Україна боротиметься до кінця. Історик і науковець, а нині сержант ЗСУ Назар Розлуцький звернувся із закликом до іноземної аудиторії

Я – не військовий. Я ніколи не прагнув бути військовим. Я – кандидат історичних наук, дослідник, музейний працівник. І трохи письменник. Я повинен присвячувати час дослідженню історії, написанню наукових і науково-популярних праць. А ще - художніх книг. Бо мені це подобається і навіть виходить.

Але останнім часом я військовий. Бо в моїй країні війна. Ми щодня вступаємо в артилерійські дуелі, в яких один вдалий приліт ворожого снаряда перетворить нас на фарш. Ми спимо в кузовах на ящиках в неймовірній тісноті, а миємося в теплій воді раз на місяць. Коли дощ – ми мокрі, коли болото – ми брудні, як чорти (а миємося раз на місяць, нагадую, і то не факт, що наступного місяця випаде така нагода). А, коли був мороз, мої побратими відморожували собі пальці. Їмо ми, коли є вільна хвилина, а не коли час їсти чи є апетит. Спимо настільки нерегулярно, що я не знаю, чи зможу коли-небудь вернутися у свій стандартний графік з 23-х до 7-и. При цьому ми є пріоритетною ціллю для ворога. І нас можуть спробувати знищити різними способами, до того ж у кожен момент.

І в подібних умовах, якщо не у важчих, зараз перебувають в Україні тисячі істориків, письменників, бухгалтерів, банківських працівників, айтівців, учителів, дизайнерів та інших, геть мирних професій. Їх убивають зі 152-го і з "Точок-У", по них прилітають кулі й ВОГи, касетні та фосфорні боєприпаси. Хтось із них уже загинув. А хтось ніколи більше не повернеться до свого фаху, бо вигорів. Але всі вони продовжують воювати. Бо за ними Україна. Бо, якщо вони складуть зброю, їхні батьки будуть убиті, дружини та доньки зґвалтовані, а житла зруйновані або конфісковані.

І, коли вустами політиків Франції, Італії, Німеччини та інших країн нам пропонують скласти зброю, погодитися на втрату територій, надати росії якісь гарантії безпеки (абсурд!!! росії не потрібні жодні гарантії безпеки, це її сусідам потрібні гарантії від загрози з їхнього боку)... То я відчуваю лють і глибоку огиду. Огиду до цих нікчемних людей, які через свої упередження або ж завдяки брудним путінським грошам готові приректи мою країну на поглинання, на повільну і болісну смерть. Огиду і лють до тих, які мають величезні можливості, щоб допомогти подолати кризу, але натомість прагнуть, свідомо чи несвідомо, до того, щоб її поглибити. Бо навіть цілковита капітуляція України не розв'яже проблеми світової безпеки. Навпаки – підштовхне росію до нових загарбань.

Нам не потрібні пропозиції здатися. Якщо ви не готові воювати разом з нами проти оскаженілого ворога, то допоможіть нам зброєю, грошима, санкціями. Нам потрібно дуже багато всього, щоб перемогти росію і, таким чином, різко знизити рівень глобальної кризи. Але в нас є головне – мотивація. У нас є історики, готові спати на ящиках по п'ять людей на два спальні місця і тижнями місити багнюку без можливості помитися. У нас є бухгалтери, які готові місяцями їсти лише кашу з тушонкою. У нас є молоді студенти, які свої найкращі роки проводять під загрозою смерті. І вони нікуди не подінуться – хіба що їх усіх повбивають.

За вашої згоди.

Україна буде боротися або до перемоги, або доки зможе чинити опір.

А що будете робити ви?

З повагою,

кандидат історичних наук,

письменник, автор шістьох книг,

наразі – молодший сержант ЗСУ

Назар Розлуцький.

Фото з фейсбук-сторінки Назара Розлуцького

I am not a military man. I never wanted to be in the military. I am a candidate of historical sciences, researcher, museum worker. And sort of a writer. I have to spend time researching history, writing scientific and popular science works. And also art books. Because I like it and I do it well.

But lately I've been in the military. Because there is a war in my country. Every day we engage in artillery duels, in which one successful strike by an enemy will turn us into mince. We sleep in the cargo beds on top of the boxes in unbelievable narrowness, and wash in warm water once a month. When it's raining, we're wet, when we're in a swamp, we're as dirty as hell (and I remind you, we wash once a month, and we'll not necessarily have such an opportunity the next month). And when it was cold, my brothers froze off their fingers. We eat only when we have a minute to spare, not when it's time to eat or when we have an appetite. We sleep so irregularly that I don't know if I will ever be able to return to my standard schedule from 11pm to 7am. At the same time, we are a priority target for the enemy. And they can try to wipe us out in different ways, at any moment.

And in such conditions, if not in ones even more difficult, there are now thousands of historians, writers, accountants, bankers, IT specialists, teachers, designers and other completely peaceful professions in Ukraine. They are killed with 152 mm artillery and Tochka-U. Bullets, VOGs, clusters and phosphorus ammunition flies at them. Some of them have already died. And some will never return to their profession because they have burned out. But they all continue to fight. Because Ukraine is behind them. Because if they lay down their arms, their parents will be killed, their wives and daughters raped, and their homes destroyed or confiscated.

And when politicians from France, Italy, Germany and other countries offer us to lay down our arms, agree to lose territories, provide Russia with some security guarantees (absurd!!! Russia does not need any security guarantees, its neighbors need guarantees against the threat from them)... Then I feel anger and deep disgust. I loathe these insignificant people who, because of their prejudices or Putin's dirty money, are ready to doom my country to takeover, to a slow and painful death. Disgust and anger at those who have great opportunities to help overcome the crisis, but instead seek, consciously or unconsciously, to deepen it. Because even the complete capitulation of Ukraine will not solve the problem of world security. On the contrary, it will push Russia into new conquests.

We do not need offers to surrender. If you are not ready to fight with us against a rabid enemy, then help us with weapons, money, sanctions. We need a lot to defeat Russia and thus drastically reduce the global crisis. But we have the main thing - motivation. We have historians who are ready to sleep on top of boxes, five people with only two sleeping places, and knead the mud for weeks without being able to wash. We have accountants who are ready to eat only porridge with stew for months. We have young students who spend their best years at risk of death. And they will not go anywhere - unless they are all killed.

With your consent.

Ukraine will fight either to victory or until it can resist.

And what will you do?

Sincerely,

Candidate of Historical Sciences,

writer, author of six books,

currently a junior sergeant of the Armed Forces of Ukraine

Nazar Rozlutsky

зсу війна перемога