Чому відставка Джонсона була неминуча і з чим лишається Британія після його правління – The Economist
7 липня прем'єр-міністр Британії Борис Джонсон оголосив про свою відставку. В Україні це викликало занепокоєння, адже Джонсон вважається другом країни й двічі під час війни здійснював візити до Києва. Президент України Володимир Зеленський уже висловив впевненість, що політика Великої Британії щодо України не зміниться найближчим часом. Відставка Джонсона через українську призму здається несвоєчасним кроком, однак, як пише британський тижневик The Economist, вона назріла давно і була лише питанням часу. Пропонуємо вашій увазі переклад статті про відставку Джонсона, яка дає розуміння, чому британці невдоволені його політикою.
Уряд Бориса Джонсона зрештою зазнав краху. Протягом кількох місяців прем'єр-міністр Великої Британії виплутувався з одного скандалу за іншим. Тепер, безповоротно знехтуваний своїми власними депутатами, він визнав, що його прем'єрство закінчено. Він попросив залишитись до осені, але йому слід піти негайно.
Джонсона підвела його власна нечесність, тому дехто може дійти висновку, що простої зміни керівництва буде достатньо, щоб повернути Британію у правильному напрямку. Якби ж то. Хоча відбитки пальців Джонсона присутні у сьогоднішньому безладі, проблеми глибші, ніж просто одна людина. Якщо керівна Консервативна партія не знайде в собі сили визнати цей факт, багато соціальних і економічних труднощів Британії лише посилюватимуться.
Джонсон до кінця відчайдушно чіплявся за владу, стверджуючи, що він має прямий мандат від народу. Утім, це неправда: його легітимність виходила від парламенту. Як і колишній президент США Дональд Трамп, що більше він тримався за владу, то більше дискваліфікував себе. Ідучи з уряду, Джонсон продемонстрував безпідставну зневагу до інтересів своєї партії та нації.
Хоча розв'язка тривала майже два болючі дні, його доля була вирішена наперед 5 липня, коли два міністри кабінету подали у відставку. Каталізатором стала поведінка заступника голови його партії, якого двоє чоловіків звинуватили в сексуальному домаганні у стані алкогольного сп'яніння. Даунінг-стріт збрехала, що прем'єр-міністр не знав про це, і відправила міністрів повторювати брехню – так само як це було кількома місяцями раніше щодо нелегальних вечірок у час пандемії.
Зневірившись від чергового скандалу, понад 50 міністрів і їхніх помічників пішли з уряду. У результаті в уряді з'явилося стільки вакансій, що він більше не міг функціонувати – і це одна з причин, через яку Джонсон не має залишатися на посаді тимчасового очільника.
Партія сподівається, що її агонія добігає кінця. Але це залежить від того, наскільки правильні уроки вона засвоїть з провалу Джонсона. Характер політики Джонсона відкидає ідею у тому, що управляти означає обирати. Йому забракло моральних підвалин, щоб приймати важкі рішення для національного блага, якщо це загрожувало його власній популярності. Йому також не вистачало сталості та розуміння деталей, щоб доводити політику до кінця. І він насолоджувався тим, що зневажав правила та умовності. В основі його стилю лежала непохитна віра у свою здатність виходити зі скрутних ситуацій за допомогою слів. Опинившись у кутку, Джонсон зачаровував, ухилявся і відверто брехав. Іноді він навіть перепрошував.
Внаслідок цього яскраві моменти в його послужному списку, як-от закупівля вакцин проти ковіду та підтримка України, були перекриті скандалом в інших місцях. У міру того, як спалахували скандали, росла і брехня. Зрештою, нічого іншого не залишилося.
Консерватори поспішили звинуватити у всьому характер Джонсона. Але його відхід стане катарсисом лише в тому разі, якщо вони визнають і другу, менш приємну правду. Він був відповіддю на суперечності у своїй партії. Багато хто з сьогоднішніх депутатів-консерваторів – прихильники низьких податків, лібертаріанських поглядів та традицій вільного ринку, але інші, багато з північних округів, дотримуються нового високовитратного, інтервенціоністського та протекціоністського крила. Вони забезпечили Джонсону більшість у 87 місць на останніх виборах та є життєво важливими для успіху консерваторів на наступних.
Харизматичний Джонсон зміг об'єднати ці фракції, оскільки ніколи не відчував потреби вирішувати їхні суперечності. Натомість він виступав як за протекціонізм, так і за угоди про вільну торгівлю; він хотів палити бюрократію, навіть коли карав енергетичні компанії за високі ціни; він планував величезні державні витрати, але обіцяв масштабне зниження податків.
Це політика фантазії, і ви можете простежити її до Brexit. У ході кампанії за вихід із ЄС Джонсон пообіцяв виборцям, що вони можуть отримати все, що захочуть: більше багатства, менше Європи; більше свободи, менше регулювання; більше динамізму, менше імміграції — і що ЄС стукатиме у двері Британії, відчайдушно потребуючи угоди. Це працювало так добре, що фантазія стала організаційним принципом торі.
Найбільший урок, який має засвоїти наступний уряд — в економіці. Джонсон часто вихвалявся тим, що економічні показники Британії є предметом заздрості всього світу, але він знову жонглював словами. Правда в тому, що Британія, яку він залишить після себе, стикається із серйозними соціальними та економічними проблемами.
У країні найвища інфляція серед країн "великої сімки", яку можуть посилити щедрі державні витрати на позикові гроші. Як ми нещодавно писали, середньорічне зростання ВВП у десятиліття, що передувало світовій фінансовій кризі 2007-09 років, становило 2,7%; сьогодні цей показник наближається до 1,7%. Велика Британія застрягла у 15-річній колії низької продуктивності. За прогнозами, у 2023 році країна матиме найповільніше зростання у "великій сімці".
Понад те, цей виснажений двигун стикається з надзвичайними вимогами. Страйки поширюються від профспілок залізничників на юристів та лікарів. Оскільки вартість життя зростає, потрібний послідовний і рішучий уряд, щоб тримати лінію витрат. Британія старіє. З 1987 по 2010 рік, коли до влади прийшли торі, частка британського населення віком від 65 років залишалася стабільною на рівні 16%. Зараз вона сягає 19%, а до 2035 року наблизиться до 25%, що збільшить витрати на допомогу та навантаження на Національну службу охорони здоров'я, яка й так уже прогинається під вагою пацієнтів, які не отримують лікування.
Британії також необхідно прискорити перехід до економіки з нульовим рівнем викидів, що потребує великої програми інвестицій. Лондон має амбіції мати значення у світі, де Росія і Китай роблять все можливе для того ж, але збройні сили Британії малі та недостатньо оснащені. Шотландія та Північна Ірландія неспокійні у Союзі, і Вестмінстер не збирається їх заохочувати.
Велика Британія перебуває у небезпечному стані. Країна бідніша, ніж здається. Дефіцит поточного рахунку роздувся, стерлінг упав, а відсоткові ставки за боргом зростають. Якщо наступний уряд наполягатиме на збільшенні витрат та одночасному зниженні податків, він може зіткнутися з кризою. Час, коли все було можливе, минув. З відходом Джонсона політика має знову стати прив'язаною до реальності.
