Вбивство Вадатурського – ще один «хлібний злочин» Росії. Яким був власник агрокомпанії «Нібулон»

За даними рейтингу НВ та інвестиційної компанії Dragon Capital, статки Вадатурського в 2021 році оцінювалися в $459 млн. Він посідав 19-те місце серед найбагатших українців. До війни Нібулон був найбільшим експортером зерна з України, будував кораблі та розвивав річкову логістику Дніпром. Оборот компанії досяг $1,5 млрд.

Видання описує історію становлення Нібулона, зазначаючи, що один із найбільших в Україні агрохолдингів був зареєстрований 1991 року. Назва — абревіатура з перших складів назв трьох міст: Миколаєва, Будапешта та Лондона. Саме там базувалися засновники компанії: в українському Миколаєві — підприємець Олексій Вадатурський, у столиці Угорщини — фірма Kombiseed KFT, у Британії — Meridian Commodities Ltd.

До Нібулону, ще за СРСР, Вадатурський працював першим заступником гендиректора Об'єднання елеваторної промисловості Миколаївської області, займався логістикою імпортного зерна по Дніпру та по всьому Радянському Союзу. Спочатку Нібулон постачав паливно-мастильні матеріали та добрива колишнім радянським колгоспам в обмін на агропродукцію, яку потім продавав за кордон. Деякі контрагенти не могли розплатитися та передавали СП свої активи та землю. Так фірма зайнялася рослинництвом.

Станом на 2020 рік «Нібулон» був найбільшим судновласником у країні (у компанії було 82 одиниці флоту) і найбільшим оператором елеваторів (27 терміналів), писав Forbes.ua у вересні 2020 року, коли випустив великий матеріал про Вадатурського і розмістив на обкладинці його фотографію із заголовком "Адмірал Дніпра".

Вадатурський умів годувати світ зерном. Фото з відкритих джерел

У тому матеріалі видання зазначало, що останнє десятиріччя компанія Вадатурського реалізовувала масштабний проєкт, об'єднавши у ньому найбільших іноземних інвесторів, пересічних фермерів, робітників та інженерів‑суднобудівників. Усі пам'ятають, як 2017‑го баржа із 250 тоннами кавунів вирушила по Дніпру з Херсона до Києва. Судно мало піднятися на 750 км до Переяслава, щоб уже звідти фури розвезли вантаж столичним супермаркетам. Це був перший такий перехід з 2003 року. Цим Вадатурський показав, що він дбає про відродження річкового транспорту і пропонує альтернативу перевантаженим фурам у вигляді дешевших за наземні річкових перевезень.

Forbes.ua зазначав, що Вадатурський звернув увагу на річку не від хорошого життя. "Наприкінці 2000‑х «Нібулон» обробляв 70 000 га землі й експортував 4,2 млн тонн зерна, конкуруючи з глобальними зернотрейдерами Bunge, Louis Dreyfus і Alfred С. Вузьким горлечком завжди була залізнична монополія. «Вагонів постійно не вистачало, хаос у ціноутворенні, немає стратегії,– констатує Вадатурський. – Як монополіст, вони думали про себе, а не про економіку України».

З приходом до влади Януковича стало ще важче, на компанію намагалися тиснути через залізницю, не подавали вагони на відвантаження, тоді й з’явилася стратегія переходу на річку.

Тема була для Вадатурського не новою. У 1980‑х він організовував відправлення вантажів по Дніпру у різні куточки Союзу. А освіжити знання про річкові перевезення Вадатурський вирушив до Америки – на Міссісіпі. Це найжвавіша річкова артерія США: тільки у її верхній течії (1860 км) перевозиться 175 млн тонн вантажів на рік. Повернувшись, бізнесмен зрозумів, що річкові перевезення – це крок до незалежності його компанії", – писало видання.

Інфраструктуру Дніпра довелося відновлювати після 20 років занепаду: не було рейсів – не було днопоглиблення, шлюзи майже не ремонтувалися, флот поплив за кордон або був порізаний на металобрухт. Від ідеї купувати старі баржі Вадатурський відмовився майже одразу.

Перші 20 нових барж і кілька буксирів «Нібулон» замовив на миколаївському заводі «Океан». Підприємство переживало зміну власника, перебувало на межі банкрутства і замовлення прострочило, тож Вадатурському довелося кілька суден добудовувати самостійно: наймати людей, безпосередньо контролювати всі роботи.

Програма «Нібулона» передбачала введення в експлуатацію 100 нових одиниць флоту протягом 10–12 років: такої флотилії мало б вистачити на обслуговування експорту компанії. Урок з «Океаном» не минувся просто так. У 2012‑му «Нібулон» придбав миколаївський судноремонтний завод «Лиман», на якому побудував власну корабельню, інвестувавши в завод у $35 млн.

"Але одного флоту замало. Потрібні портові термінали. На будівництво одного такого об’єкта Вадатурський відводив 90 днів. Виходячи з принципу «власник – найбільш мотивований працівник», він особисто координував роботу понад півсотні підрядників на кожному об’єкті", – описує історію масштабного проєкту Forbes.ua.

Компанія побудувала 27 перевантажувальних терміналів, де може зберігатися понад 2 млн тонн зерна, 13 з них – на Дніпрі та Південному Бузі. Найбільша в Україні, мережа елеваторів «Нібулона» спроєктована таким чином, щоб фермерам не потрібно було везти зерно «за три моря». Для цього Вадатурський будував їх у радіусі 50–60 км від поля.

У 2019/2020‑му маркетинговому році компанія відвантажила на зовнішні ринки 4,9 млн тонн зернових та олійних культур, водночас 3,8 млн тонн було доправлено до моря річками.

Однією з основних переваг «Нібулона» перед конкурентами був доступ до дешевих міжнародних грошей, адже кредитори довіряли Вадатурському, який жодного разу не прострочив виплати. Серед 27 кредиторів «Нібулона» були Міжнародна фінансова корпорація, Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський інвестиційний банк.

Свій лонгрід про Вадатурського у 2020 році Forbes.ua закінчив його цитатою: «Ні про що не шкодую. Коли людина ставить за мету вижити, досягти, перемогти, вона здатна на дуже великі звершення. Людські можливості необмежені, якщо у тебе є мрія».

Журналістка Наталія Нагорна, яка певний час щільно спілкувалася з Олексієм Вадатурським, згадує про нього як про дуже масштабну особистість, зовсім не схожу на стандартний образ українського бізнесмена з великими статками.

Вадатурський вражав масштабами своїх проєктів. Фото: mind.ua

"Він був дуже специфічною людиною. Міг почати наше спілкування о 5 ранку, коли виїжджав з Миколаєва на Київ. Міг закінчити його о 2 ночі, повертаючись в цей же день з Миколаєва. «вот, Наташенька, я и доехал до Николаева. А вы, я вижу, любите работать по ночам».

Не любила я працювати по ночах, але мої друзі постійно цитували його мені). Я іноді казала собі, що я не вивожу. Що в нього сил вшестеро більше, аніж в мене.

Він відкривав зернові термінали по всій країні, ну, по аграрній її частині. Він закуповував баржі, які називав несамохідними судами. Він налагоджував водні шляхи, вимагав чистити річки, повертати Україні судноплавство.

Один з проектів ви точно знаєте. Баржа з кавунами. Коли з Херсонщини смугасті кавуни пливли через країну. Це багато кого смішило, стало мемом. Але він знав свою справу.

Він був дуже багатою людиною. Але відпочивати любив у Шаянах. Він зупинявся у готелі «Кооператор», нас це забавляло, такий прирадянщений готель.

Я добре пам‘ятаю, як він горів проектом нагодувати Ефіопію українським зерном.

А ще в нього був такий подарунковий набір з домашніх продуктів – сало, ковбаса, хліб, самогонка. І все це було натуральним і смачним. Мої друзі це їли і пили, питали, коли я знов в гості до Олексія Опанасовича)

Він любив, аби його називали «Герой України Олексій Вадатурський». І реально любив Миколаїв. І не виїхав з Миколаєва під час обстрілів. Хоча міг.

Якось на відкритті термінала йому подарували великого солом‘яного бриля. І він йшов біля поля дуже щасливий в цьому брилі.

Його вбивство росіянами – це ще один «хлібний злочин» Росії. Він вмів годувати світ зерном. І будувати схему від зернинки й до хлібинки", – написала Нагорна.

зерно воєнні злочини рф вадатурський річкові перевзення