Ольга Василевська-Смаглюк про інструкції окупантам щодо місцевих на Київщині, «врагов народа» з ПЦУ та «розстрільні списки»
Народний депутат Ольга Василевська-Смаглюк розповіла в інтерв’ю "Цензор.НЕТ" про залишені на Київщині документи окупантів, в яких, зокрема, були й певні інструкції з приводу їхньої поведінки стосовно місцевого населення. А також плани щодо того, що вони робитимуть з храмами Православної церкви України. Публікуємо уривки з інтерв’ю, повну версію можна прочитати за посиланням.
Кажуть, що чимало людей з окупованих територій примусово вивезли у рф і білорусь. На Київщині таке теж було?
– Був випадок, коли людям оголосили про загальний збір, мовляв, буде евакуація. Люди приходили до церкви московського патріархату, і там їх насильно заганяли в автобуси. Потім їх везли в Гомель. Мені писав син однієї з полонених, повідомляв, що його мати опинилася в Гомелі у наметовому містечку. Деякий час вона дзвонила, потім перестала виходити на зв'язок. Але й коли дзвонила, то не могла розповідати подробиць, бо з нею поруч постійно хтось перебував.
У Бучі людей насильно заганяли в так звану евакуацію, силоміць запихали в автобуси. Вони ставали на коліна і просили їх не забирати. Я думаю, що десятки тисяч людей лише з мого округу опинилися в полоні.
– Ти багато спілкуєшся з людьми й почула від них чимало. Скажи, а вони розповідають, чому так масово росіяни вбивали місцеве населення? Це відбувалося тому, що так хотіли продемонструвати силу?
– По-перше, як кажуть, по п’янці. Вони постійно ходили по хатах, шукали алкоголь, в лікарнях забирали трамадол та інші наркотичні засоби.
По-друге, вони шукали у людей патріотичні татуювання і якщо знаходили, теж убивали. Причому не лише одну людину з татуюванням, а й заразом усіх членів родини.
Також убивали тих, хто намагався втекти з окупованих територій. Тут багато чого залежало від того, на кого натрапиш. Наприклад, із кадировцями чи бурятами взагалі не можна було домовитися. Ти підходиш – у тебе стріляють. Якщо солдат був зі слов’янською зовнішністю, то виїзд міняли на провіант, цінні речі, гроші. Можна було проїхати. Траплялося, що й просто так випускали.
Могли вбити, якщо виходиш до колодязя по воду чи йдеш по молоко. Нам розповідав знайомий з села Максимовичі, що пішов по молоко, бо лише пішки можна було ходити, а коли повертався, російські військові почали над ним просто знущатися. "Стой! Иди! Нет, стой! Назад!" – вигукували хаотично. Якщо їм не сподобалося, як ти ідеш вперед чи назад за їхньою командою, вони вбивали за це.
Могли також убити, якщо знаходили в телефоні номер людини, яка брала участь в антитерористичній операції на Донбасі, чи знаходили фотографії їхньої техніки.
– Незадовго до війни писали про те, що нібито існують так звані розстрільні списки. Вони справді їх мали?
– Співпрацюючи з колаборантами, окупанти складали списки людей, які мають проукраїнську позицію. Наприклад, документи Димерської громади знайшли взагалі в селі Шибеному Бородянського району. Там був склад, куди звозили документи з усіх окупованих громад.
Після того, як вони відійшли, було також знайдено документи на кшталт "записок бравых российских солдат". Серед них було дуже багато доповідних записок з приводу Православної церкви України. Як вона з’явилася, хто її, скажімо так, лобіював, а також списки осіб, які її формували. До речі, там серед інших згадується і Порошенко.
Усіх, хто був причетним до створення Православної церкви України, віднесено до "врагов народа" для росіян.
Окрім того, вони збирали дані по кожному священнику, вказуючи в окремих списках, як ті налаштовані.
– А ці доповідні записки вони використовували для себе чи вони їх писали вищому керівництву?
– Думаю, що вони їх писали вищому керівництву.
– Що вони ще фіксували?
– Були записи, де йшлося, що нібито проведено збори місцевої громади, і люди вибрали собі нового "голову". Фіксували дані людей, з якими встановили контакт, і вказували, яку інформацію від них отримали.
Ще в них був інфобокс із меседжами, які вони мали доносити до місцевого населення.
– Можеш навести приклад?
– Їм прописали, як реагувати на гострі запитання. Наведу кілька прикладів з того, що читала. "Житель говорит: "убили, ограбили". Нужно ему отвечать: не убили и не ограбили, а решили проблему". Чи інший приклад. "Стараемся не сосредотачиваться, если нас называют оккупантами. Мы – освободители". Уявляєш собі, хто з наших людей в таке повірить?
Чи ще. "Ми не будем брать вашу гуманитарку". Ответ: "Это не гуманитарка, это помощь населению. Руководство вашей громады вас бросило. Мы вас спасаем".
Також їм радять не відповідати на питання про війну. Натомість казати, що адміністрація і поліція втекли, тому військові тут тимчасово їх захищають від мародерів. Щоб нав’язати людям думку, що влада в країні слабка, їх кинули без продуктів, пенсій і зарплат.
Меседжи приблизно такі, як на російському телебаченні.
Чи ось, скажімо, що пишуть про Православну церкву України: "Масштабный раскол православия на Украине в годы независимости был осуществлен политиками националистических взглядов дважды: в 1992 году и 2018. В 92-ом году усилиями президента Кравчука и группы народных депутатов из западной Украины была создана раскольническая неканоническая православная церковь Киевского патриархата во главе с Филаретом. В 2018 году президентом Украины Порошенко вместе с Константинопольским патриархом Варфоломеем была создана православная церковь на Украине во главе с Епифанием. Также неканоническое образование. Задача: способствовать переходу – подчеркнуто, неканонических религиозных приходов (тоже подчеркнуто) УПЦ КП и ПЦУ вместе с храмами (подчеркнуто) в состав канонической УПЦ...". Далі пояснюється, як це робити документально.
До речі, написано все це було від руки у зошиті в клітинку.
– Що з цими записами зараз?
– Вони будуть передані правоохоронцям, мабуть. Вони ж ще залишали послання в школах чи інших соціальних об’єктах, де розташовувалися. Я бувала в місцях їхньої дислокації. Наприклад, у Немішаєвому вони розташувалися в поліклініці, там після них такий срач залишився – це страшне. Стоять банки відкриті з огірками, капусняк, ковдри валяються якісь, вибиті вікна, все потрощено.
