Кремлівська формула невдачі. Тімоті Снайдер про помилки Путіна в Україні

1. Президент РФ Володимир Путін несе особисту відповідальність за військове вторгнення в Україну, однак як тиран він повинен на когось перерозподілити провину за свої невдачі. Щоби тиранія продовжувала функціонувати, інші особи та установи повинні прийняти відповідальність за цю провину, уникаючи водночас будь-яких розмов про невдачу. Це важко.
2. Через місяць після того, як в Україні розпочалася російська агресія, з’явилося кілька векторів можливого розбрату в російському уряді. Деякі незвичні особливості цієї війни теоретично можуть спровокувати конфлікт усередині російської еліти. Я не робитиму висновків, але звертатиму увагу читачів на те, де шукати відповіді. 
3. Путін є верховним лідером Російської Федерації. Вторгнення в Україну ґрунтувалося на його думці про те, що української держави та народу не існує. Його погляди широко поширені серед населення, хоча, можливо, не так глибоко поділяються. Одразу було доведено, що вони є помилковими. 
4. Намагання Путіна змінити державний устрій в Україні за два дні провалилися. Його декларація про перемогу від 26 лютого (випадково опублікована в пресі) виявила величезний розрив між його метою і втіленням.
5. Путін вважав, що вже на третій день матиме справу з ляльковим режимом в Україні.
6. Таким чином неможливо було очікувати ані масштабних втрат техніки, ані великих втрат російської армії на фронті. Це додає значної ваги путінським помилкам.
7. Щоби реальність відповідала його уяві, Росія тепер використовує свою армію, Національну гвардію та чеченських бойовиків, щоб знищити українську державність та націю. Геноцид українців не обов’язково має підтримуватися більшістю населення. 
8. Російській державі бракує системи стримувань і противаг, а також правових обмежень. Рішення про вторгнення в Україну попередньо обговорювалося лише невеликою групою осіб. 
9. Отож, за межами найближчого оточення Путіна є велика кількість людей, які могли б чесно сказати, що вони не брали участі в ухваленні рішення про вторгнення в Україну.
10. Рішення про вторгнення в Україну, здається, не мало оперативного плану. Це цілком могло бути результатом неправильної оцінки Путіним ситуації та відсутністю людей в його оточенні, хто міг би дати йому адекватну консультацію.
11. Після Путіна другою важливою людиною, яка ухвалювала рішення щодо вторгнення в Україну, був міністр оборони РФ Сєргєй Шойгу, який ще і є або був другом Путіна.
12. У Шойгу репутація якісного менеджера, але бойового досвіду в нього немає. В нього є великий PR-загін, і він любить самозвеличуватися. Справжніх генералів він може дратувати.
13. Повідомляється, що в Україні було вбито сім справжніх російських генералів, а також багато інших польових командирів. Моральний дух російської армії виглядає низьким. Усе це можна пов’язувати з помилкою Путіна, недосвідченістю Шойгу та загальною відсутністю планів.
14. Шойгу зникав на два тижні та, за непідтвердженою інформацією, мав проблеми з серцем. 
15. Коли 25 березня було офіційно оголошено про зміни цілей війни, про них оголошував не Шойгу, а генерал росармії Сєргєй Рудской.
16. Начальник російського генштабу Валерій Герасимов на відміну від Шойгу є справжнім генералом. Через вдалу пропаганду російського вторгнення в Україну у 2014 році його асоціюють з ідеєю гібридної війни.
17. Незалежно від того, правильна ця асоціація чи ні, вторгнення в Україну у 2022 році стало катастрофою російської пропагандистської машини. Все через те, що репутація Герасимова асоціювалася з гібридною війною.
18. Ще одна причина провалу пропаганди – Герасимова вважають організатором вирішальної перемоги 2014 року під Іловайськом під час тодішнього російського вторгнення в Україну. Він заплямував свою репутацію, бо українців обдурили.
19. Американське військове керівництво скаржиться, що їхні російські колеги (Шойгу та Герасимов) не відповідають на телефонні дзвінки. Це незвичайна і небезпечна практика.

20. Росіяни можуть не приймати телефонні дзвінки американців через примхливе рішення Путіна. Вони також можуть боятися контакту з американцями через стрес та можливі підозри.

21. Путіну, можливо, хотілося б вірити, що українська ефективність на полі бою і російська неефективність пояснюються витоками інформації назовні.

22. Теорія витоку була б зручною для Путіна, оскільки відвертала б увагу від його власних помилкових уявлень про Україну, які є основною причиною як вторгнення, так і його провалу.

23. Сергєй Бєсєда є або був керівником частини російської секретної поліції (ФСБ), яка відповідала за міжнародні справи. Зараз він, схоже, перебуває під домашнім арештом.

24. Як і Герасимова, Бєсєду пов’язували з останньою російською інтервенцією в Україні. У лютому 2014 року він був у Києві з командою колег з офіційною місією, саме тоді, коли десятки протестувальників були розстріляні на Майдані.

25. Бєсєда, ймовірно, відповідав за надання Путіну розвідувальних даних про Україну для нинішнього вторгнення. Важко зрозуміти, що він розповідав Путіну та чи слухав його останній. 

26. Путін, можливо, вважає за краще звинувачувати у своєму провалі хибні розвіддані, аніж його рішення розпочати війну в Україні; тим більше у нього не було нікого адекватного в оточенні, з ким він міг би порадитися. 

27. Бєсєда міг як давати Путіну ту інформацію, яка диктатору подобалася, так і передавати правдиву, але яку Путін не сприймав серйозно. Так чи інакше, це удар по престижу ФСБ.

28. ФСБ має конкурентів "на ринку" – національну росгвардію та чеченські батальйони. Вони також присутні в Україні.

29. Перспективи: варто шукати лінії розлому між Путіним і його генералами; серед його генералів; між вищими офіцерами та солдатами на місцях; між Путіним і його таємною поліцією, а також між його таємною поліцією та службами, що конкурують.

Путінський режим застряг у передбачуваних дилемах тиранії. Лідер РФ послідовно намагається перерозподілити провину серед свого оточення за власні помилки, які досі ніхто не визнав. Військові лідери завжди несподівано проявляються під час війни; всі перебувають у перманентному стресі.

30. Резюме: враховуючи очевидну суперечність, важко одночасно перекласти провину та заперечувати невдачу кампанії. 

Сталінський режим розв'язав цю проблему, очистивши еліту і стверджуючи, що масова смерть демонструє вищий сенс політики, яка може здатися невдалою. 

Попри рухи в обох напрямках, у бік дисциплінування еліт і до некрофільської сублімації, неясно, чи може путінський режим досягти сталінського синтезу.

Нинішня еліта, мабуть, може спокійно погодитися з тим, що росіяни взагалі повинні страждати через помилки свого верховного лідера, гинучи на полі бою та живучи з цензурою та пропагандою. Це дозволило б перерозподілити провину за війну в Україні серед них самих. 

Чи достатньо цього для самого Путіна, незрозуміло. Чи погоджуються еліти з тим, що російське самопокарання є правильною політикою, і чи можуть приєднатися до її реалізації – також залишається відкритим запитанням.

Колонка вперше опублікована на особистому блозі Тімоті Снайдера  "Thinking about..."

Переклад та адаптація тексту – LIGA.net

агресія путін війна кремль