"На допитах окупанти працювали професійно: поганий, злий і конкрєтний" – режисер з Херсона Сергій Павлюк
Головний режисер Херсонського обласного музично-драматичного театру ім. Миколи Куліша Сергій Павлюк брав активну участь у протестах в окупованому Херсоні та займався волонтерською діяльністю. Як йому вдалося пережити "пильну увагу" окупантів до своєї особи, які вважали його організатором мітингів, та виїхати з міста, режисер розповів в інтерв'ю Укрінформ. Наводимо скорочений виклад розмови.
Сергій Павлюк розповідає, що 24 лютого забрав дружину і п'ятеро дітей з квартири, перевіз у дачний будинок, а сам залишився в місті.
"26 лютого я вступив у Муніципальну варту, патрулювали у Херсоні, вже потім зайнявся гуманітарною допомогою. 3 березня пішла інформація, що приїде російський «гуманітарний конвой», для картинки знімати будуть. А на другий день вимкнули мобільний зв'язок. Мене перемкнуло і я сказав рідним, що сидіти в хаті не буду, взув кросівки й побіг у центр, на площу Свободи.
Коли прибіг, там вже майже все закінчилося, машини з російською «гуманітаркою» від’їхали, на площі лишалося ще чоловік п'ятнадцять херсонців, які кричали: «Слава Україні!», «Героям слава!», я з ними покричав. Вони сказали, що завтра зустрічаються на 10 годину, я відповів: «Добре». Вдалося мені вийти зі стрімом, бо один хлопець на площі «роздав» інтернет – тоді працював лише лайф. І от я вийшов в ефір і сказав, що ми збираємося о 10 годині 5 березня", – розповідає режисер.
Сергій Павлюк під час стріму на площі Свободи
За словами Павлюка, у Херсоні 5 березня на мітингу зібрався великий натовп, потім 13 березня (день визволення міста від нацистів у Другій світовій війні) у Херсоні на протест проти окупантів вийшли кілька тисяч людей.
"Ми тоді з товаришем, з яким познайомилися на перших акціях, говорили, що досить кількох мітингів, аби заявити свою позицію, а далі все це буде дуже небезпечно. Вже з’явилися провокатори, були люди, які працювали на рашистів, це було чітко видно…
Потім було оприлюднене відео, де Олександр Тарасов називає мене організатором мітингів. Відео виклав колаборант Стремоусов (нині він в окупантів так званий «заместитель главы военно-гражданской администрации»). 16 березня увірвалися до мене у квартиру, виламали двері, добре, що я таки родину відвіз на дачу. Забрали дитячі комп’ютери, розбили телевізор, забрали всі мої п’єси – я вдома дуже багато працював і тому копії п’єс залишалися", – згадує Павлюк.
Театральний режисер двічі був на допитах у російських окупантів. Він розповідає, що ті, хто його допитував, були не дурними людьми, знали Станіславського і працювали професійно: "поганий, злий і конкрєтний".
"Мені в перший день погрожували підвалом. Було цікаво спостерігати, як тебе намагаються «розвести», змінюють теми, то швидше говорять, то повільніше. То тупі питання ставлять – вибивають тебе з колії. Зараз, коли вже з Херсона вибрався, пройшов час, аналізуєш ситуацію і розумієш, що ти – дурачок, ти по краю пройшов. Я ж в перший день, ще в Білому домі, видєлувався, весь такий гарний, бородатий і в чоботях. Розмовляв з ними тоді українською мовою. А могли б пристрелити. Хоча, певне, не могли – то були солдати.
Це вже потім, коли приїхав СОБР, я сам просив людей не виходити на мітинги… Тому що СОБР – це інша справа, тоді пішла перша кров. Декілька моїх товаришів арештовували, вивозили, всі живими повернулися, але дуже побиті. Вони не були організаторами, просто дуже часто «мєлькали» на мітингах, їх вичислили. Одного з Муніципальної варти закрили на три дні, потім вивезли до річки, до Дніпра, за Херсон, приставили зброю до голови. «Що хочеш?» – спитали. «Жити хочу», – відповів. Клацнули пістолетом незарядженим, і кинули його там, він пішки добирався. Буквально тільки-но випустили знайомого, майже місяць його не було, ребра побиті, ледь живий. Що з ним робили – майже нічого не каже.
Згодом для мене виявилося проблемою навіть виходити на вулицю, тому що бачили мене в центрі і передавали, щоб я зник звідти, мовляв, заберуть назавжди – і такі погрози були. Коли 3 квітня я вийшов на площу Свободи, просто стояв, закурив люльку, нашому старшому по варті написали з «Білого дому», щоб я звідти негайно «звалив», тому що мене заберуть. Муніципальну варту окупанти як організацію, звісно, не визнавали, але давали можливість ловити мародерів. Пропонували працювати з ними, бо ми робимо «правєльноє дєло», але ми їм пояснили, що співпрацювати не будемо, це колаборанство".
Після того, як Павлюк дізнався, що російські окупанти цікавляться, чи не міг би він співпрацювати з ними вже як керівник театру, він прийняв рішення виїхати з Херсона разом з сім'єю. 18 квітня їм вдалося евакуюватися з міста і приїхати до Києва. Зараз Павлюк живе у письменників братів Капранових і мріє знову повернутися до режисерської діяльності. Він продовжує волонтерити і розповідає, що херсонцям в окупації потрібні гроші.
"У нас в Херсоні є приміщення, де живуть біженці, що прибували з сіл, де тривають бойові дії. Їх зараз людей 220, хоча будинок розрахований на 160 мешканців. Оскільки зеленого коридору немає, ми нічого передати звідси не можемо, хоча дуже багато людей пропонують саме допомогу матеріальну. Ми єдину машину відправили невелику. Але не можна ризикувати людиною, щоб відправити машину з Миколаєва в Херсон. Тому я зараз просто збираю гроші, перекидаю в Херсон на картку, друзі – Сергій і його дружина Настя, це наша невеличка команда, переводять у готівку, скупляються, і за рахунок цього годуємо людей.
У мене на сторінці я викладаю інформацію про волонтерство, ми робимо фотозвіти, коли є можливість – викладаємо чеки, бо ви розумієте, що в Херсоні чеки – це дуже складно зараз. Отак збираємо гроші, купляємо їжу, допомагаємо і тим, хто до нас звертається у Херсоні. Разову допомогу, харчі, передали у колонію в Херсоні. Звісно, доводиться вибирати – у нас більше ніж 80 дітей зараз, і відривати від дітей їжу не можемо, бо не знаємо, будуть у нас гроші завтра чи не будуть?" – каже режисер.
