Том Купер: в Москві щосили перебільшують втрати ЗСУ
Австрійський військовий аналітик, експерт із застосування бойової авіації Томас Купер уважно стежить за воєнними діями в Україні від самого початку вторгнення Росії. Публікуємо головні тези його чергового аналізу про війну в Україні.
Аналіз опубліковано 27 березня.
- Уже два дні «вишестоящі органи» в Москві щосили перебільшують втрати ЗСУ... заяви «вишестоящих органів» про знищення 190 українських літаків та збиття 36 «Байрактарів»… це більше бортів, ніж Повітряні сили (України) мали до початку війни, і більше TB2 («Байрактарів»), ніж Україна наразі придбала
- До речі, також побільшало свідчень щодо скасування весняної демобілізації в Росії: зазвичай близько третини призовників завершують службу 1 квітня. Мабуть, не цього року.
- Тепер російські ВКС «регулярно» здійснюють близько 300 бойових вильотів на день, і це трохи дивно з огляду на ситуацію на кількох фронтах: очевидно, ЗВО [західний воєнний округ росіян — перекл.] використовує свої повітряні підрозділи як «пожежників». Тобто: ВКС задіяно тільки над лініями фронту, далі над територією України вони не з’являються.
- Українці заявляють про черговий успіх на північний захід від Києва, але як я вже зазначав, доказів небагато — і це не дивно, оскільки в операціях на цій ділянці вони дотримуються підходу «удар-відступ».
- Зараз українці звільняють усю територію між Броварами на заході, Шосткою на півночі та Сумами на сході. Безсумнівно, все це видається божевіллям або принаймні, що я видаю бажане за дійсне, проте все ж звучить вірогідно. Поза всім, росармії нема сенсу й далі зазнавати втрат, «намагаючись досягнути східних околиць Києва», якщо вже зараз очевидно, що ніякого Києва вони зі сходу не досягнуть. Краще відвести (вкрай необхідні) війська і використати їх там, де це логічно – далі на південний схід. Натомість це означає, що українські сили переходять у рішучий наступ у північно-східному напрямку, про що Генштаб у Києві не каже ні слова – можливо, побоюючись, що це послабить рішучість західної підтримки.
- Тепер зверніть увагу на територію далі на південний схід. Мою теорію підтверджує факт, що після 4-5 днів жорстоких боїв за Тростянець, українці підтягнули туди свою 93-ю механізовану бригаду й або повністю розбили там російські сили, або ті просто відступили. В будь-якому випадку, українці не лише визволили повністю зруйнований Тростянець, але й село Боромлю [в напрямку на Суми], що недалеко від російського кордону.
- Росіяни теж «дечого добилися» у Тростянці: наприклад, зруйнували дві лікарні: одну розбомбила їхня авіація, а іншу перед відходом вони замінували й висадили в повітря…
- Ще що ми знаємо точно – й це надзвичайно важливо: через кілька днів паузи в рух прийшла українська 92-а механізована бригада (за останні три тижні цей підрозділ понищив російських танків і бронемашин кількістю на цілу дивізію). Спершу, два дні тому, бригада виперла 138-у російську мотострілецьку з сіл Мала Рогань і Вільхівка на схід від Харкова, а далі повернула на південь і винищила залишки двох російських батальйонних груп, що втримували Гусарівку.
- Чому це важливо? Пам’ятаєте, я писав, що доля цієї війни вирішиться в трикутнику Ізюм – Вугледар – Запоріжжя? І що російські «вишестоящі органи» вже оголосили, що «після знищення ЗСУ» вони збираються відвоювати території на Донбасі? Гусарівка всього за 15-20 км на захід від Ізюму, й оця «тактична контратака» української 92-ї механізованої має значну «оперативну вагу»: це пряма загроза північному флангу та навіть тилу російської 144-ї мотострілецької дивізії, а та якраз по вуха в підготовці масштабного наступу через ріку Донець й далі на південь.
- Загалом же, як ми й очікували, росіяни змінили фокус зусиль. Тепер завданням військ Західного округу є оточення українських сил на лінії розмежування в Луганській та Донецькій областях. Їм вдалося прорвати українську лінію оборони на південь від Дінця, й тепер війська «ввійшли в вогневий контакт» від Андріївки на північному заході до Слов’янська та Краматорська на південному сході. На мою думку, це вирішальна битва всієї цієї війни: або росіянам вдасться прорватися ще далі й оточити українські сили, або вони зазнають таких серйозних втрат, що єдиним виходом стане… план Д: «тримай, що можеш» – тобто глуха стратегічна оборона наявних територій
- Хоча Маріуполь в оточенні з 1 березня, здається, жодну з місцевих військових баз досі не атакувала артилерія чи авіація росіян. Чотири українських військових підрозділи, зосереджені в місті, поки зазнали порівняно легких втрат (цитую один з моїх контактів на місці: «пару десятків солдатів»). Їхні склади з боєприпасами та продовольством досі майже не постраждали. Страждають якраз місцеві: Мізінцев (командувач 8-ї армії РФ) як навіжений змушує український гарнізон здатися через масові вбивства. Так само він «звільнив» Алеппо – від більшої частини їхнього населення… Словами важко описати те, через що проходять близько 100 тис. цивільних, які досі залишаються в Маріуполі. Однак оборонці – в формі, й оскільки в них було 8 років, щоб накопичити запаси і підготуватися саме до цього бою, вони триматимуться доти, поки в них буде вода і боєприпаси. Схоже, що це триватиме «довго».
- У районі Миколаєва… після того, як 24 березня у повітря злетів командний пункт 49-ї армії РФ разом із його очільником, генерал-лейтенантом Рєзанцевим, українці вдалися до ще одного свого піхотного «наскоку». На відміну від ситуації на північному заході Києва, ця операція видається дуже успішною: насамперед через те, що 7-му дивізію ВДВ, яка утримує Херсон, порвало на шмаття: вночі 25 березня українці дійшли до Чорнобаївки, тобто північно-західних околиць Херсону. Якщо їм тепер вдасться інспірувати збройне повстання у місті, то… ох, там стан справ у росіян був і без того хитким. Росгвардія вправно тероризує населення, займається мародерством, викрадає мера, різних політиків та журналістів, але вона аж ніяк не зможе компенсувати нестачу важкого озброєння у 7-й дивізії ВДВ.
З оригіналом можна ознайомитись за цим посиланням, а повний переклад розміщено на фейсбук сторінці Ростислава Семківа.