Том Купер: російській армії критично бракує солдатів

Аналіз опубліковано 12 квітня 2022 р.

Попри заяви, мовляв, «західні санкції не мають жодного впливу», вони змушують Росію пропускати платежі з обслуговування свого зовнішнього боргу та наближають її до дефолту.

Але не хвилюйтеся: славетний австрійський канцлер та стратегічний геній Негаммер вчора (11 квітня) вже злітав у Москву, щоб «попосередничати» з Путіним. Негаммер з ÖVP [Австрійська народна партія – перекл.] – саме тієї політичної сили, що впродовж останніх 30 років усіляко спонукала Австрію потрапити в майже повну залежність від російських нафти та газу. Його візит настільки ретельно планували, що навіть у Партії Зелених, яка складає з ÖVP коаліцію в уряді, нічого про це не підозрювали – що вже там говорити про інші уряди країн ЄС. Але, якщо чесно, то кого це цікавить? Для австрійського олігархату, який платить Негаммеру, стосунки з Путіним та «візія» домінування російських банкового та нафтогазового секторів значно важливіші від почуттів усіх естонців, латишів, поляків, французів чи кого там ще. Почуття не роблять профіту, шо не ясно?

Аби всі все добре зрозуміли, Негаммер заявив наперед, що нічого від розмови з Путіним не чекає – це, звісно, багатьох здивувало: так на біса ти туди їдеш? Я переконаний, сам канцлер дивувався ще більше, бо візит було оголошено «діловою зустріччю» й він не зміг взяти з собою свій типовий ескорт із 20 (як мінімум) журналістів. Відповідно, не було фоточок – яка ганьба… Але стоп: зате Негаммер потрапив у всі новини – і в вечірні, й у вранішні. Оце власне й була мета, що важить кожному популісту… І риску підведемо: більше говорити про цю трагікомедію немає сенсу.

Здається, генерал армії Дворніков за ці кілька днів повністю завершив мобілізацію всього наявного чоловічого населення в «ДНР» та «ЛНР». Мета цих заходів настільки ж очевидна, наскільки й цинічна – врешті, типова для нього: російській армії критично бракує солдатів. Закінчуються вже й треновані специ, й резервісти – особливо це стосується піхотних частин (а брак піхоти є однією з причин важких втрат механізованих підрозділів). Тому нема нічого кращого, ніж зігнати сепаратистів: «якщо вони хочуть мати свої «ДНР» і «ЛНР», то хай за них і б’ються». Ще один плюс: втрати сепаратистів – це не «втрати російської армії», й тому Путіну не доведеться через них віддуватися вдома. Загалом «ДНР» і «ЛНР» можуть вислати на фронт до 40–50 батальйонних груп (кожна по 600–800 осіб). [Буквально в попередньому звіті Купер оцінював кількість бойовиків сепаратистів у 30 БТГр, зазначаючи, що на початок вторгнення їх було реально не більше восьми – перекл.].

Упродовж останніх трьох днів росармія інтенсифікувала ракетний та артилерійський обстріли в районі Харкова. Буквально щодня місто зазнає більш як по 50 обстрілів, а місцева влада заявляє про постійне зростання кількості загиблих цивільних. Більшість ударів абсолютно хаотичні й можуть припасти на будь-кого й у будь-який час дня. От і цього ранку ракета вбила 8 та поранила 19 цивільних.

Найгіршим з таких обстрілів був удар 8 квітня по залізничній станції в Краматорську, де на евакуаційний поїзд чекала маса цивільних: щонайменше 57 було вбито (серед них 5 дітей) та 114 поранено.

Якщо далі вглиб України, то там, згідно із заявою «вишестоящих органів» у Москві, було «знищено» велику базу Національної гвардії у Звонецькому Дніпровської області. 9 квітня росіяни вдарили «Калібрами» по аеропорту Дніпра та Павлограду, що поблизу, й заявили, що знищили всі чотири пускові установки переданої Словаччиною системи ППО S-300. Цікаво, що офіційна Братислава першою «категорично заперечила» цю інформацію. А цього ранку в ЗСУ заявили про знищення російської балістичної ракети якраз у районі Дніпра.

На півдні 10 квітня росіяни вдарили крилатими ракетами по Чорноморську, але немає жодних свідчень, що вони в щось поцілили.

ПІВНІЧНИЙ СХІД

10 квітня українська 92-га механізована схоже здійснила ще один рейд – цього разу на північному заході від Харкова. Перші звіти зазначають, що було звільнено селище Золочів.

У відповідь на повідомлення про розгортання великої колони російської армії вздовж дороги, що веде з Великого Бурлука до Ізюма, українці заявили про її знищення того ж 10 квітня, однак я досі не зустрічав жодного зримого підтвердження. Останніми днями на передовій південніше від Ізюма “тихо”. Це означає, що українці вибивають окремі російські танки та піхоту, протиставляючи техніці безпілотники, артилерію та протитанкові керовані ракети.

СХІД
Росіяни провели останні три дні, посилено обстрілюючи значну частину лінії розмежування між Сєвєродонецьком, Рубіжним, Попасною аж до Вугледару. Серед іншого, 9 квітня вони поцілили по хімічному заводу в Рубіжному [там їх два, Купер не говорить в який прилетіло, і в новинах теж нема конкретнішої інформації – перекл.], й поміж тим влучили по цистерні з 4 000 кілограмів азотної кислоти. Це спровокувало викид великої токсичної хмари, що згодом поширилась на російські позиції в районі Кудряшівки та Варварівки. Вчора вони здійснили удар балістичною ракетою Точка по Попасній і спробували розширити свій контроль над містом, однак їхню атаку було відбито.

У відповідь українці сфокусувалися на ударах по всьому, що ще рухається в росіян з техніки. Здебільшого артилерією, як на фото нижче, де бачимо розгромлений підрозділ російської армії – найпевніше, 70-тий мотострілецький полк 42-ої мотострілецької дивізії, який, поміж іншим, втратив свого командира.

МАРІУПОЛЬ

Наразі вже зрозуміло, що Дворніков — залучивши кілька додаткових батальйонно-тактичних груп сепаратистів та піддаючи захисників міста безперервним повітряним і артилерійським атакам — спромігся на перший помітний успіх для росіян за кілька минулих тижнів. У місті діють невеликі групи сепаратистів, озброєні реактивними піхотними вогнеметами «Шмель» із термобаричними снарядами. 10 квітня за підтримки 810-ї бригади морської піхоти (58-а армія) та 177-го полку морської піхоти сепаратисти захопили частину Приморського району, Рибний порт і південний берег у районі заводу «Азовсталь». Тепер український гарнізон захищає не один суцільний периметр оборони, а три окремих дуги.

Маю дуже суперечливі відомості щодо того, які українські підрозділи утримують певні ділянки. Наприклад, зазвичай пишуть, що 36-та бригада морської піхоти захищає північну частину міста, а полк «Азов» — територію «Азовсталі». Проте інші заявляють, що «Азовсталь» утримує 12-та бригада Нацгвардії, а полк «Азов» захищає південну частину міста (і це підтверджують деякі відео, опубліковані представниками полку).

Минулої ночі соціальні мережі спалахнули від повідомлень про застосування проти захисників заводу «Азовсталь» хімічної зброї. Відповідно до заяв, атаку було здійснено за допомогою безпілотника, кілька бійців «Азова» мали симптоми, схожі на ураження зарином [бойова отруйна речовина нервово-паралітичної дії — перекл.]. Наразі мені не вдалося знайти доказів на підтвердження цього. [Речники українських частин у місті підтверджують атаку й трьох уражених, але вказують, що стан у них стабільний – ред.].

З оригіналом можна ознайомитись за цим посиланням, а повний переклад розміщено на фейсбук сторінці Ростислава Семківа.

стратегія війна агресія росія тактика