«Українська правда» vs Людмила Денісова, – оцінка скандалу від медіаексперта
Вранці 27 червня «Українська правда» опублікувала матеріал Соні Лукашової під заголовком «Від facebook до допитів. Як омбудсмен Денісова вигадувала злочини росіян і втратила посаду». Після хвилі критики в соцмережах редакція без пояснень змінила заголовок на «Від facebook до допитів. Чому омбудсмен втратила посаду», пише медіаексперт Отар Довженко.
У своїй розлогій колонці Довженко "препарує" анатомію медіаскандалу, аргументовано пояснюючи, як кейс Денісової і УП вплинув на інформаційну безпеку країни в умовах війни.
Довженко описує прелюдію скандалу й перераховує претензії з боку громадськості та політиків до уповноваженої Верховної Ради з прав людини, які зрештою призвели до її відставки. Водночас він називає закиди у бік УП щодо роботи в інтересах Росії чи на замовлення Офісу президента України "безпідставною конспірологією", зазначаючи, що головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва віддавна переймалася проблемою відсутності доказів історій, розказаних офісом Денісової.
Відповідаючи на запитання, чи щось «не так» із матеріалом, Довженко вказує, що найпотужніша хвиля претензій стосувалася саме заголовка «Від facebook до допитів. Як омбудсмен Денісова вигадувала злочини росіян і втратила посаду», адже у тексті немає вагомих доказів, що Денісова сама вигадувала злочини.
"Лунали закиди, що заголовок змінили «без пояснення». Що ж, редакційні стандарти деяких західних видань вимагають пояснювати будь-які зміни, внесені в текст після публікації, однак це не можна назвати загальноприйнятим правилом якісних медіа", – зазначає він.
Довженко пояснює, що матеріал «УП» незбалансований — у ньому немає позиції Людмили Денісової та Олександри Квітко (дочка й підлегла Денісової, яка розповідала, що працює з постраждалими від сексуального насильства, зокрема з дітьми). Але винна в цьому не редакція «УП», бо вона зверталась по коментарі, як стверджує сама редакція, «через помічницю ексомбудсмена – вона спершу пообіцяла допомогти, а потім – перестала відповідати. Квітко сказала, що не дає коментарів через слідчі дії».
Водночас, наголошує медіаексперт, висвітлення ситуації з Денісовою, звинуваченням на її адресу та обставинами її звільнення на «Українській правді» є вибірковим. «Загалом складається враження, що редакція «УП» ігнорує публічні заяви Денісової, де вона виправдовує чи пояснює свої дії», – зазначає він.
Оцінюючи претензії до матеріалу УП, Довженко вказує, що головна обґрунтована претензія саме до якості матеріалу — те, що він заснований на коментарях і твердженнях анонімних джерел. "Скласти текст з анонімних коментарів і сподіватися, що тобі повірять, — поганий стиль журналістики. На жаль, останнім часом «Українська правда» схильна до цього", – констатує він.
Щодо авторки тексту, яку навіть внесли в базу «Миротворця», Отар Довженко вважає, що, попри те, що текст підписаний Сонею Лукашовою, покладати на неї повну відповідальність за його зміст і особливо рішення про публікацію — несправедливо. Це не авторська колонка, а редакційний матеріал.
Відповідаючи на запитання, чи підігрує цей матеріал російській пропаганді, яка використала його, оголосивши, що всі звинувачення російських військових у сексуальних злочинах були фейками, Довженко зауважує, що запобігти поширенню фейків і дезінформації, не публікуючи нічого, що може використати російська пропаганда, українські медіа не можуть — хіба що вони взагалі перестануть працювати.
Насамкінець медіаексперт аналізує найпоширенішу тезу критиків — що матеріал «правильний, але не на часі». Аргумент «зараз війна, а отже такого публікувати не можна» не є валідним, вважає він.
«Чого медіа не можна робити під час війни, то це спростовувати чи ставити під сумнів офіційні повідомлення військового чи військово-політичного командування. Але публічні заяви Денісової робились не від імені та не за розпорядженням військового чи військово-політичного командування. З усього, що відомо про цю історію, випливає, що вони були її власною ініціативою, не узгодженою з іншими органами влади чи військовим командуванням.
Це відоме і, як на мене, доволі небезпечне явище, коли так званий інформаційний фронт перетворюється на інформаційну партизанщину, де кожен сам собі головнокомандувач і сам обирає «зброю». Продукування патріотичних міфів, які згодом виявляються неправдивими, або жахливі історії про російські злочини, які неможливо підтвердити, — це погана допомога Україні.
Завершу цитатою з інтерв’ю американської дослідниці медіа Джейн Литвиненко,. На запитання, чи варто Україні в процесі боротьби з російською дезінформацією самій вдаватись до дезінформації та маніпуляцій у міжнародному інфопросторі, вона відповіла: «Зараз у глобальному масштабі Україна сприймається як дуже щира країна, яка намагається воювати чесно на всіх фронтах. Так багато людей у світі підтримують Україну тому, що вони розуміють, що чесний і рішучий український народ бореться з російською агресією. І я думаю, що цю репутацію важливо підтримувати», – підсумовує медіаексперт.
Насамкінець Довженко зазначає, що на офіційній сторінці Офісу омбудсмана на фейсбуку згадок про зґвалтування дітей та інші жахи, про які повідомляла Денісова, більше немає, а офіційний телеграм-канал «Омбудсман Людмила Денісова» видалений.
Повну версію колонку Отара Довженка можна прочитати за цим посиланням.
