Том Купер: Винуватець невдач російської армії – отой дурень у Кремлі. Як Путін докотився до "плану Ґ"

Аналіз опубліковано 26 березня.

Пам'ятаймо, що все, що роблять військові, завжди залежить від того, як фінансують, для чого тренують і що їм наказують їхні політичні лідери.

Якщо накази політичного панства реалістичні, військові зазвичай досягають успіху. Як ні, то ні. З цього погляду різниці між демократіями та диктатурами фактично немає – за винятком більшої ймовірності, що в демократіях політики можуть уважніше поставитися до порад своїх генералів.

В авторитарних системах не лише генерали боятимуться щось радити диктатору (зі страху перед «усуненням»), а й навіть найефективніша внутрішня розвідка не зможе надати коректний звіт про справжній стан справ.

Отже, загальні цілі російської армії в Україні визначає одна-єдина особа: отой дурень у кремлі. Тому винуватець всіх невдач росармії, найперше, також один: Путін. До речі, він винен і по-друге, адже це він мав подбати про належні забезпечення та підготовку своєї армії – він же її реформував і переозброював усі останні 20 років. (Насправді, не було жодних реформ і переозброєнь: мафіозний режим Путіна настільки ж корумпований, наскільки й некомпетентний. Та вони повідкушують голови навіть своїм, щойно хтось почне говорити про корупцію. То що ж дивуватися: їхня армія просто не може відповідати очікуванням).

Чому це так важливо? А тому що Путін розпочав цю війну, щоб уникнути відповідальності за все скоєне упродовж останніх 22 років. Не через «експансію НАТО» чи якісь інші подібні дурниці. Метою було полонити Україну й завадити їй вступити в НАТО та ЄС, побудувати розвинуту демократію й далі чинити «негативний» (на думку Путіна) вплив на Росію.

Першочерговий факт: Путін наказав перемогти Україну за три дні. Щоб виконати завдання, Шойгу залучив 70% наявних у нього підрозділів ВДВ та спецпризначенців, більш ніж половину відділків росгвардії плюс бригаду кадировців. Десантники й спецпідрозділи є «елітою» російської армії: їм найкраще платять, вони найсучасніше озброєні й добре треновані. Росгвардія і чеченці то якась суміш підрозділів СС, гітлер'югенду, гестапо та ще хіба Корпусу вартових ісламської революції; з військового погляду вони безпорадні, але добре озброєні. Та й довіряє їм Путін більше, ніж армії: саме росгвардії доручають охорону всієї стратегічної інфраструктури у РФ і на окупованих територіях в Україні (включно з атомними електростанціями).

План А

Отже, путінський план А полягав у завоюванні України за три дні. Планували знищити або захопити уряд і добитися зміни влади. План провалився: як і чому точно ще не знаємо, проте відбулося це, вочевидь, тоді, коли ВДВ не втримали гостомельський аеропорт під натиском української 4-ї бригади швидкого реагування, або коли чеченців посікли на шматки при спробі прорватися в центр Києва в перший день війни. Що там точно відбулося – незрозуміло, за якийсь час дізнаємося.

План Б

Тепер уже ясно, що Путін не мав плану Б. Він був (і зостається) настільки одержимим ілюзіями щодо слабкості демократії та занепаду Заходу, що не здатен уявити жодного іншого результату, окрім швидкої перемоги. Коли перший план провалився, він наказав своїй армії прикинути імпровізований план Б. Це призвело до розпорошення зусиль та повного хаосу: замість «переможного параду звільнення України» російська армія поквапилася з одночасним наступом на Київ із північного заходу та сходу, спробою захопити Маріуполь і Харків, дістатися до Одеси та з’єднатися з Придністров’ям. Заснований на іншій ілюзії («українці надто слабкі для спротиву»), цей план теж розвалився за наступні 2-3 дні.

План В

Але Путін не вгамувався і наказав своїй армії вдатися до плану В: оточити Київ, Чернігів, Харків, Маріуполь та Миколаїв. Змусити їх скоритися, погрожуючи повним руйнуванням України, вбиваючи цивільних людей, роблячи їхнє життя нестерпним… Цей план теж опирався на далекі від реальності очікування, тому знову провалився: він призвів лише до катастрофічних втрат у підрозділах російської армії, які намагалися оточити забагато міст водночас.

План Г

Потім, орієнтовно 10-14 березня, Путін наказав своїм військам перейти до плану Г: окупувати територію України на схід від Дніпра. Тож російська армія знову імпровізувала: для такого завдання їй бракувало сил: все, на що вони спромоглися, — це спроба просуватися з Херсона західним берегом Дніпра водночас із наступом на Запоріжжя. Перший клин поволі спускав пару, аж доки не отримав по зубах від українських захисників під Кривим Рогом, другий втрапив у засідку і був фактично знищений на південний схід від Запоріжжя.

План Ґ

Тепер бачимо явні ознаки того, що Путін наказав армії росіян перейти до плану Ґ: оточити українські сили вздовж лінії розмежування на Донбасі та захопити Маріуполь. Долю цього плану буде вирішено десь у трикутнику Ізюм – Вугледар – Запоріжжя, і все залежатиме від:

а) спроможності російської армії пустити в дію переважні сили та пробитися в тил українських підрозділів уздовж лінії розмежування і при цьому

б) уникнути нових великих втрат.

Висновок: річ не в тому, що російська армія ні на що не здатна, просто перед нею постійно ставлять нереалістичні завдання. Кожне завдання перевищує можливості росіян, їм щоразу бракує сил, підтримки та постачання для того, щоб виконати його. Як наслідок, наразі жодне завдання не виконано.
Зверніть увагу на важливу річ: Путін щоразу зменшує масштаб завдання. Від «усієї України», «занепаду Заходу» і «знищення демократії» через «Україну на схід від Дніпра»… він докотився до самої лише «лінії розмежування». Схоже, наразі в цій війні «на краще» змінюється тільки це.

З оригіналом можна ознайомитись за цим посиланням, а повний переклад розміщено на фейсбук сторінці Ростислава Семківа.

агресія тактика путін війна