Як ЗСУ "роз'їдає" російську армію, застосовуючи "стратегію корозії"

16 березня цього року Тексти опублікували статтю "Подовжена війна". Як слабша сторона (Україна) може виграти. У ній ішлося про теорію (і практику) війн, у яких слабша сторона перемагає. В англомовному світі такі війни називаються "подовжена (у часі) війна" (protracted war). Ці типи війн мають три етапи:

1. Стратегічний наступ противника;
   2. Стратегічний глухий кут противника;
   3. Контрнаступ і відбиття втрачених територій.

Сьогодні варто пригадати, що таке «стратегічний глухий кут противника». Це коли ворог, зайнявши велику територію, прагне забезпечити свій контроль над нею та створити нові сили для нових наступів, але також розтягує лінії постачання, намагаючись утримати й контролювати все, що встиг захопити.

Якраз це ми і бачимо зараз. Московити, якщо й не зайшли в глухий кут, то близько біля нього, адже ефективно наступати вони вже не можуть. Зараз бої вже кілька місяців точаться приблизно на одній лінії фронту. Партизанський рух на Півдні і удари Хімарсів ускладнюють логістику, нових бійців згрібають по всій Росії.

Мік Раян – австралійський генерал-майор у відставці, який відповідав за весь військовий вишкіл та військову освіту в Австралії, часто аналізує українську війну. У своєму свіжому дописі він – хоча й іншими словами – описав те, як Україна застосовує стратегію "подовженої війни".

Раян говорить про майстерність українців у війні 21 століття та глибинну стратегію ЗСУ, яку автор називає стратегією корозії ворога. Далі наводимо переклад треду.

Ще у травні я розглянув військову стратегію України у темі, яку я неофіційно назвав "Українці – майстри війни 21-го століття" ("Тексти" публікували цей матеріал, з ним можна ознайомитися за цим посиланням, – ред.). Сьогодні – оновлена інформація про український підхід, "стратегію корозії".

Нам важливо вивчити українську військову стратегію і те, як українці воюють. Вона пропонує важливі ідеї для модернізації західних збройних сил, багато з яких загрузли в інтелектуальному піску доктрин "холодної війни" і COIN (антипартизанська війна, або антиповстанська тактика, – ред.).

Під час повномасштабного вторгнення в Україну російські військові через дії українців змушені були постійно переглядати свої стратегічні цілі. Росія поступово зменшувала свої політичні цілі щодо України та стратегію їхнього досягнення. Українці повсякчас боролися та підривали російську стратегію.

Тоді як політичні цілі визначають спосіб ведення війни, битви також змінюють політичні цілі. Цьому сприяла українська військова стратегія, реалізована із мужністю та дисципліною.

Українці досягли цього через застосування простої військової стратегії: корозії. Український підхід спустошив російські фізичні, моральні та інтелектуальні можливості для боротьби та перемоги в Україні як на полі бою, так і в глобальному інформаційному середовищі.

Ця стратегія корозії передбачає, що Україна атакує росіян там, де вони слабкі, а також використовує частину своєї бойової сили для затримки російських військ. Вона виходить за межі тактики та операцій – як я вже зазначав, вона також атакує російську військову стратегію.

Британський військовий історик і теоретик Базіл Лідделл Харт описав це як непрямий підхід. Він писав, що «ефективні результати у війні рідко досягалися, якщо підхід не був достатньо «непрямим» для того, щоб гарантувати неготовність супротивників зустрітися з ним».

Цю пораду українці взяли близько до серця. Вони атакували найслабші системи фізичної підтримки армії на місцях – мережі зв’язку, маршрути матеріально-технічного забезпечення, тилові райони, артилерію та старших командирів на своїх командних пунктах.

У битві за Київ і Харків українці змогли завести росіян у глухий кут, адже їм вдалося проникнути в російські тилові райони та знищити частини їхнього матеріально-технічного забезпечення.

Цим вони вплинули на моральний дух росіян. Таким чином, українці фізично та морально роз'їли північну російську експедицію зсередини та, зрештою, змусили її покинути Україну.

Проте на Донбасі українці мали менший успіх із таким підходом. Завдяки вирівнюванню лінії фронту та зосередженню більшості наступальних можливостей Росії українці були втягнуті в боротьбу на виснаження протягом багатьох тижнів.

Це спосіб ведення війни, який приймають росіяни і якого українці воліли б уникнути. То справді була важка і руйнівна битва, у якій загинуло багато людей з обох сторін за незначні тактичні успіхи росіян.

Поява HIMARS змінила цю динаміку. Ця зброя дозволила українцям перебудувати свої оборонні операції на сході та адаптуватися до атак, в яких перевагу мала Росія (завдяки артилерії) шляхом завдання ударів по складах боєприпасів.

Цю карту з поясненнями "Тексти" публікували тут: "Як за останні кілька днів знизилася інтенсивність російських обстрілів і збільшилася українських (КАРТИ)"

Українці знову застосовують асиметричну звичайну тактику, якою вони так успішно користувалися на початку війни. Це українська «глибинна битва», невіддільна частина їхньої стратегії корозії.

Ще одна ключова ціль – центри управління, іншими словами – командні пункти з вищим російським командуванням. Здатність швидко націлитися на них і використовувати HIMARS для завдання максимальних руйнувань є життєво важливою.

Адже, крім фізичного, є і психологічний вплив. Ліквідація штабів також усуває важливі вузли координації, руйнуючи єдність сил. Націлювання на солдатів і підрозділи призводить до ще більшої деградації їхнього морального духу та згуртованості.

Бойовий дух росіян підривають поразки на півдні, зниження доступності артилерії та знищення складів постачання. І розумні інновації українців, як от ця (на фото), також впливають на моральний стан російських військ.

Використання соціальних мереж, які демонструють недоліки Росії, посилило цю моральну корозію. Корозія моралі призвела до зниження дисципліни на полі бою, до дезертирства, відмови від участі в бойових діях і – що жахливо – частих воєнних злочинів (тут ми не згодні з генералом, адже військові злочини – це традиційна форма поневолення, яку використовує Росія протягом багатьох століть. І не збирається відмовлятися від цієї практики).

Українці також нав'язали росіянам глибшу форму інтелектуальної корозії. Під тиском необхідності здобути перемогу в тій чи іншій формі, через попередні невдачі росіяни йдуть на більший тактичний та оперативний ризик у своїх військових операціях.

У ширшому розумінні росіянам доводиться формувати добровольчі батальйони, які не будуть так добре оснащені, керовані чи навчені, як російські війська, які вторглися в Україну в лютому. Це підточує російські збройні сили та їхню здатність підтримувати операції у довгостроковій перспективі.

Українська послідовність у реалізації своєї стратегії корозії зараз веде до того, що російська армія перебуває під тиском, не маючи достатнього підкріплення, щоб замінити все більш виснажені війська, які зазнають фізичних та психологічних атак.

Стратегічно українці роз’їдають міжнародний авторитет Росії своїми глобальними операціями впливу. І вони заручилися стратегічними зобов’язаннями з боку ЄС і НАТО.

Роз'їдаючи російську армію фізично, морально та інтелектуально, українці розвинули військове мистецтво. Ось так виглядає війна 21 століття. Українці показали себе майстрами.

Україна, здебільшого, відмовилася воювати так, як хоче воювати Росія. Вона розробила та реалізувала власну військову стратегію з великою дисципліною. Чого інші країни можуть навчитися у Збройних Сил України? Одним словом – багато.

стратегія хід війни Мік Раян