Росіяни вже навчилися накопичувати масу, однак вони провалюють іспит з економії сили, – OSINT-аналітики
Публікуємо переклад аналітичного треду від групи OSINT-аналітиків All Source News, здійснений Антоном Шигімагою. З оригіналом можна ознайомитися за цим посиланням.
Схоже, Росія має останнім часом певний успіх із накопиченням бойової сили для локальних наступальних операцій проти України, зокрема на Донбасі. Однак, багато хто не звертає уваги, що [характер] сил, які вона накопичує, свідчить про її військову незграбність.
Два ключових принципи, які нам треба розуміти для цього допису: маса та економія сили.
Маса: накопичення маси має на меті зосередження ефекту від застосування бойової сили у найвигіднішому місці та часі з метою отримання вирішальних результатів (згідно JP 3-0 [військової доктрини США щодо ведення загальновійськових операцій – перекл.]).
Економія сили – це розважливе використання та розосередження сил з метою мінімального використання ключової бойової сили на виконання вторинних задач та залучення максимально можливої бойової сили до виконання первинних задач (згідно JP 3-0).
Що ми спостерігаємо насправді: російський генштаб (ну чи загалом ті, хто керує цією війною [з боку РФ]) не здатний до планування, залучення особового складу та виконання операцій по всій Україні та може давати раду лише з коротким фронтом (прибл. 50 км) з допомогою щонайбільше 5-6 БТГр.
Сама по собі тактика, на яку покладається Росія, полягає у масованих артобстрілах із подальшим введенням на напрямок удару великої чисельності військ, із застосуванням простих маневрів і на короткому відрізку фронту. Розгляньмо паралельні наступальні дії [РФ], що мають значення в межах усього театру воєнних дій (як-от херсонський та ізюмський напрямки).
Щоб досягти успіху, вони забезпечують собі чисельну перевагу над українцями у пропорції 7:1 та наринають на захисників. У довгостроковій перспективі такий підхід не може бути сталим. Ба більше: задля здобуття чисельної противаги 7:1, росіянам доводиться стягувати сили з інших напрямків, чим вони підставляються під загрозу українського контрнаступу (приклади можемо спостерігати на харківському і – віднедавна – херсонському напрямках).
Тож, чи є чисельна противага 7:1 доцільним застосуванням принципу економії сили? Ні, абсолютно. Ви, певно, чули про типове співвідношення сил 3:1, необхідне для наступальних дій. Для планування операцій така пропорція є раціональною, однак переваги 3 до 1 можна досягнути, наприклад, коштом переваги у сучасному озброєнні, вогневій потужності тощо. Йдеться не суто про цифри.
Приміром, якщо взяти 1 танк T-55, то для отримання переваги 3:1 мені не потрібні 3 танки M1A2 «Абрамс». Одного M1A2 точно вистачить для знищення трьох T-55, тож от ви й маєте співвідношення 3:1. Також пропорція 3:1 зазвичай береться для спрямованих атак проти спрямованої оборони. Та Росія, схоже, вдається до форсувальних атак.
Форсувальна операція є операцією, під час якої командувач одночасно спрямовує наявні у поточний момент сили із застосуванням приватних бойових наказів, для виконання бойових завдань із мінімальною підготовкою, розмінюючи час на підготовку та планування на швидкість виконання (згідно з ADP 3-90 [військово-доктринним документом США щодо ведення атакувальних та оборонних операцій – перекл.]).
Спрямована операція – це операція, під час якої тактична ситуація дозволяє напрацювати та скоординувати детальні планувальні дії, включно із кількома імовірними результатами та варіантами розвитку подій (згідно з ADP 3-90).
Через те, що Росія жене свій наступ вперед, то їхні дії ми можемо вважати форсувальними. Україна ж мала на підготовку 8 років, тож їхні дії радше є спрямованими. По суті, РФ (за звичного сценарію) була б необхідна перевага у пропорції десь 3.5:1. Однак РФ та Україна мають подібне озброєння, тож Росії доводиться залучати більше особового складу для досягнення успіху.
Отже, чому РФ мусить забезпечувати перевагу 7:1 для досягнення обмежених успіхів? Усе просто: вони вже продемонстрували свою нездатність до дій на рівні тактично фахової армії. Усе, на що вони здатні – це забезпечувати таку чисельну перевагу для здобуття перемог, бо нічого більше вони не можуть запропонувати.
Попри те, що росіяни вже навчилися накопичувати масу, вони із тріском провалюють іспит з економії сили. До того ж ця модель просто є несталою у довгостроковій перспективі, бо зношеність підрозділів дедалі дужче знижуватиме їхню ефективність, через що РФ доведеться збільшувати пропорції, необхідні для ефективних атакувальних дій.
Далі, як уже йшлося вище, ці атаки – дуже обмежені в обсязі та площі проведення операції. Після того, як РФ досягає початкового результату, ми зазвичай спостерігаємо, як Україна зводить ефективні оборонні лінії та проводить обмежені контратаки, а російські втрати накопичуються та знижують їхню пропорційну перевагу.
У підсумку, те, якою ціною РФ здобуває успіхи на Донбасі, викриває також її недопрацювання. Якщо Росія не вдасться до масової мобілізації, або не розвалиться українська оборона (малоймовірно), то ми, схоже, спостерігаємо зараз перші ознаки затяжної фази бойових дій, якій буде притаманна менша кількість російських наступальних операцій. Схоже, ця війна ще не близька до завершення.
