Україна на шпальтах Neue Zürcher Zeitung. Аналіз архівів швейцарської преси XVIII–XIX століть

Про це йдеться в матеріалі ІнформНапалм:

Газета Neue Zürcher Zeitung

У січні 2020 року провідна швейцарська газета Neue Zürcher Zeitung (NZZ) святкувала 240 років від дня її заснування. В межах святкування було вирішено передати архіви газети до Швейцарської національної бібліотеки та Центральної бібліотеки Цюриха. До кінця 2021 року було заплановано перевести в онлайн формат архів газети та відкрити до нього доступ. За весь час існування архів газети охоплює 1,9 мільйона сторінок тексту. (Посилання на газету Neue Zürcher Zeitung. Посилання на статтю про відкриття архіву. Посилання на архів).

Газета активно розвивалась і спочатку виходила два рази на тиждень, поступово перейшла на триденний формат (1821), а з 1843 року стала щоденним виданням. Уже згодом потік новин настільки зріс, що газета почала виходити два рази на день (1869), а з 1894-го року — по три рази на день! З 1974  NZZ знову стала щоденною газетою і виходить один раз на день.

В останні роки газета активно розвиває свій онлайн-формат і відіграє провідну роль на ринку медіа Швейцарії та Німеччини. NZZ на сьогодні найстаріша газета Швейцарії, що досі діє і є провідним ЗМІ не тільки у Швейцарії, а й у всьому німецькомовному просторі. Перший номер газети вийшов 12-го січня 1780-го року — чим був світ у ті часи? Ще тривала війна за незалежність США від Великої Британії, яка контролює половину світу. Наполеону Бонапарту тільки 11 років, і лише через шість років він почне служити у королівській французькій армії Людовика XVI. Німеччини як країни ще немає, а на її території доживає своє Священна Римська Імперія. Швеція все ще імперія, хоча вже втрачає своє значення на світовій арені.

Але перенесемось до України. У 1775-му році було остаточно знищено Запорізьку Січ. Ще живий останній Гетьман Війська Запорозького Кирило Розумовський, а останній кошовий отаман Петро Калнишевський ще проживе довгі 23 роки у засланні на Соловках. Російська Імперія поступово поглинає до своїх лав Україну, але у NZZ в ті часи активно писали про Україну.

“Україна” vs. “Малоросія”

На першому етапі було відскановано та оцифровано всі випуски газети до 1914-го року — це приблизно 260 тисяч сторінок тексту. Всі матеріали у відкритому доступі відкриті для широкого загалу. Отже, шукаймо “Україну”. З 1780 до 1914-го року Україну згадали 218 разів. Найчастіше у перше десятиріччя існування газети (1780–89) – 68 разів. Далі цікавість до України то згасала, то знову з’являлася.

Менше за все про Україну згадували в останнє десятиріччя перед Першою світовою війною (1900–1909) – всього чотири згадки. І що цікаво, одна з них – це новина з Австро-Угорщини за 22.02.1906 про створення нового журналу Ukrainische Rundschau, що планує видавати депутат Рейхстагу лицар Василь фон Яворський (Wassil Ritter von Jaworstki – насправді йдеться про галицького правника Вікентія Яворського).

Його новий журнал продовжить справу газети Ruthenische Revue, проте замість “Рутенії” він хоче рекламувати у Західній Європі “Україну” та “українців”, щоб світ не забував про його Батьківщину і не використовував російський термін “Малоросія”. Цікаво, що цей термін німецькою рідко використовують у NZZ – всього 48 разів, третина з яких припадає на те саме буремне десятиріччя до Першої світової.

“Ukraine”

Але що ж таке Україна для швейцарців тоді? У п'ятому номері NZZ за 18 січня 1786 року автори у статті про Польщу згадують про Україну і вирішують пояснити для читачів, що це таке в окремій ремарці: “Україна — країна, що міститься на кордоні Росії, Польщі, малої Татарії та Туреччини. Вона поділена між Польщею та Росією” (посилання на статтю в архіві).

Уперше про Україну NZZ пише вже на першому році свого існування у 46-му номері за 17 червня 1780 року. Новина з Польщі про те, що на литовського князя Кароля Радзивілла та на його оточення було скоєно напад під час повернення з полювання — князя було поранено в руку. Далі йде повідомлення про плани створення під патронатом російських царів освітнього закладу виписаними з Франції єзуїтами.

З “листів з Галичини” стає відомо, що фельдмаршал граф Романцов повсюди супроводжує монарха, який планує провести декілька днів у Києві (Kiow), де відвідає підземні печери-поховання.

Як пише NZZ: “Кажуть, що вся територія до Кіова дуже сподобалася його Величності, так само як Україна — одна з найкрасивіших і найродючіших провінцій”.

“Kiow – Kiew”

Цікаво, що швейцарці пишуть назву Києва на свій манір – “Kiow”. Цей правопис активніше за все використовується у перше десятиріччя існування газети (1780–1789) – загалом 28 згадок з 39. Це не польський Kijow, але ще не російський Kiew. Хоча зрідка у NZZ використовували назви Kijew чи Kijow.

Київ активно згадується десь з другої половини XIX століття. Спочатку Київ потрапляє у прогнози погоди поруч з іншими великими європейськими містами — цікаво, що погоду тоді прогнозують не у градусах Цельсія, а у показниках барометра. Але поступово рубрику погоди NZZ переробили, і про Київ почали згадувати частіше, бо там постійно щось відбувалось.

“Kobsar und Ruthenen”

Частенько про Україну чи українців згадували побіжно в новинах про інші події: ось помирає Михайло Микешин (художник і скульптор, який створив пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві), і про нього згадують, що його останніми роботами були ілюстрації до “Кобзаря” Тараса Шевченка (Nr. 44, 13.02.1896).

Вперше про “Кобзар” згадали ще у 1880-му році — без імені автора, коли пишуть допис про літературні новинки. Мовляв, читачі можуть ознайомитися з російською літературою, проте “малороси майже ще багатші ліричними піснями й такими ж народними епосами, як великороси. Антонович та Драгоманов дуже добре зібрали епос (Київ 1874/75).” (Nr 164, 12.06.1880).

У статті під 100-річчя з дня народження Миколи Гоголя (Nummer 90, 31. März 1909) нагадують і його українське походження, і що його дід був “одним із войовничих козаків Запорізького полку” (посилання на статтю про Гоголя).

Або, наприклад, стаття за 1901-й рік (Nr. 350, 18.12.1901) під назвою “Біда русинського народу” (Das Elend des ruthenischen Volkes), де фактично розповідається історія України з козаками, гетьманами, Хмельницьким, ортодоксальною вірою і “малоросами”. Але в статті жодного разу не згадується термін “Україна” (посилання на статтю).

Своєю чергою стосовно Польщі частенько говорять про Рутенію — особливо в останні кілька десятиліть до початку Першої світової війни. З одного боку, йдеться про постійні проблеми у відносинах поляків з “рутенами”. З іншого боку – частина “рутенів” живе в Російській Імперії. В NZZ вийшло одразу декілька аналітичних статей про це. Тобто питання незалежності українців-рутенів наче витає в повітрі швейцарської преси.

Українські міста в NZZ

Тепер звернімо увагу на українські міста, які частіше за інших згадувалися на шпальтах NZZ (кількість згадок вказана поряд з назвою міст) :

• Одеса/Odessa – 5356 (одесити постійно згадуються, бо там були європейські дипломати та це один з найбільших портів на Чорному морі);
• Київ/Kiew – 1808;
• Львів/Lemberg – 1524;
• Харків/Charkow – 828;
• Херсон/Cherson – 464;
• Дніпро/Jekaterinoslaw – 241;
• Полтава/Poltawa – 202;
• Миколаїв/Nikolajew – 177.

Цікаво, що Сімферополь (42) та Севастополь (44) згадуються приблизно однаково, але частіше за них пишуть про кримську Ялту (147). Причому використовують два різних написання – Jalta (59) та Yalta (88).
Тернопіль/Tarnopol частенько потрапляв у прогнози погоди (76). А от міфічний російський термін “Новоросія” (Neurussland, 18) якось взагалі не прижився, а маловідомий тоді порт на Азові Маріуполь/Mariupol згадували частіше (20 разів).

Резюме

Відкриті та оцифровані архіви NZZ — це цікавий матеріал для українських істориків, що може стати ще одним джерелом вивчення України. Поки що архів NZZ оцифровано до 1914-го року. Отже, фактично у дослідників України в NZZ ще попереду все XX сторіччя. А для всіх знавців німецької мови ці архіви —  чудовий матеріал для вивчення побуту преси Західної Європи XVIII–XIX століть.

змі україна історія швейцарія