"Дід наґуґлив, як виглядає російська техніка, і передавав інформацію". Як військові та цивільні разом урятували столицю
Перший вибух частково зруйнував дамбу – і вода з Київського водосховища ринула у річку Ірпінь. Проте рівень води був занизький і довелось закладати нову вибухівку. Історія про незвичайну операцію, яку українці провели задля порятунку столиці від російської навали.
Щоб врятувати Київ від російської агресії, військові спільно із цивільними провели незвичайну операцію. Все відбувалось у перші два дні широкомасштабного вторгнення.
Біля села Козаровичі на північ від Києва Ірпінь впадає у Київське водосховище. Там стоїть насосна станція, яка перекачувала воду в Київське море. З 1961 року рівень водосховища вищий за рівень річки десь на 4,5 м.
“24 лютого ми вже були тут. Ідея робити реверс, щоб насоси перекачували воду з водосховища в річку, виявилась технічно неможливою. Тому ми вирішили підірвати частину шлюзу, щоб не було хвилі й не потопити людей. Спершу заклали 500 кг вибухівки”, – розповідає Олександр Тихоход.
Від хутора Червоний до Мощуна вода не піднімалася, тому що були підняті заслони греблі. Вода вперлася в греблю Шевелівського моста, тому ворог прорвався на Мощун, встановив понтони. Як тільки це з'ясувалося, вирішили підірвати дамбу в Козаровичах ще раз, щоб сильний потік перейшов через ту дамбу і вода закрила доступ до Мощуна.
Фото: Олег Пальчик для Сил територіальної оборони ЗСУ
“Крім того, було спущено усі водосховища вздовж Ірпеня аж до Фастова, щоб напоїти річку. Там торфи, болота, річка глибока. Якби не річка Ірпінь, то воювали ми б десь на Оболоні й у центрі”, – каже Олександр.
Росіяни дійшли аж до зірваного шлюзу на дамбі в Козаровичах. Вони стояли по той бік річки. А по цей бік, з боку Києва, стояли наші підрозділи – батальйон оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького, ГУР, 72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців та Сили територіальної оборони ЗСУ.
Олександр Тихоход зараз є радником Командувача Сухопутних військ ЗСУ на громадських засадах. Він уже 15 років організовує GPS орієнтування на позашляховиках саме в тій місцевості, де проходила лінія оборони Києва з півночі та з заходу. І саме це допомогло боротись з ворогом.
“Я знаю майже всіх – єгері, браконьєри, місцеві жителі. І так сталося, що всі ці знайомства і зв’язки спрацювали як агентурна сітка, яка стала нашими очима. Все, що відбувалося по той бік Ірпеня, на окупованому боці, кожен рух ми докладали Командуванню і наводили артилерію майже на кожну ціль – від Київського моря до Житомирської траси”.
Олександр розповів про спротив людей, які опинилися тоді під російською окупацією по той бік Ірпеня:
“З того боку під окупантами сиділа жіночка, яка вилазила з підвалу і коригувала вогонь нашої артилерії. В Демидові 18-річний хлопець вилазив на горище і коригував вогонь. На тому боці було дуже багато російської техніки – САУ, звідти лупили Гради. За його допомогою було спалено чимало техніки ворога. В Катюжанці був дід, який наґуґлив, як виглядає російська техніка, і дуже точно передавав інформацію. Він вкрав у росіян карти, які нам дуже допомогли. По цих картах ми побачили, як будуть рухатися росіяни. У Капітанівці на одному підприємстві заховався охоронець і, поки вистачило заряду телефона, передавав дані про рух російської техніки”.
Спільні зусилля військових і цивільного населення врятували столицю.
