Іноземці не розуміють, чому ми не любимо "хороших рускіх" (Погляд)
Журналістка й медіаекспертка Ольга Руденко, яка протягом місяця виступала на конференціях і давала інтерв’ю про Україну в Латвії, Іспанії, Італії, Словаччині та Великій Британії, ділиться враженнями про реакцію західної аудиторії. Нижче пряма мова.
Ось трошки моїх думок про те, що я помітила:
- На Заході й досі дуже сильно змішують російський і український наративи. На круглі столи про відбудову України чомусь запрошують росіян. You know, "хороших рускіх".
- І з росіянами, і без них, будь-яка розмова про Україну швидко перетворюється на розмову про проблеми Росії та російського суспільства. Це великий виклик для нас зараз: донести до світу, що нас не треба, не можна змішувати. Зараз це не просто неправильно, це надзвичайно недоречно. Вся ця війна — якраз про те, що Україна — це не Росія. Українці гинуть за це кожного дня.
- Частково це змішування відбувається тому, що напад Росії на Україну призвів не лише до того, що Захід відкрив для себе, які сміливі та надзвичайні українці, а й до підвищеної цікавості до Росії й російської культури. Очевидно, людям цікаво, як "загадочную русскую душу" так покурвило.
- Звичайно, для нашого майбутнього важливо, щоб Росія переродилася у щось нормальне. Але це не значить, що будь-яка розмова про Україну — це розмова про Росію. Таке змішування — це ганебна і принизлива практика, яка прямо наслідує і старі радянські, і сучасні кремлівські наративи. І справжні "хороші рускі", яких запрошують взяти участь в обговоренні України, мали б відповідати організаторам, що їхня участь у таких заходах недоречна.
- Розмови про те, як побороти дезінформацію в Росії — це теж не розмови про Україну. Вони нічого не вирішать для нас у ближній перспективі. Не прийде день, коли росіянин зупинить свій танк біля Лисичанська, бо йому подзвонила мати чи дружина, щоб сказати, що вона все зрозуміла, і Путін все-таки бреше. Україна не може чекати, доки російське суспільство зцілиться. Російських військових зупинить не медіаграмотність і VPN для росіян. Їх зупинять джавеліни, NLAWs, та артилерія дальньої дії. Перед тим, як лікувати Росію, її треба зупинити.
- Окремим пунктом: російські ліберали та незалежні медіа у більшості, здається, не відчувають жодної відповідальності за те, що відбувається. За те, що вісім років після початку війни продовжували писати "на Україні" (могли б продемонструвати позицію, але в них це було "граматично правильно"). За те, що знімали статті на вимогу Роскомнадзора та покірно називали себе та інших "іноземними агентами". За те, що приймали всі запропоновані правила гри, поки їх не переграли остаточно. Тепер їм притаманна позиція героя-жертви та відсутність ретроспективного погляду "а де ми помилились?"
- Іноземці, навіть близькі нам латиші, не розуміють, чому ми не любимо "хороших рускіх". На медіаконференції в Ризі кілька тижнів тому зав’язалася конфронтаційна дискусія між українськими журналістами в залі та головною редакторкою "Медузи". Кілька присутніх там медійників з інших країн потім сказали мені, що не зрозуміли дискусії, а декого дуже здивувало, що ми "нападали" на ліберальну росіянку. Західне суспільство радо приймає цих героїв-жертв, а українцям каже "не сваріться з хорошими рускімі, вони вам знадобляться". Не дуже зрозуміло, для чого, бо користі з них so far було мало.
- Мені важко стримуватись, коли про росіян кажуть, що вони "жертви пропаганди". Формулювання "жертви" знімає відповідальність. Коли 70+ відсотків суспільства підтримують вбивства цивільних і загарбницьку війну, вони не жертви, а злодії. Для того, щоб пропаганда могла зліпити з людей вбивць, в них від початку всередині має бути або темрява, або порожнеча. Російське суспільство за 30 років не створило цінностей, які б заповнили цю порожнечу, і тому її заповнили Соловйов і Сімоньян. А українське створило — цінності, ідентичність, національну ідею. Великою ціною.
- Все це зрозуміло нам, але зовсім неочевидно для зовнішнього світу, в тому числі для суспільств і спільнот, які нас підтримують. Світ нарешті дізнався, хто ми, але нам ще доведеться багато працювати, щоб пояснити світові, ким ми не є.
