Перемога на морі і фінансове знекровлення РФ: як можуть діяти США, щоб змінити хід війни, – NYT
Потрібно п’ять речень, щоб підсумувати війну в Україні на цей момент. У Росії закінчується високоточна зброя. У світу закінчується терпіння. В адміністрації Джо Байдена закінчуються ідеї, що робити з російською війною. А Китай спостерігає. Про це на сторінках New York Times пише американський журналіст і Пулітцерівський лауреат Брет Стівенс.
Обмеження московського арсеналу очевидні вже кілька тижнів, перекладає матеріал Zn.ua. І це дає відчуття полегшення в довгостроковій перспективі й жаху в короткостроковій.
Полегшення пов’язане з тим, що російська воєнна машина, на модернізацію якої Владімір Путін витрачав дуже багато, виявилася паперовим тигром, який не зможе стати серйозним суперником для НАТО в разі виникнення конфлікту звичайними методами. А відчуття жаху виникає тому, що армія, не здатна вести високоточну війну з відносно низькою супутньою шкодою, буде вести низькотехнологічну війну, руйнуючи дуже багато. Україна, за її власними ж підрахунками, втрачає до 20 тисяч солдатів на місяць (дані включають поранених, — ред.). Попри всю хоробрість і рішучість, Київ може стримати, але не перемогти у війні на виснаження втричі більшого сусіда. Це означає, що Україні потрібно зробити дещо більше, ніж сповільнити армію Росії. Потрібно якомога швидше «зламати російським військам хребет».
Але це не станеться в артилерійській війні, в ході якої Росія здатна запускати 60 тисяч снарядів на день, а Україна – тільки 5 тисяч. Адміністрація Байдена забезпечує Україну передовими гаубицями й установками реактивного залпового вогню. Але ця зброя надходить не достатньо швидко. Тому зараз саме час, щоб президент Джо Байден сказав своїй команді у сфері національної безпеки те, що Річард Ніксон сказав своїй, коли Ізраїль зазнавав втрат під час Війни Судного дня. Запитавши, яку зброю просить ізраїльська армія, 37-й президент США наказав своїм підлеглим «подвоїти» її, додавши: «А тепер забирайтеся і подбайте, щоб робота була зроблена».
Терміновість швидкої перемоги або хоча б відступу російських військ, щоб Москва, а не Київ, почала просити про мир, ускладнюється тим фактом, що час не обов’язково на боці Заходу. Санкції проти Росії можуть в довгостроковій перспективі підірвати її можливості рости. Але всі обмеження не дуже сильно ослаблюють російську здатність знищувати. Водночас ці ж самі санкції завдають збитків всьому світу. А біль, який світ здатен витримати на знак солідарності з Україною, має свої межі. Критична нестача продовольства, енергоносіїв і мінеральних добрив, а також розрив ланцюгів постачання і підвищення цін не можуть тривати вічно. Демократичні суспільства з обмеженою толерантністю до болю не будуть терпіти вічно.
Тим часом не схоже, щоб Путін платив велику ціну за свою поведінку: ані у випадку доходів від продажу енергоносіїв (які насправді зросли завдяки збільшенню цін), ані у випадку публічної підтримки (знову ж таки, вона зросла завдяки пропаганді, націоналізму і страху). Сподіватися на його смерть від хвороби Паркінсона, раку чи комплексу Наполеона – це не стратегія.
Що може адміністрація Байдена ще зробити? Їй потрібно прийняти два розраховані ризики, засновані на одному концептуальному прориві.
Перший ризик – це те, що запропонував адмірал у відставці Джеймс Ставрідіс. На його думку, США повинні кинути виклик російській морській блокаді Одеси, почавши супроводжувати торговельні судна в український порт і з нього. Це означає, що для початку потрібно переконати Туреччину впустити кораблі НАТО через Босфор в Чорне море. Це може вилитися в певні незручні поступки на користь Анкари. Більш небезпечно те, що флоти НАТО і Росії можуть вступити в близький контакт. Але Росія не має ані законного права блокувати останній великий український порт, ані морального права позбавляти світові ринки українського продовольства. А крім того, у неї немає військово-морської сили, щоб протистояти флоту США.
Другий ризик – це рішення США конфіскувати 300 мільярдів доларів активів, які належать російському Центробанку, скерувавши ці гроші на фінансування потреб армії України, а також проєктів з відбудови. Автор нагадує, що сам запропонував це зробити ще на початку квітня. А експерти з Гарвардського університету Лоренс Трайб і Джеремі Левін описали юридичні умови, як це можна зробити. Адміністрація ухиляється від такого кроку, боячись, що це може створити поганий фінансовий прецедент. І це був би хороший аргумент за інших обставин. Але зараз потрібен такий потужний і швидкий фінансовий удар по Росії, який інші санкції не змогли завдати досі.
І це підводить до концептуального прориву. Війна, яка точиться в Україні, матиме більший вплив на Азію, ніж на Європу. Адміністрація Байдена може скоро переконати себе, що вона вже ефективно знекровила російську армію, позбавивши її здатності розв’язати нову війну ще десь. Це певною мірою правда. Але якщо війна закінчиться тим, що Путін лишиться при владі, а Росія збереже контроль над п’ятою частиною території України, тоді Пекін вирішить, що агресія працює. І тоді США доведеться йти на війну за Тайвань, зазнаючи значно більших економічних і людських втрат.
Висновок простий: війна в Україні може стати або прелюдією, або фіналом. Президенту Байдену потрібно зробити все можливе, щоб справдився другий варіант.
