Том Купер: взагалі не бачу, щоб росіяни чомусь вчилися, своєю безпорадністю вони нагадують Шольца

Аналіз опубліковано 29 травня.

СТРАТЕГІЯ

У відповідь на повідомлення, що США збираються передати Україні системи залпового вогню М142 HIMARS, путін оголосив це «червоною лінією». Правда, неясно, наскільки це серйозна «червона лінія» та які будуть наслідки.

Тим часом американські гаубиці M777 надходять доволі повільно: 18 одиниць вже в бою, проте решта [всього США передають 90 гаубиць – перекл.], як видається, ще навіть не в Україні. З іншого боку, цього тижня на полях битв значно побільшало переданих Естонією та Італією гармат FH70.

Після трьох місяців нетерплячого очікування, коли ж німецький канцлер Шольц та його уряд почнуть допомагати Україні на лише грошима, я починаю погоджуватися з тими, хто вважає, що він зумисно затягує процес. Врешті, всі обіцяні поставки важких озброєнь – навіть тих німецького виробництва, які мали надійти, наприклад, до Польщі чи Словенії, які передали Україні свої танки «радянського дизайну» й таке інше – так і не змогли матеріалізуватися. А 27 травня Шольц почав белькотати в своєму Твіттері щось типу «чи треба на насильство відповідати насильством», «хіба не можна досягнути миру без зброї»… та інші схожі нісенітниці. Будь ласка, хто-небудь ляпніть йому по писку: може, він прокинеться з того стану…

Загальне командування підрозділами рф на Донбасі передали ще одному офіцеру з далекосхідного військового округу – генерал-полковнику Геннадію Жидку. Кажуть, що він також «ветеран Сирії», але я щось не пригадую, щоб чув про нього раніше: можливо, він з’явився там після 2017. До речі, я сумніваюся, що така заміна означає «відсторонення» Дворнікова: радше він залишатиметься командувачем всіх частин в Україні, а Жидко контролюватиме «тільки» Донбас; напевне, це наслідок невдачі в координації форсування Сіверського Дінця в районі Білогорівки з проривом під Попасною (ця невдача – дуже – дорого обійшлася росіянам).

У Штатах зараз дискутують, чи росіяни вчаться на своїх помилках, говорять, що вони продовжать просуватися у короткостроковій перспективі, але не зможуть перемогти у довгостроковій… Гм… Я взагалі не бачу, щоб росіяни чомусь вчилися. Від початку в них була гігантська проблема з кількома улюбленцями путіна, яких мусили тримати серед командування. Ну так, зараз вони намагаються «уникати» чогось подібного і призначають генералів із Далекого Сходу: насправді, думаю, ці генерали просто не мають політичних амбіцій і будь-яких контактів у москві – відповідно, ніяк не загрожують путінському режиму.

Але немає жодних ознак, щоб вони щось виправили на оперативному чи тактичному рівнях. Вся ця історія з масованими артобстрілами території, яку хочеш захопити, – як-от Лиман за ці кілька днів – зовсім не нова: вони так робили в Другій світовій, у Афганістані, в Ефіопії та Анголі (як радники), в Україні 2014-2015 та в Сирії 2015-2018. Після того наступати спецназом – теж не ново, принаймні після Афгану. Максимум, що вони зрозуміли, це що зручно наступати в районах, де добра залізниця для постачання. Вони також могли вивчити, що мають перевагу, коли українські сили «прив’язані» до певних селищ або міст. Проте, щойно українські підрозділи вдаються до маневрів, російська артилерія починає поводитись, як слон в магазині з порцеляною і вже нічого зробити не здатна. Вони убогі в контрбатарейній боротьбі – бо українська артилерія розташована дисперсно й до того ж постійно перебуває в русі … іншими словами, росіяни своєю безпорадністю нагадують Кіссінджера (ну добре, добре, також Шольца і всю його соціал-демократичну партію).

Врешті, ще багато говорять про отой поїзд із старими танками Т-62 у Мелітополі. Втім, не забувайте що кілька днів тому повідомляли про 11-кілометрову колону нових танків, що рухалася на Попасну, а за поїздом з Т-62 прибув ще один із Т-80. Тому я не бачу потреби оговорювати, де саме збираються задіяти оті Т-62.

Колона танків T-72 наближається до Попасної 21 травня; в ній також танки T-64, якими керують сепаратисти "лднр"

ПОВІТРЯ

Вчора російські «вишестоящі органи» заявили про збиття двох українських Су-25: над Заградівкою Херсонської області та над Барвінковим у Харківській. Крім того, вони повідомили, що збито гелікоптер Мі-8 біля Оріхова Запорізької області, одну "Точку-У" над Сватовим (місцеві повідомляють, що удар було нанесено трьома «точками») – і ще не менш як 18 безпілотників.

Врахуйте, що «вишестоящі органи» вважають збитими 182 українські літаки, 128 гелікоптерів та 1045 безпілотників (серед яких 40 Байрактарів). Наскільки знаю, українці не мали стільки авіації навіть на початку війни. Звісно ж, росіяни пояснюють, що всі «додаткові» літаки, гелікоптери та безпілотники були «надані НАТО» після 24 лютого…

БИТВА ЗА ДОНБАС

На північ від Харкова 27 травня українці звільнили Тернову й почали наступ на Веселе (на захід від Тернової) та Старицю (на північний схід від Тернової). Виявляється, їм також вдалося утримати плацдарм на східному березі Сіверського Донця: схоже, він простягається від Металівки на півночі до Хотімлі на півдні.

Ізюм… Не зовсім зрозуміло, як тут проходить український контрнаступ, але принаймні вчора звільнено Велику Комишуваху. Наразі це всі успіхи. За Довгеньке, якщо вірити словам командира задіяної там російської БТГр, тривають бої. Іронічно, що цей командир заявляв про «захоплення» села ще три тижні тому, хоча росіяни спромоглися тільки на те, щоб дістатися його північних околиць: тепер атакують, бо ж треба якось здобути давно оголошену перемогу… Звичайно, є й інші причини: за п’ять кілометрів на північний схід від Довгенького росіяни щосили атакують Студенок і намагаються підійти до Богорідного — може, для того, щоб оточити Святогірськ: це чудова позиція для оборони, але він може втрапити в оточення, оскільки росіяни захопили Лиман, що за 10 км далі на схід.

Лиман… 24–25 травня росіяни громили місто всіма повітряними силами, артилерією, залповими ракетними системами й важкими мінометами – всім, що тільки змогли зібрати. Бомбардування тривали годинами і, хоч були невлучними (російській артилерії бракує підтримки безпілотників, тому їм дуже важко влучити по українських окопах та інших укріпленнях), здається, таки завдали значних втрат, тож оборона провалилася, коли росіяни почали атаку з двох боків (із півночі та з півдня, від залізничної станції). Ходять чутки, що батальйон 79-ої десантно-штурмової бригади втратив понад 100 бійців загиблими, а 200–300 вижили, проте були шоковані та дезорієнтовані, тому їм довелося здатися… Це вельми схоже на «типовий результат масованого артилерійського обстрілу». 26 травня Лиман було захоплено принаймні однією БТГр із підрозділів 90-ої танкової дивізії, 15-ої мотострілецької бригади, 24-ої бригади спецназу, а також БТГр сепаратистів.

Усі, хто зміг, відступили до лісу на південь від міста, а потім через Сіверський Донець, де за підтримки 95-ої десантно-штурмової бригади зводиться нова лінія оборони. Вранці 28 травня росіяни прочісували ліси Національного парку «Святі Гори», далі на південний захід та південь, — і наввипередки заявляли, що російська армія «всього за 5 км від Слов’янська».

Сєвєродонецьк… В Лимані пощастило, тож 27 травня росіяни спробували повторити свій трюк у Сєвєродонецьку. Після кількох годин інтенсивних артобстрілів та авіаударів — Су-25 ПКС засипали бомбами все місто, «кудись та влучить» — росіяни почали атаку з чотирьох боків. Дуже несподівано, але цього разу найбільшого успіху досягли кадировці (що служать у росгвардії), які зайшли в північну частину міста і дісталися готелю «Мир» неподалік від автостанції, — де їх було зупинено з важкими втратами, принаймні так заявили українці.

Вночі з 27 на 28 травня росіяни спробували зайти на позиції українців, надіславши спецназ «довкола» Сєвєродонецька: казали, що вони напали з півночі і захопили переїзд (чи навіть «міст») до Лисичанська, міст нібито підірвали, а переїзд пошкодили. Однак учора ввечері з’явилася інформація, що насправді вони зайшли з півдня. Здається, спеціальні сили українців контратакували, результат невідомий — а це зазвичай не найкращий знак.

Сьогодні вранці Сєвєродонецьк перебував під постійним тиском, ситуація всередині міста критична, проте не безнадійна: доки українці підтримують постачання гарнізону, він триматиметься.

Виступ біля Попасної… Кажуть, «кіт за двері — миші у танок», це добре видно на двох фото, знятих десь уздовж траси Т1302 між Попасною та Сєвєродонецьком, 24–27 травня: доки поруч не було української артилерії, росіяни розташували танки та БМП 90-ї танкової дивізії на довколишніх схилах і обстрілювали захисників, як заманеться… Та щойно українська артилерія відповіла вогнем, росіяни швидко відступили.

Водночас 26–27 травня українці задіяли достатньо додаткових підрозділів зі складу 80-ої десантно-штурмової бригади, 14-ої та 57-ої механізованих бригад, щоб розпочати контратаку, і вранці 28 травня не тільки вибили росіян із Врубівки, а й звільнили Комишуваху (за 5 км на північ від Попасної).

Бахмут… 26–27 травня росіяни та вагнерівці почали наступ із Троїцького на захід і захопили Іловайськ, за 6–7 км на схід від Бахмута, і Відродження, південніше. Згодом вони атакували Пилипчатине, між Володимирівкою та Іловайськом, але не змогли захопити його. Здається, українці скористалися нагодою і встановили нову лінію фронту між Покровським, Клиновим та Семигір’ям.

Інакше кажучи: наразі загострення кризи з оточенням Сєвєродонецька минуло, ситуація відносно стабільна — окрім подій у самому Сєвєродонецьку. Зостається тепер зрозуміти, що росіяни збираються робити з усіма тими танками, які притягли до Попасної за минулі 5–6 днів, і чи зможуть вони скористатися захопленням Лимана.

ПІВДЕНЬ

Десь через місяць незначної активності (якщо не рахувати контратак 14-ої танкової бригади біля Волоновахи 16 і 23 травня, які росіянам вдалося швидко відбити артилерією та повітряними ударами) українці розпочали наступ на позиції 49-ої загальновійськової армії на північ і північний схід від Херсона. Схоже, задіяні підрозділи належать до 60-ої піхотної та 63-ої механізованої бригад. Згідно з повідомленнями російських соцмереж, вони перетнули річку Інгулець у селі Давидів Брід, близько 80 км на північ від Херсона. Вранці 28 травня вони дісталися Іщенки та Брускинського, приблизно 10 км углиб території, контрольованої 49-ою армією. Росіяни стягують сюди підкріплення та обороняються артилерією і повітряними ударами.

Зостається підсумувати: місце і напрям цієї атаки було легко передбачити: тим більше я здивований, що український Генштаб обрав такий план…

З оригіналом можна ознайомитись за цим посиланням, а повний переклад розміщено на фейсбук-сторінці Ростислава Семківа.

хід війни тактика стратегія