У США зменшуються запаси зброї через війну в Україні, тоді як оборонна промисловість гальмує внаслідок низки причин, – The Economist
Найбільший постачальник озброєння для України – США – має чимало проблем в оборонній промисловості, які позначаються на темпах виробництва зброї, тоді як її запаси зменшуються через війну в Україні. Про це пише The Economist.
Є ризики, що оборонні підприємства США не зможуть швидко збільшити виробництво зброї. Візьмімо до прикладу Javelin. Америка не розкриває деталей щодо своїх запасів зброї. Однак, згідно з бюджетними документами, її армія закупила близько 34 500 Javelin, відтоді як вони надійшли на озброєння у 1996-му.
Аналітик Марк Кансіан з Центру стратегічних і міжнародних досліджень підрахував, що станом на кінець 2021 року на озброєнні в США було 17 000-22 000 Javelin (решту використали під час навчань і випробувань). Отже, 7000 Javelin, які США передали Україні, можуть становити третину чи більше армійських запасів. (У розрахунки Кансіана не входять близько 2400 «Джавелінів», закуплених морською піхотою, та, можливо, 5000 Javelin, витрачених в Іраку та Афганістані).
3 травня президент США Джо Байден відвідав завод з виробництва "Джавелінів" у місті Трой, штат Алабама. Підприємство виробляє їх у кількості 2100 на рік. Тож для поповнення армії потрібно три-чотири роки, і навіть більше, якщо замовлення з інших країн будуть пріоритетними. Теоретично завод може випускати 6480 Javelin на рік. Але це за умови, що його виробники, спільне підприємство Lockheed Martin і Raytheon Technologies, отримають конкретні замовлення, зможуть знайти додаткових робітників і, що дуже важливо, компоненти. Минулого місяця на зустрічі з інвесторами керівники обох компаній говорили про обмеження в ланцюжку постачання.
Виробництво ПЗРК Stinger ще обмеженіше. Вони надійшли на озброєння в 1981 році, а США закупила останню партію у 2003 році. Виробнича лінія закрилася торік, але знову відкрилася для іноземного замовника (ймовірно, Тайваню). Виробник, компанія Raytheon, каже, що має обмежений запас деталей. "Деякі компоненти неможливо придбати, – сказав інвесторам директор Raytheon Грегорі Хейс. – Тому нам доведеться наново розробляти певні електронні компоненти в голівці самонаведення, і це займе трохи часу".
Окрім браку компонентів, є й інші проблеми. Довгий час домінуючи у повітряному просторі зон бойових дій, західні країни недостатньо інвестували у далекобійнішу зброю класу "земля-повітря", якої так прагне Україна.
Виробництво високоточної зброї, оснащеної чіпами та датчиками, – складне та дороге. Планувальники схильні фокусуватися на "платформах" — танках, кораблях, літаках — і економити на бомбах і ракетах, зазначає Бредлі Мартін з аналітичного центру Rand Corporation. "Ризик приймається на підставі припущення, що у разі війни ми зможемо наростити виробництво, – каже Мартін. – Це погане припущення".
Пов'язана з цим проблема – тенденція недооцінювати, наскільки інтенсивно армії використовують боєприпаси під час війни. Третя проблема полягає в тому, що після десятиліть закупівель у мирний час промисловість надавала пріоритет ефективності, а не стійкості. Підтримка резервних потужностей коштує дорого.
Не сприяє цьому й те, що оборонна промисловість, як і інші, постраждала від пандемії ковіду, напруженої ситуації на ринках праці та глобальної нестачі комп'ютерних чіпів. У нещодавньому звіті Національної асоціації оборонної промисловості стверджується, що оборонно-промислова база Америки деградує. Найбільшими проблемами є нестача кваліфікованих робітників та запасних частин. Близько 30% опитаних фірм заявили, що є єдиним постачальником продукції для Пентагону.
Кетлін Гікс, заступниця міністра оборони, каже, що Пентагон намагається усунути проблеми на щотижневих зустрічах із керівниками оборонних фірм. Держава допомагає їм знайти альтернативних постачальників важкодоступних деталей або, у випадку Stinger, інструменти для їхнього виготовлення. У довгостроковій перспективі американський уряд намагається стимулювати вітчизняне виробництво напівпровідників.
Ідей щодо покращення оборонного виробництва безліч. Це й збільшення запасів, і диверсифікація постачальників, і модульні конструкції зброї, що дають змогу замінювати компоненти, а також єдині стандарти серед союзників та спільні закупівлі.
