Чим небезпечний російський фашизм – The Economist

Найважливіше в Москві нині – те, чого формально немає. Ніхто відкрито не говорить про війну в Україні. Слово заборонене, а розмови небезпечні. Єдиний слід бойових дій, що відбуваються за 1000 км на південь, – рекламні білборди з портретами "героїчних солдатів". І все-таки Росія перебуває в розпалі війни.

У Москві також немає смолоскипних ходів. Демонстрування напівсвастики "z", що символізує підтримку війни, – рідкість. Штурмовики не влаштовують погромів. Владімір Путін, постарілий російський диктатор, не збирає натовпу захопленої молоді та не закликає до масової мобілізації. І все-таки Росія затиснена в лещатах фашизму.

Москва приховує свою війну за "спеціальною військовою операцією" й так само приховує свій фашизм за кампанією викорінення "нацистів" в Україні. Утім, Тімоті Снайдер, професор Єльського університету, виявляє характерні симптоми: "Люди не згодні, часто люто, з тим, що таке фашизм, – написав він нещодавно в New York Times, – але сьогоднішня Росія відповідає більшості критеріїв".

Кремль створив культ особистості навколо Путіна й культ мертвих навколо "Великої Вітчизняної війни" 1941–1945 років. Режим Путіна прагне відновити втрачений золотий вік і очистити Росію "цілющим насильством". До списку Снайдера можна додати ненависть до гомосексуалізму, прихильність до традиційної родини та фанатичну віру в силу держави.

Розуміння того, куди рухається Росія за Путіна, означає розуміння того, до чого вона прийшла. Упродовж більшості його правління Захід розглядав Росію як мафіозну державу, що управляла атомізованим суспільством. Це не було неправильно, але неповно. Десятиліття тому популярність Путіна почала падати. У відповідь він узявся використовувати фашистське мислення, яке знову виникло після розпаду Радянського Союзу.

Можливо, спочатку це був політичний розрахунок, але Путін потрапив у цикл образ і невдоволення, який залишив раціональність далеко позаду. Кульмінацією стала руйнівна війна, яка, на думку багатьох, ніколи не мала статися саме тому, що вона не підлягає зважуванню ризиків і вигод.

З таким різновидом фашизму в Росії немає шляху назад, а Кремлю нічого запропонувати, крім риторики віктимності та культу насильства. Для західних демократій це означає, що, поки Путін при владі, відносини з Росією будуть пронизаними ворожістю та зневагою. Дехто на Заході хоче, щоб після закінчення війни все повернулося, як було, але з фашистською Росією не може бути справжнього миру.

Для України це означає довгу війну. Мета Путіна – не лише захопити територію, а й придушити демократичні ідеали, що процвітають серед сусідів Росії, та їхнє почуття окремої національної ідентичності. Він не може дозволити собі програти. А тому навіть у разі припинення вогню прагнутиме добитися поразки України й за потреби знову застосує силу. Це означає, що він використовуватиме насильство й тоталітаризм, щоб нав'язати свою волю в Росії.

Що таке російський фашизм? Словом на букву "ф" часто кидаються побіжно. У нього немає усталеного визначення, але воно харчується винятковістю та ресентиментом, сумішшю заздрості й розчарування, породженого приниженням. Щодо Росії, то джерелом такого приниження є не поразка від іноземних держав, а жорстоке поводження з народом з боку власних правителів. Вони позбавлені самостійності й перебувають у страху перед владою, а тому шукають компенсації в уявній помсті ворогам, яких призначила держава.

Фашизм передбачає вистави — згадайте всі ці мітинги й уніформу, — пронизані хвилюванням справжнього насильства. У всіх його різновидах, каже Снайдер, це характеризується тріумфом волі над розумом. Його есей називався "Ми повинні це сказати. Росія — фашистська". Власне, першими про це заговорили самі росіяни. Одним із них був Єгор Гайдар, перший пострадянський прем'єр-міністр. У 2007 році він побачив привид, що підіймається з російської постімперської ностальгії. "Росія переживає небезпечну фазу, — написав він. — Ми не повинні піддаватися магії чисел, але той факт, що між розпадом Німецької імперії та приходом Гітлера до влади був 15-річний проміжок, а між розпадом СРСР і Росією у 2006-07 роках — 15 років, змушує задуматися...”

У 2014 році Борис Нємцов, ще один ліберальний політик, чітко висловився: "Агресію та жорстокість розпалює телебачення, а ключові визначення дає трохи одержимий господар Кремля… Кремль культивує й винагороджує найнижчі інстинкти в людях, провокуючи ненависть і насильство. . Це пекло не може закінчитися мирно". Через рік Нємцова, якого на тоді назвали "національним зрадником", убили біля Кремля. У своєму останньому інтерв'ю за кілька годин до смерті він попередив, що "Росія стрімко перетворюється на фашистську державу. Ми вже маємо пропаганду за зразком нацистської Німеччини. У нас також є ядро десантно-штурмових бригад… Це лише початок".

Ніхто не сигналізує про зростання впливу фашизму голосніше, ніж Путін і його поплічники. Далеко від забезпечених вулиць Москви Кремль позначив танки, людей і телеканали літерою "z". Напівсвастику малюють на дверях російських кіно- й театральних критиків, які пропагують "декадентське і дегенеративне" західне мистецтво. Пацієнти лікарні та групи дітей, деякі з яких стоять на колінах, утворили напівсвастику для публікації в інтернеті.

Два обличчя державного телебачення РФ — Скабєєва та Соловйов — карикатурно нагадують нацистських пропагандистів. Вони випромінюють ненависть та агресію, у всьому звинувачують Захід і закликають Путіна пустити в дію ядерний арсенал.

Фото: The Economist (джерело: Getty Images)

Цьому фантазійному армагеддону відповідає реальне насильство — основа відносин між російською державою та її народом. Соцопитування свідчать, що 10% населення Росії колись зазнавали катувань з боку правоохоронних органів. У країні процвітає культ жорстокості. Домашнє насильство в Росії більше не є злочином. Близько 30% росіян вважають, що тортури мають бути дозволені.

Звірства, вчинені російською армією в Бучі та інших окупованих українських містах, — це не просто воєнні ексцеси чи падіння дисципліни, а особливість російського армійського життя. 64-й мотострілецькій бригаді, яку вважають причетною до звірств, Путін надав звання "гвардійська" за захист "інтересів Батьківщини та держави" та відзначив за "масовий героїзм і доблесть, стійкість і мужність".

Російський фашизм має глибоке коріння, що сягає початку ХХ століття. Фашистські ідеї процвітали серед білоемігрантів після більшовицької революції та були частково перенесені до Радянського Союзу Сталіним після війни. Він боявся, що перемога над фашизмом, здобута разом з США та Британією, звільнить його власний народ. Тому перетворив радянський успіх на тріумф тоталітаризму та російського імперського націоналізму. А союзників на ворогів, які прагнуть знищити Радянський Союз і позбавити його слави.

У наступні десятиліття фашизм стримувався офіційною комуністичною ідеологією та особистим досвідом росіян, які билися з нацистами разом із західними союзниками. Однак після розпаду СРСР обидва ці обмеження зникли й темну матерію було вивільнено.

Весь цей час фашизм гноївся під прикриттям, усередині КГБ. Наприкінці 1990-х Олександр Яковлєв, архітектор демократичних реформ Міхаїла Горбачова, відкрито говорив про спецслужби як про колиску фашизму. "Небезпека фашизму в Росії реальна, тому що з 1917 року ми звикли жити в злочинному світі зі злочинною державою. Бандитизм, освячений ідеологією, — таке формулювання підходить і комуністам, і фашистам".

Для Путіна фашистська естетика поєднується з виразно російською фашистською філософією. Він і більшість його колишніх соратників з КГБ прийняли капіталізм і виступили проти лібералів та соціалістів. Вони також спроєктували приниження, якого зазнали в перше пострадянське десятиліття, на всю країну, змалювавши закінчення холодної війни як зраду й поразку.

Їхній пророк — Іван Ільїн, мислитель початку ХХ століття, який бачив фашизм як "необхідне й неминуче явище... засноване на здоровому почутті національного патріотизму". Книжку Ільїна "Наші завдання" було рекомендовано Кремлем як обов'язкове читання для чиновників у 2013 році. Вона закінчується коротким есе, адресованим майбутньому російському лідеру. Демократія та вибори західного зразка приведуть Росію до загибелі, пише Ільїн. Тільки "єдина та сильна державна влада, диктаторська за масштабами та державно-національна по суті" може врятувати її від хаосу.

Свою працю Ільїн, яку, як кажуть, Путін читав і перечитував, — це "Що означало б для світу розчленування Росії", написав у 1950 році. У ній він стверджує, що західні держави спробують "здійснити свій ворожий і безглуздий експеримент навіть у постбільшовицькому хаосі, оманливо представляючи його як вищий тріумф "свободи", "демократії" та "федералізму"... Німецька пропаганда вклала надто багато грошей та зусиль в український сепаратизм (і, можливо, не лише український)".

У 2005 році, після Помаранчевої революції в Україні, Путін назвав розпад Радянського Союзу найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття. Спираючись на антиукраїнські настрої в Росії, він направив свою країну на шлях конфронтації із Заходом. Того самого року тіло Ільїна повернули до Росії зі Швейцарії, де він помер у вигнанні в 1954 році. За повідомленнями, Путін особисто заплатив за надгробок.

Той факт, що Путін прийняв фашистські методи і фашистське мислення, є тривожним сигналом для решти світу. Фашизм працює, створюючи ворогів. Путін давно прагне підірвати західні демократії. Він підтримує ультраправі партії в Європі та втручався в американські вибори.

Навіть якщо бойові дії в Україні припиняться, прихильники Ільїна в Кремлі не підуть на угоду із західними демократіями. Путін і його люди робитимуть усе можливе, щоб боротися з лібералізмом і сіяти розбрат.

Протягом століть Росія була частково європейською країною, але Кирило Рогов, політичний аналітик, нещодавно написав, що війна в Україні дозволила Путіну відрізати цю частину її ідентичності. Поки Путін перебуває при владі, Росія створюватиме союзи з Китаєм, Іраном та іншими антиліберальними країнами.

Прогноз для України ще похмуріший. Через кілька тижнів після початку війни державне інформаційне агентство РИА "Новости" опублікувало статтю, в якій закликало до етнічних чисток, фактично до геноциду українців.

На російському державному телебаченні українців називають гельмінтами. У нещодавньому токшоу Соловйов пожартував: "Коли лікар здійснює дегельмінтизацію кота, для лікаря це спецоперація, для глистів — війна, а для кота — очищення". Державна пропагандистка Маргаріта Сімоньян заявила, що "Україна не може далі існувати".

Метою вторгнення є не лише захопити території, а й знищити українську ідентичність, що загрожує ідентичності Росії як імперської нації. Разом зі своїми карателями Кремль також направив сотні вчителів для перевиховання українських дітей на окупованих територіях.

Фото: The Economist (джерело: Getty Images)

Утім, найпохмурішою є перспектива для Росії. Путін не планував війни на виснаження. Він уявляв, що захоплення Києва швидко призведе до нового режиму в Україні та підпорядкування українського суспільства його волі. Поки що йому не вдалося перемогти Україну. Але вдалося перемогти Росію.

Розмови про забруднення та очищення тіла не обмежуються Україною. У Росії також присутні чужорідні елементи — зрадники, які п’ють, їдять фуа-гру та устриці, які ментально живуть на Заході та заражені ідеями гендерної плинності. Російський народ, заявив Путін у телезверненні, "просто виплюне їх, як комаху з рота", що призведе до "природної та необхідної самодетоксикації суспільства".

Кремль заблокував Facebook, Twitter і Instagram і всі незалежні ЗМІ, ізолював країну від "отруйного західного впливу" і вигнав із країни всіх, хто заперечував проти війни. Будь-яка публічна заява, що ставить під сумнів версію Кремля про події в Україні, карається 15-річним ув'язненням.

Поки що метою Путіна було паралізувати російське суспільство, а не згуртувати натовп. Демонстрацію єдності та мобілізації досягає телебачення, яке працює в очищеному від альтернативних голосів інформаційному просторі. Серед телеглядачів — переважно людей старших за 60 років — понад 80% підтримують війну. Серед 18-24-річних, які отримують інформацію з інтернету, таких менш ніж половина. Можливо, тому символічними представниками z-операції є "бабушка з червоним прапором" і восьмирічний "онук". Вони ідеальні телеглядачі та статисти реаліті-шоу.

Двигун фашизму не має задньої передачі. Путін не може повернутися до авторитаризму, заснованого на реальності. Експансія закладена в його природі. Він намагатиметься розширюватися й географічно, й шляхом контролю приватного життя росіян. Оскільки війна затягується, а жертви зростають, питання полягає в тому, чи зможе Путін мобілізувати пасивну більшість, чи вони почнуть виявляти занепокоєння. Еліти в Кремлі, армія та служби безпеки уважно стежитимуть за цим.

російський фашизм рашизм путінізм