не могли вчасно в зв'язку з пандемією», – розповідає молода мама.

«Менше стали відвідувати громадські місця. З дитиною, звичайно, ми майже нікуди не ходимо. Садок-додому», – розповідає жінка.

«Аптека, лікарня, магазин, будинок – все», – розповідає про свої справи чоловік.

Що стосується ситуації з коронавірусом, місцеві розповідають, що багатьом лікарням повертають колишні профілі. А хворих стає все менше. Проте ситуація тільки починає стабілізуватись.

«Ми дуже перехворіли з чоловіком, ми лежали в лікарні, слава Богу, ми живі. Ми дуже цьому раді. Але наш сусід помер. Ковід дуже серйозне захворювання», – розповідає подружжя у Донецьку.

«Батьки перехворіли нещодавно, дуже важко. Дякую лікарям, які останні сили віддають для того, щоб люди одужували», – розповідає чоловік.

Що стосується аптек, то протягом року в місті були перебої з поставками медикаментів. То масок з антисептиками не вистачало, то парацетамолу та антибіотиків. Зараз, кажуть місцеві, все стабільно.

Карантин позначився, звісно, і на доходах людей. Особливо в тих сферах, які безпосередньо пов'язані з виїздом за межі окупованої території.

«Людей менше стало, у людей менше купівельної спроможності. Ми іноді тижнями сидимо без продажів», – каже продавчиня на ринку.

«Крім того, що коронавірус, крім того, що підвищення комунальних, крім того, що дорожчають сильно продукти, дуже важко – працювати просто неможливо. Якщо в день якась точка може продати дві-три одиниці – це радість. Людей практично немає», – додає інша жінка.

«Дуже мало стало людей. Нема пенсіонерів, закрили Україну, тому дуже стало важко працювати. Я як водій кажу – заробітки впали категорично. А діватися нікуди, доводиться працювати. Я реально розумію, що куди б я не пішов – скрізь однакова ситуація. Від безвиході ходимо на роботу», – розповідає водій.

Заклади в Донецьку, на відміну від того ж Києва – були закриті буквально кілька тижнів. Але деяким уникнути збитків не вдалося.

«Ось, 4 квітня буде рівно рік як ми закриті. І ми не працюємо. Уявіть, рік. Треба платити оренду, комунальні послуги, щоб опалювати приміщення. Щоб воно взагалі не перетворилося в сміття. Великі збитки. У нас специфічний заклад, у нас кальян і бар, кухні своєї немає. Інші заклади, де є кухня – вони працюють. Під час карантину, коли були обмеження по роботі за часом, коли заклади працювали до 4-ї дня, після цього заклади з кухнею працювали на доставку. У них ситуація трохи краща, ніж у нас. Зараз обмежень як таких немає для кафе і ресторанів, тобто робота з 10 до 10», – розповідають працівники бару.

З обмежень у місті – залишилась тільки заборона на обслуговування людей без масок. Але по вулицях без них ходити можна.

«Набридли, але ходимо. Коли це все закінчиться?» – каже містянка.

«Коли вже відчув на собі, що ти вже хворів, то ти вже зовсім по-іншому ставишся до свого здоров'я», – додає інша.

«Що мене обурює, нібито ще не скасували масковий контроль, але в автобусах 70% людей їздять без масок. Хотілося б, щоб на це звернули увагу», – жаліється мешканка Харцизька.

Попри те, що зараз Донецьк повертається в більш-менш звичний ритм, обмеження знімають, а хворих стає менше – для молоді це був нелегкий період. Війна, комендантська година і ще й карантин на додачу.

«Складно, молодості майже немає. Ніде не погуляти, нічого, з друзями мало бачимося», – розповідає студентка.

«Важкувато, коли життя закінчується о 10-й вечора. Багато людей не можуть поєднувати роботу з освітою. Зараз важко роботу знайти. Ще й ковід», – каже студент.

«Коли здавалося, що комендантська година нас обмежує, то з карантином ми зрозуміли, що немає межі обмеженням. Це дуже пригнічує, хочеться набагато більше свободи, але в цілому доводиться змиритися», – резюмує студент.

кордон луганщина окупація карантин суспільство донеччина