Загнаний Лукашенко. Чого ще від нього очікувати

18 травня закрили найпопулярніший білоруський інтернет-портал TUT.by. Окрім редакції, обшуки провели також й у журналістів та заарештували 15 працівників видання. 23 травня Лукашенко вчинив прямий акт державного тероризму: білоруський винищувач змусив рейс Ryanair, який летів з Афін до Вільнюса, сісти в аеропорту Мінська. Після посадки пасажира Романа Протасевича, засновника та ексредактора опозиційного телеграм-каналу Nexta, заарештували.

Грузинський інститут безпеки (GISP) розпитав Марію Авдєєву, директорку з досліджень Європейської експертної асоціації, про мотиви та наміри Лукашенка. Публікуємо переклад із незначними скороченнями.

Випадок з Протасевичем, який вже охрестили "актом державного тероризму", ввів Лукашенка до дедалі вужчої групи міжнародних лідерів-паріїв. Чи є для нього якийсь вихід, за якого він коли-небудь знову міг би вважатися легітимною політичною фігурою?

Злочини, вчинені проти власного населення після виборів 2020 року, вже зробили нове зближення із Заходом дуже малоймовірним. Однак повністю не слід цього виключати: в минулому Лукашенку сходили з рук навіть вбивства політичних опонентів. Інцидент з літаком може виявитись останнім кроком. Зараз очільник Білорусі ще більше залежить від Росії.

Це також підкреслює вплив протестів 2020 року на режим Лукашенка та його трансформацію. Якщо раніше було місце для “системних лібералів”, то тепер їх повністю витіснили “силовики”. Але опора виключно на силовиків має свої особливості. Тепер білоруський режим приречений на пошук нових ворогів – силовикам потрібна постійна зовнішня загроза, щоб демонструвати свою незамінність.

Указ Лукашенка передбачає передачу президентських повноважень Раді безпеки Білорусі у випадку надзвичайної ситуації. Які наслідки такого кроку?

Він говорить білорусам: “Що б ви не робили, нічого не зміниться. Якщо не стане мене, країною керуватимуть військові". Це також запобіжний захід: якщо щось піде не так, він не хоче, щоб влада опинилася в руках однієї людини, якою за конституцією має бути прем’єр-міністр. Що стосується зовнішньополітичного фронту, це уклін перед Кремлем, який демонструє, що минулі торги Лукашенка із Заходом точно закінчені, і що зараз він надійно стиснутий в обіймах Москви.

Десятиліттями здавалося, що Лукашенко намагається зробити своє президентство спадкоємним – з огляду на ситуацію, що склалася, цей сценарій все ще ймовірний?

Він усе ще не залишає такої думки, але його молодший син, якого він виховував для цього, все ще занадто юний. Проблеми постукали у двері Лукашенка раніше, ніж він того хотів би.

Його сини, ймовірно, єдині люди, які не зрадять йому, маючи таку нагоду. Якщо Росія не гарантує їхнього добробуту та безпеки, він має подбати про це сам.

Так звана спроба "замаху" – що це взагалі було? Хто вірить у версію про те, що Захід наказав вбити Лукашенка?

Прихильники Лукашенка і певною мірою Путіна більш-менш вірять у те, що їм говорять. Особливо старше покоління, для яких державні телеканали є основним джерелом інформації. Інша мета, якої він досягає – це відвертання уваги від реальних подій і, вочевидь, надання кремлівській пропаганді ще одного важеля для використання в антизахідній риториці. Про це згадав навіть Путін у промові перед Федеральними зборами.

Дедалі частіше складається враження, що Лукашенка загнали у кут. До якого найнебезпечнішого кроку він може вдатися?

15 журналістів опинилися у в'язниці за політично вмотивованими звинуваченнями, і завтра їх кількість може зрости до 150. І Лукашенко продовжуватиме й продовжуватиме – він бачить реакцію Заходу, але, схоже, вважає цей ризик виправданими.

Був виток розмови, у якій його високопосадові силовики обговорювали створення квазіконцентраційних таборів для «неблагонадійних» опозиціонерів – після арешту Протасевича це вже не здається таким неймовірним. Особливо враховуючи, що Лукашенко є давнім шанувальником Радянського Союзу.

Напевно, він буде змушений піти на поступки Москві. Чи може однією з них стати визнанням Криму, Абхазії та Південної Осетії?

Така ймовірність досить висока: на Лукашенка постійно тисне Кремль, щоб цього досягти. На відміну від того, як він це робить із Заходом, Лукашенко все ще утримується остаточно спалювати мости з Україною і певною мірою з Грузією. Мінськ як місце для перемовин, а сам Лукашенко як посередник між країнами, що ворогують – це стілець, на якому йому дуже комфортно сидиться і з яким він буде дуже неохоче розставатися.

Крім того, Україна є одним з найбільших економічних партнерів Білорусі, і якщо він піде цим шляхом, йому доведеться зазнати санкцій від Києва, що завдасть йому більшої шкоди, ніж санкції, запроваджені Заходом. Україна та Білорусь мають спільний тисячокілометровий кордон – відчуження такого сусіда не відповідає інтересам Лукашенка, і це – не те саме, що кидати туманні погрози умовному Заходу. Однак якби це сталося, я сумніваюся, що таке визнання матиме помітну політичну вагу на міжнародному рівні – у будь-якому випадку воно ще більше закріпить імідж Лукашенка як диктатора.