Як "Дід" Валентин біля власного подвір’я в Бучі зупинив російську колону
“Спершу я відмовлявся від будь-яких інтерв’ю, не хотів нічого розказувати. А потім передумав – треба розповідати про те, як росіяни нас “визволяти” прийшли. І щоб наша молодь знала: треба захищати своє!” – каже Валентин в інтерв'ю Новинарні.
Під час наступу росіян у Бучі Валентин Дідковський із-за паркану власного подвір'я запалив гранатометом колону російської техніки, яка рухалася Вокзальною, та закидав росіян гранатами. Він залишився живим і після того бою, і після жахливої окупації Бучі, що тривала понад місяць.
64-річний Валентин Дідковський хоч і пенсіонер, але боєць добровольчого формування Ірпінської міської територіальної громади №1, має підписаний контракт із ДФТГ. Ще до початку великої війни зголосився захищати свою Бучу та Ірпінь від російських загарбників.
“Я розумів, до чого все йде. – розповідає Дід. – Коли почалася війна на сході, я одразу закрив свій бізнес і почав хлопцям допомагати. Був волонтером, регулярно їздив на передову. Був усюди, починаючи від Широкиного й закінчуючи Станицею Луганською. А з 2016 року із товаришем Славиком (він сам із Донецької області, зараз на окупованій території живе) ми стали вивозити “двохсотих” із зони АТО”.
Валентин Дідковський біля свого двору в Бучі. Фото: Новинарня
Коли ж стало зрозуміло, що війни не уникнути й на Київщині, Валентин із позивним “Дід” (“ще зі шкільних літ приклеїлося, бо ж прізвище Дідковський”) записався до місцевого добровольчого формування ТрО.
У перші дні патрулювали вулиці, зупиняли й затримували підозрілих осіб. А свій найважливіший бій Валентин прийняв на власній вулиці Вокзальній у Бучі вранці 27 лютого.
“Це трапилося десь о 8-9-й годині ранку. У мене тут якраз дочка була із зятем, вони сховалися в погріб, – пригадує Валентин. – У мене було чим зустріти “гостей” і хоч трошки зупинити. Приготував “Муху” – РПГ-18, ручний гранатомет протитанковий, чотири гранати РГД-5. І четверту таки для себе припас – на випадок полону”.
За допомогою цієї “трофейної” зброї та холодного розрахунку Дід зупинив та підпалив колону окупантів, яких він вважав кадировцями.
“Як вони пішли в нас по Вокзальній вулиці, я чув вибухи, постріли. Між парканом у щілину подивився, як вони йдуть: ланцюгом обабіч дороги, а посередині – техніка. У дворі в мене біля паркану стоїть старий автомобільний причіп, ось я все розрахував, виліз тихцем на той причіп, приготувався…. Пропустив спершу три БМП, прицілився. Дивлюся – йде бензовоз. Я думав собі так: як він загориться, зупиниться, то заблокує рух іншої техніки”, – пояснює свої дії Валентин.
“І все якось миттєво сталося! Я вистрілив, зістрибнув з причепа. Не знаю, як у мене вийшло все це за хвилини півтори! Ще й три гранати жбурнути в колону встиг. І сам рачки, попід парканом, почав тікати, бо вони по мені вже почали гатити. Але вдалося утекти!” – розповідає Дід.
Валентин сховався в сусідньому меншому будинку, за загорожею і дровітнею.
“Приготував гранату на випадок, якщо вони зайдуть, навіть в кільце палець засунув. А потім дзвоню нашим хлопцям [із тероборони], даю наводку, що росіяни вже підходять до “Жирафа” (торговельний центр в Ірпені, на межі з бучанською вулицею Вокзальною – “Н”). І десь через хвилин десять почався обстріл. Такі вибухи були — усе двиготіло! У мене рука потрапила між двері, але гранату я тримав, не випускаючи”, – сміється Дід.
Той обстріл тривав, за словами пана Валентина, приблизно пів години. Українські війська знищили колону рашистів вщент. А коли все стихло, Дід наважився вийти зі свого сховку.
“Я чув, що двигун працює в БТРі, якраз навпроти мого будинку. І в щілину побачив, що звідти вилазять орки, форму свою скидають, а самі перевдягаються. Шкода, що тоді в мене не було автомата — нам ще їх тоді не видали. Я б їх точно не випустив! А коли вони вже повтікали, я вийшов на свою вулицю й вирішив швидко зробити відео, яке потім і обійшло весь світ”.
До речі, своє знамените відео з Вокзальної, де Валентин показує спалену колону окупантів і нецензурно коментує, тому записав російською, бо відправив своєму двоюрідному брату в Росію. Мовляв, подивися, Дімо, що “твої” наробили на нашій вулиці, ти ж тут у мене гостював. Але у відповідь від брата отримав повідомлення: “усе це постановка, фейк”.
Валентин Дідковський запевняє, що й зараз готовий до оборони міста в разі потреби: “Я нікуди не тікав. Не збирався і не планую. Лишаюся у своїй хаті й надалі”.
Повну версію можна прочитати за цим посиланням.
