На фронті загинув воїн, поет і волонтер Гліб Бабіч
28 липня стало відомо, що у боях за Україну загинув український поет, ветеран, поет і керівник волонтерської ініціативи «Res_Publica. Брати по зброї» Гліб Бабіч.
Гліб Бабіч — військовослужбовець, активіст ГО “Справа громад”, поет, автор пісень. Пройшов п’ять років війни та шість бойових ротацій. Народився у Миколаєві в 1969 році. Був автором низки пісень, музику до яких створювали професійні композитори та він особисто.
"Загинув Гліб Бабіч. Унікальна Людина. Воїн. Поет. Музикант. Брат по Зброї і Духу. Розробник унікальної військової української машини LOKI та автор пісні «Мольфар», яку зовсім нещодавно презентував гурт Козак Систем. Загибель Гліба Бабича дуже важка втрата для всіх нас, і для України. Дякуємо за Чин. Мав честь бути разом в ці драматичні часи та працювати для нашої Перемоги", – написав музикант Сергій Фоменко.
"...У мене є ідея, скажи, що думаєш...". Здається ми тоді взяли по каві і Гліб ретельно добираючи слова почав розповідати про Мольфара. Показав текст, сказав, що тут має бути відео, але він не уявляв, що це має бути за картинка, так щоб АЖ...
Я мав в голові ідею відеоряду – вона крутилася з літа 2014-го. Розповів. Виявилося, що воно було десь дуже близько... Тільки в моїй уяві Мольфар піднімав з полів воєн різних епох Воїнів і збирав їх біля вогнища. Княжих, козацьких, повстанських, визвольних, нинішньої - усіх мав піднімати Мольфар і вести до кола Воїв. Така собі наша версія Валгалли...
Ми сиділи й перебирали рядки, слова і підставляли під них образи – мурахи йшли шкірою – Мольфарів біль відчувався фізично.
Гліб казав, що це не має бути кліп, скоріш мікроновела на хвилин 15. Чоловічий мовчазний вий, коли назад не обернеш...
Шукалися режисери, оператори, команди, фінанси – важка історія, не кожен здатен прожити Мольфара і померти із ним.
Гліб хотів встигнути. Йому було важливо, щоб Мольфар вийшов на поле бою... Встиг.
Сьогодні йшов Мольфар по полю бою... І вони зустрілися... Гліб Бабіч і його Мольфар... Прощавай, друже. Ти був справжнім", – написав журналіст Віталій Гайдукевич.
На фейсбук-сторінці у соцмережі зберігся останній вірш Гліба Бабіча, який він опублікував 24 липня.
Коли смерть присяде на бруствер, спитає – "Ну що тут ти?"
Коли нас, як тісто, місить вогняний вал,
Я не стану смикати Бога – вийду в канал арти.
У піхоти з артою і Богом – зАвжди прямий канал.
Заглушаючи криком в рацію хрипкий голос війни,
Продиктую чарівні цифри, наче магічний код.
Скрипне радіо – "Прийняв. Тримайтеся, пацани".
Решту слів не почую. Бо знову накрив "приход".
Оживе на позиції стадо сталевих слонів,
Поверне свої хоботи в сторону наших бід.
І зайде у стволи із клацанням стиснутий божий гнів,
Для швидкої доставки – без декларацій і мит.
Навіть янголи завмерли в небі – як театральний зал,
Небо теж полюбляє сипати – снігом, градом, дощем.
Дочекалися. Наче кулак по всесвіту стукнув залп.
Другий, третій, а потім іще і ще.
А над нами небо луснуло наче віконне скло,
Аж земля підстрибнула, і трохи змінився ландшафт.
Смерть сиділа на бруствері. Більш немає. Змело.
Та зі стиснутих рук повернулася в серце душа.
"Що там, брате? Прийом? – Та все по плюсах, братан!
Так вломили, що вщент. І цілей більше нема!"
Що я ще відповім? Вклоняюсь тобі, арта!
Не дарма вас кличуть богами. Ой не дарма...
