Російські бомбардувальники на кордоні з Україною: Білорусь перетворюють на військову базу

Про це йдеться в огляді, який написала Марія Авдєєва, Європейська експертна асоціація, експерт iSANS.

Мінськ та Москва одночасно з інтеграційними програмами затвердили військову доктрину Союзної держави (СД). Це стало черговим кроком щодо посилення військової присутності Росії в Білорусі та розширення російсько-білоруської військової співпраці — співпраці на умовах Кремля та вигідної йому.

Київ тут, звісно, теж не забули. Разом із НАТО та країнами «колективного Заходу» Україна зображується кремлівською та білоруською державною пропагандою як ворожа територія, з якої будь-якої миті можна чекати нападу.

Дезінформація щодо підготовки України до можливої війни з Росією наприкінці жовтня займала у російських мейнстримових медіа – 17%, висвітлення удару «Байрактара» по російській гаубиці – 16% згадок. Ці дві «українські» теми стали найтиражованішими у російських медіа за період.

Водночас із Кремля надходять заяви, що шлях переговорів та політичних домовленостей з Україною безперспективний. Про це у своїх статтях написали й Путін, і Медведєв, котрий звинувачує офіційний Київ у тому, що він націлений на «тотальну конфронтацію з Росією на межі війни».

На цьому тлі підписання військової доктрини між Росією та Білоруссю, незаплановані переміщення російських танкових військ та частин ВДВ, бойові чергування на білоруських кордонах стратегічних бомбардувальників РФ бачаться як частина спланованої гри, яка має на меті максимально підняти ставки. І козир у цій грі – загроза проведення наступальних операцій, зокрема, з використанням території Білорусі.

Суть угоди полягає в тому, що Білорусь «забезпечує Росії стратегічну глибину на західному напрямку». Кремль стирає межі між використанням сили та загрозою її застосування, підтримуючи постійну напругу, зокрема, проведенням інформаційних операцій.

Білорусь – стратегічний плацдарм у Європі

Прагнення якомога більш щільно і надовго вбудувати Білорусь у російську військову інфраструктуру вже давно простежувалося у різних документах, які просуває Кремль у військовій сфері. Тут і зобов'язання спільного військового планування, і координація дій та спільне використання інфраструктурних проєктів.

Офіційні документи, що стосуються військової співпраці, суто декларативні, але загалом дають непогану картину того, в який бік та в чиїх інтересах це поглиблення має відбуватися. Про це свідчать і попередні спроби Росії розмістити на території Білорусі військову авіабазу.

У межах Союзного договору 1999 року Білорусь та Росія беруть зобов'язання проводити узгоджену зовнішню політику та спільну політику в галузі оборони, координувати діяльність у галузі військового будівництва, розвивати свої збройні сили, спільно використовувати військову інфраструктуру.

Договір про військове співробітництво між РФ і РБ 1999 року передбачає створення регіонального угруповання військ, планування його застосування, оперативне і матеріальне забезпечення, уніфікацію системи управління, а також утримання та використання об'єктів військової інфраструктури обох держав з урахуванням військово-політичної ситуації.

Військова доктрина РФ, прийнята у 2014 році, основними пріоритетами військово-політичного співробітництва з Білоруссю називає координацію діяльності з розвитку національних збройних сил та використання військової інфраструктури, випрацювання та узгодження заходів з підтримки обороноздатності Союзної держави відповідно до військової доктрини СД. Фактично це окреслює цілі Кремля в Білорусі — контроль білоруських збройних сил та військову присутність на її території.

Лукашенко торгується

Проте спроби Кремля посилити та закріпити військову присутність у Білорусі не можна назвати особливо успішними аж до 2020 року.

Процес загальмувався у 2018 році після вимоги тодішнього прем'єр-міністра Росії Дмитра Медведєва фактично відмовитися від незалежності Білорусі в обмін на підтримку. Тоді Путін був змушений в односторонньому порядку схвалити військову доктрину Союзної держави Росії та Білорусі.

Рішення про повноцінні військові бази до цього часу прийняте не було, і Лукашенко обмежувався гучними заявами, що «якщо потрібно буде, то Білорусь перетвориться на єдину базу Білорусі та Росії. Військову базу».

І лише бажання будь-що утриматися при владі, репресії проти демократичних сил, ліквідація незалежних ЗМІ та громадянського суспільства, а також стрімка криміналізація режиму Лукашенка призвели до того, що він потрапив у тотальну залежність від підтримки Путіна. Розплатою за цю підтримку стало підписання спільної військової доктрини.

Закріплення військової присутності

До 2020 року російська військова інфраструктура в Білорусі практично не розвивалася і була на рівні функціонування радіотехнічного вузла «Ганцевичі» у Брестській області та пункту зв'язку ВМФ РФ «Вілейка» у Мінській області. Ці об'єкти діяли, виходячи з угоди між РФ і РБ від 1995 року.

20 жовтня цього року міністри оборони Росії та Білорусі Сергій Шойгу та Віктор Хренін підписали угоду про продовження використання цих об'єктів у республіці.

Тепер Кремль отримав реальні можливості закріпити військову присутність у Білорусі. Події на кордоні з Польщею та зміцнення військової взаємодії говорять про те, що цю можливість Москва має намір використати негайно. Для України це також означає виникнення фактичної воєнної загрози з території Білорусі.

Секретар Союзної держави Дмитро Мезенцев так прокоментував військову доктрину в рамках підписання Договору про створення Союзної держави: «Нова військова доктрина дозволить підвищити рівень узгодженості оборонної політики, своєчасно адаптувати завдання міністерств оборони з урахуванням змін, що відбуваються в регіоні, у військово-політичній ситуації».

За тим, як проявляється оборонна політика Росії, можна простежити на прикладі окупації Криму та підтримки терористичних угруповань так званих ЛДНР.

Як показав досвід України, російська військова присутність завжди є базою для розширення та активізації діяльності російських спецслужб та військової розвідки, для проведення операцій, зокрема інформаційних, щодо закріплення політичного, економічного, інформаційного та військового впливу Росії.

Крім уже наведених фактів посилення військової присутності Росії в Білорусі, можна назвати підписання у березні главами оборонних відомств РФ та Білорусі Сергієм Шойгу та Віктором Хреніним програми стратегічного партнерства на п'ять років, домовленості про створення трьох навчальних центрів для спільної підготовки військовослужбовців, зокрема центру підготовки ВПС та військ ППО у Гродненській області Білорусі.

У контексті розширення російської військової присутності саме після 2020 року слід сприймати й масштаб проведення навчань «Захід-2021», і спільне розгортання на бойове чергування російських та білоруських сил ППО та ВПС, й плани Лукашенка щодо закупівлі російського озброєння.

Стратегія ескалації

Загострення відносин Білорусі з країнами-сусідами, насамперед країнами НАТО, Росія використовує як аргумент для нарощування своєї військової присутності.

З переходом гібридної атаки мігрантами проти Польщі в активну стадію спільні військові маневри набули набагато більш демонстративний характер. У бойовому чергуванні у загальній системі ППО вже задіяні російські винищувачі.

У листопаді до патрулювання повітряних кордонів із Польщею, Литвою та Україною залучили російські стратегічні бомбардувальники ТУ-22М3. Як заявило міністерство оборони Білорусі, такі польоти будуть тепер регулярними. 11 листопада два російські стратегічні бомбардувальники Ту-160 відпрацювали імітацію бомбометання на білоруському авіаційному полігоні «Ружанський» за 60 кілометрів від кордону з Польщею.

12 листопада Росія направила до Білорусі десантні підрозділи нібито для проведення навчань щодо «раптової перевірки бойової готовності Повітряно-десантних військ». У межах цих «навчань» на полігоні «Гозький», розташованому за 5 км від кордону Литви та 30 км від кордону з Польщею, провели висадку спільного тактичного повітряного десанту сил спеціальних операцій збройних сил Білорусі та повітряно-десантних військ РФ з використанням військово-транспортних Іл-76 та білоруських вертольотів.

Таким чином Кремль, використовуючи залежність Лукашенка від підтримки РФ та тактику ескалації ситуації, прагне максимально розширити та закріпити військову присутність у регіоні.

Атака мігрантами

Для виправдання насичення території Білорусі російською військовою присутністю може бути використаний також привід забезпечення безпеки в регіоні, захисту Союзної держави. Дуже доречними тут будуть і наративи по створенню образу ворога з «колективного Заходу» та України, які просувають прокремлівські медіа.

Одним із можливих сценаріїв гібридної атаки мігрантами на Польщу може бути виправдання розміщення російських військ на білоруській території. Для цього, наприклад, може бути організована провокація на кордоні, яка змусить польську сторону застосувати силу. Або така ситуація може бути інсценована.

Під питанням залишаються часові рамки повного закріплення військової присутності РФ у Білорусі. Тут є кілька варіантів. Або Кремль уже домовився про постійну військову присутність в обмін на підтримку Лукашенка, або тисне на режим, примушуючи до поступок. Найпевніше, правда десь посередині, й Лукашенко намагається виторгувати більше преференцій, щоб утриматися якнайдовше.

Загроза для України

Одне можна сказати напевно — всі сценарії розвитку подій у Білорусі, на які впливає Кремль, загрожують Україні. Військова загроза з території Білорусі формується на тлі кризи та російського шантажу в енергетичній сфері, введення в дію “Північного потоку-2”.

Водночас криза надає Україні нові можливості для посилення взаємодії з партнерами, зокрема, з Польщею та країнами Балтії, пошуку нових точок та напрямів співпраці.

Тепер потрібно зважати на те, що українсько-білоруський кордон перетворюється фактично на кордон України з Російською Федерацією.

агресія мігранти білорусь росія