Зеленського на другий термін не хочуть. І вже постає питання: хто далі?
Про те, як Зеленський передумав, уже писали:
Відповідь «однотерміновому» Зеленському, який таки замислився про другий термін. Українці здебільшого проти
Володимир Зеленський ще не відбув і пів президентського терміну, а вже більш як половина українців не хоче бачити його президентом вдруге. І навряд чи когось здивує здатність українців швидко розчаровуватися в тих політиках, яких вони ще вчора своїми голосами завели до владних кабінетів.
Проте у «старих обличчях» розчарування ще більше. Тож чи може хтось кинути виклик президенту Зеленському? Саме про це - в матеріалі hromadske.
У пошуках довіри
Це опитування КМІС свідчить, що 54,5% українців не хотіли б, аби Зеленський балотувався на другий термін. Здебільшого українські ЗМІ винесли в заголовок саме цей факт, а не те, що в президентському рейтингу чинний глава держави продовжує впевнено лідирувати.
Так, у Зеленського рейтинг майже вдвічі більший, ніж у його найближчого конкурента Порошенка — 27,3% проти 14,6% (серед тих, хто визначився). Третя — Юлія Тимошенко (11,9%). Тож за нинішніх умов у рейтингових перегонах суперники для Зеленського «зручні», бо це все ті ж «старі обличчя», які він розбив вщент на виборах 2019 року.
У розмові з hromadske заступник гендиректора КМІС Антон Грушецький наголошував, що ймовірність перемоги старих політиків над Зеленським вкрай мала, адже і Порошенко, і Тимошенко, і Бойко мають великі антирейтинги. Люди просто не готові за них голосувати.
Тож якщо Зеленський таки вирішить балотуватися вдруге, йому треба остерігатися нових «нових облич» — тих політиків, які мають високий рівень довіри й ще не встигли розчарувати українців. І такими, що вже є в політичному житті, насамперед називають спікера Верховної Ради Дмитра Разумкова та мера Києва Віталія Кличка.
Дмитро Разумков: відокремлення від «слуг»
Нинішній спікер був головою президентської партії «Слуга Народу» та йшов першим номером у списку під час парламентських виборів. У новому скликанні Разумков став головою Верховної Ради, тож формально вийшов зі складу фракції «Слуга Народу». Але доволі швидко формальність обернулася реальністю.
Вже на початку роботи парламенту Разумков почав демонструвати самостійність — наприклад, щодо «турборежиму», через що мав «жорсткі дискусії» з тодішнім головою Офісу президента Андрієм Богданом.
Далі — більше. Коли Банкова хотіла швидше ухвалити земельну реформу, Разумков відмовився порушувати регламент і пішов через тривалу процедуру розгляду всіх правок. Під час конституційної кризи Зеленський хотів звільнити всіх суддів КСУ, проте Разумков не підтримав цю ідею і подав альтернативний законопроект.
Також Разумков став єдиним членом РНБО, хто не підтримав санкції проти телеканалів з «пулу Медведчука». Ба більше, коли ОПЗЖ у відповідь пообіцяла Зеленському імпічмент, Разумков видав фракції підписні листи, щоби вони могли збирати підписи за відставку президента. Це Зеленському вкрай не сподобалось.
Показовим стало 3 червня, коли Разумков публічно виступив проти положення «закону про олігархів» (його автор — Зеленський), за яким саме РНБО включатиме людей в реєстр олігархів. Спікер хоче створення окремого органу. Того ж дня Рада ухвалила закон щодо брехні в деклараціях з правкою Ігоря Фріса, яка фактично знищувала систему е-декларування. Разумков Фріса з такою правкою привітав, а ось Зеленський цього не оцінив і ветував закон.
Така самостійна поведінка йде поруч із високим рівнем довіри українців до Разумкова. В деяких опитуваннях (так, Центру Разумкова) голова парламенту навіть випереджав Зеленського за цим показником. Загалом йдеться про понад 30 відсотків довіри.
І хоч сам Разумков всіляко відхрещується від планів піти у самостійне політичне плавання (мовляв, поки є робота в Раді), його відокремлення від команди Зеленського давно стало «секретом Полішинеля». Навіть голова партії «Слуга Народу» Олександр Корнієнко відкрито каже, що у спікера «є потенціал стати самостійним гравцем». І до керівництва СН Разумкова показово не взяли.
А є з чим грати?
Попри розмови про перспективність нинішнього голови парламенту, високий рівень довіри та низький антирейтинг, великих ресурсів у нього поки немає. Насамперед ідеться про реальний політичний рейтинг, який у Разумкова на межі статистичної похибки — від 1,5% до 3%.
«Антирейтинг та рівень довіри — дуже непевні показники. Часто низький антирейтинг свідчить лише про те, що політика поки що ніхто не сприймає серйозно. А коли починають сприймати — антирейтинг може злетіти так, що його вже не подолати», — каже в коментарі hromadske політтехнолог Сергій Гайдай.
І справді, якщо подивитись на березневе опитування групи «Рейтинг», Разумков — серед лідерів за рівнем довіри (31%), а також має найменший рівень недовіри (36%). Але майже третина (29%) українців відповіли, що просто не знають, хто це такий. Для порівняння: про Кличка і Зеленського не чули по 1%, про Гройсмана — 5%.
З ідеологічним вектором також все туманно: чи не єдиною характерною рисою Разумкова стала боротьба за юридичну «чистоту» та дотримання процедур. Наприклад, у випадку із санкціями проти Медведчука він апелював саме до законності процедур. А так спікер здебільшого «за все добре і проти всього поганого».
«Спроби Разумкова показати себе як самостійного політика продемонстрували, що в нього повністю відсутній зміст. Жоден з виборців в Україні не може сказати: а про що Разумков? Що він несе? Які в нього позиції? Які в нього плани? Чим він краще за Зеленського і чим відрізняється від нього? Його бекграунд — це поки що порожнеча», — каже Гайдай.
У просуванні самого себе спікер також поки що не проявляє оригінальності, вдаючись до добре відомих інструментів: поїздки регіонами в стилі «міцний господарник» та пафосні відео. Одне з них аж кричало: ось він я, самостійний політик.
«У мене є припущення, що людина, яка випускає ролик, де вона самолюбиво бродить Верховною Радою, їздить на автомобілі безлюдним Києвом і загадково мовчить під музику, а потім каже: “Ми починаємо працювати”, якоїсь змістовності не має. Такий ролик собі навіть молодий політик не може дозволити. Треба говорити про щось істотне, а не демонструвати красиву картинку, мовляв, дивіться, я схожий на комсомольця 80-х років», — описує цей ролик політтехнолог.
З реального ресурсу Разумков має невелику групу депутатів, орієнтовану на нього. За словами Корнієнка, це 5-15 нардепів. У Bihus.Info дійшли висновку, що це семеро парламентарів, які, до того ж, разом зі своїм лідером часто голосують в інтересах олігарха Ріната Ахметова.
Зокрема, Разумкову закидали провал голосування за екологічний закон, який мав змусити Ахметова витратитися на модернізацію своїх підприємств. Сам спікер категорично відкидає подібні звинувачення.
Втім, якщо хочеться створити власну політичну силу — потрібні фінансовий і медійний ресурс. А в кого вони є, знають усі.
«До виборів ще далеко, але цілком імовірно, що навколо Разумкова може скластися такий собі олігархічний консенсус. Можливо, його розкручуватимуть на різних каналах і буде результат. Але поки що 1,5% рейтингу — дуже мало для старту», — каже в коментарі hromadske Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії та науковий директор фонду «Демократичні ініціативи».
Проте й зараз Разумков не ховається від телекамер: він буває на різних телеканалах, однак часто надає перевагу проросійському каналу «НАШ» або ж «Україні 24» Ахметова, а раніше був завсідником каналів з «пулу Медведчука» (блокування яких він не підтримав).
Тож можна припустити, що Разумков не проти підібрати виборців російськомовних регіонів, які «відвалилися» від «Слуги Народу». Проте на цей шматок електорального пирога зазіхає не лише він.
Віталій Кличко: атака на мера
Чинний мер столиці досить давно відійшов від національної політики і, схоже, комфортно почуває себе в кріслі міського голови. Можливо, саме це дозволяє йому мати один із найвищих показників довіри — 33%.
Сам по собі цей показник не надто сприяв розмовам про президентські амбіції Кличка, проте все змінилось, коли правоохоронці почали масштабний наступ на оточення мера. Десятки обшуків відбулися на комунальних підприємствах і вдома у їхніх працівників, силовики приходили до голови виконкому партії «УДАР» Артура Палатного, близького соратника Кличка, і навіть до будинку самого мера (хоч офіційно нібито й не до нього самого).
Партійні ресурси «Слуги Народу» не вгаваючи розповідали про масштабну корупцію столичних чиновників, натомість сам Кличко назвав це політичним тиском на себе і владу Києва: «Правоохоронці та податківці буквально кошмарять столичну владу. Такого не було в Україні навіть у махрові часи Януковича!».
Свого невдоволення Кличком не приховував і Зеленський. Під час пресконференції президент декілька разів заявив, що «не треба красти з бюджету», а також додав, що Кличко «дуже неправильно публічно себе поводить».
«Мене нічого не пов’язує з паном мером, крім одного: голова КМДА — це вертикаль президента. Хоче він цього чи ні», — наголосив глава держави.
І це правда. Втім, є одне «але»: у Києві діє особлива система, за якої призначити головою КМДА президент може лише мера Києва. Тобто звільнити Кличка з посади голови КМДА Зеленський може, а призначити когось іншого — ні. Порушував це правило лише Янукович.
Виникає запитання: а чи тільки з КМДА пов’язана нова атака на столичного мера? Чи розмови про можливу конвертацію довіри українців до Кличка в його президентську кампанію дійшли й до Банкової? Сам Зеленський ці припущення відкидає.
«По-перше, ніхто ще не вирішив іти на другий термін. По-друге, його обирала не країна, а кияни. По-третє, є соцопитування, і там, здається, є відповідь на це питання. По-четверте, мій глава офісу не бере хабарів, тому ми не конкуренти», — впевнено заявив президент журналістам.
Конкурент чи ні?
Кличко також поки заперечує намір іти в президенти — мовляв, до них ще три роки, та й узагалі не можна так просто кидати Київ. Але й виключати того, що піде на вибори, він не став.
Та от що точно хоче зробити мер Києва, так це завести свою партію «УДАР» до парламенту — тобто до політики національного рівня Кличко таки планує повернутися.
«Ми зараз працюємо над тим, щоб відродити наші осередки у всіх областях, щоб взяти участь у строкових чи дострокових виборів до Верховної Ради», — сказав він.
Проте перспективи Кличка та його політсили на новому рівні видаються не надто райдужними. Принаймні поки що. У згаданому опитуванні КМІС рейтинг мера Києва — 1,8%. У партії справи не кращі: за словами Олексія Гараня, травневе опитування фонду «Демократичні ініціативи» показало рейтинг в один відсоток.
«Кличко в Києві є беззаперечним лідером, хоч до нього є багато запитань. Загальнонаціональна ситуація геть інша. Думаю, що розмови про участь Кличка у загальнонаціональній політиці — це блеф і торг з боку самого Кличка. У нього вдосталь ресурсів, щоб торгуватися, проте на загальнонаціональному рівні я його не бачу», — зауважує експерт.
Гарань упевнений, що в протистоянні Зеленського і Кличка насамперед ідеться про боротьбу за ресурси в Києві — а цих ресурсів у Банкової стане більше, якщо там знайдуть спосіб призначити свого голову КМДА. Проте все може скінчитися й миром.
«У Києві Кличко має велику фракцію в Київраді, тому «слугам» доводиться на нього зважати. Або вони із ним домовляються (що теж можливо), або ідуть на конфронтацію і намагаються його усунути», — каже він.
Проте можливі ситуативні домовленості й з іншими силами. Скажімо, на початку червня Кличко виступив на з’їзді «Євросолідарності» Петра Порошенка.
У цьому вбачали сигнал про можливе об’єднання, тим паче на виборах мера Києва «ЄС» підтримала Кличка (хоча той ввічливо відмовився від цієї підтримки). Проте поки що нічого більше не свідчить про можливе злиття «ЄС» і «УДАРу». Сам Кличко категорично заявляв, що йти до парламенту планує з власними силами, проте готовий до співпраці з проєвропейськими партіями.
«Кличко хоче зберегти бодай ту владу, яка є. Якщо він об’єднається з “Євросолідарністю”, то вступить у конфронтацію з Банковою. Гадаю, він радше матиме ситуативні союзи — із тією ж “ЄС” або “Слугою Народу”. Так простіше, ніж відкрито підтримувати Порошенка», — зазначає Олексій Гарань.
Якщо ж «УДАР» справді розраховує потрапити в Раду — йому треба серйозно працювати над своїм рейтингом. І Кличку також.
Суперник Зеленського — політик-«суспільне явище»
Поки що, за 3 роки до наступних виборів можна сказати, що ані Разумков, ані Кличко (хочуть вони очолити країну чи ні) скласти конкуренцію Зеленському не здатні. І справа не тільки в них, а й у чинному президентові, якому вдається зберегти ядро своїх виборців.
«Поки що, після двох років президентства, у Зеленського не просто найвищий рейтинг серед українських політиків, а [найвищий] за всю історію президентств. Так чи інакше, інші президенти демонстрували набагато більшу динаміку падіння рейтингу, ніж зараз у Зеленського», — наголошує Сергій Гайдай.
На його думку, кандидат, який хоче мати шанси здолати чинного президента, має бути «суспільним явищем», яким був сам Зеленський, коли став єдиною альтернативою і старим елітам і Порошенку зокрема.
«Хоч він і був “свіжим” гравцем, мав певний бекграунд — політичний досвід йому заміняв серіал “Слуга народу” та участь у “Кварталі 95”, де активно висвітлювали політичні теми. Поки що такого явища немає. Ним не є ані Разумков, ані Кличко», — підсумував політтехнолог.
Проте не слід забувати: остаточно Зеленський не вирішив іти на другий термін. Якщо його не буде у виборчому списку у 2024 році, нішу супротивника «старих облич» може перебрати на себе або Разумков, або Кличко. Або хтось інший.
Проте це буде вже інша історія.
