Викрадені та закатовані люди, грабунок підприємців "за списком": голова Високопільської громади розповіла про жахи російської окупації
Високопілля, що на Херсонщині, ЗСУ звільнили від російської окупації. Журналісти Медійної ініціативи за права людини поговорили з головою Високопільської ОТГ Ганною Шостак-Кучмяк про окупацію Високопілля та інших сіл поблизу. Далі її розповідь.
«На початку березня у нас стояли Збройні сили України. У громаді їх зустрічали з радістю і підтримували, чим могли. Тішила думка, що вони в нас, значить, ми захищені», — починає свою розповідь Ганна Шостак-Кучмяк.
Але окупаційні війська, каже вона, стрімко наближалися. «Їхньою метою був Кривий Ріг. І наша громада стала на шляху», — переконана голова ОТГ.
13 березня по Високопіллю вдарили «Гради». Зруйнували дитячий садочок та понад десять будинків. Тоді в селі загинув чоловік, на ім’я Володимир. Йому відірвало ногу, а отримані травми були несумісні з життям. Він став першою жертвою у громаді.
Пізніше у Високопіллі померли ще троє цивільних — люди поважного віку, які пережили Другу світову війну, але не витримали жахів війни Росії проти України.
Тоді село опинилося під окупацією. Аби поховати загиблих, зокрема бійців ЗСУ, Ганна Антонінівна пішла домовлятися з російськими військовими. Знайшла командира. Той відповів: «Чекайте. Ми будемо мінятися. Ваших 200-х — на наших 200-х. Такий закон війни».
Минуло кілька днів — обміну тілами не відбулося. Голова ОТГ пішла до російського командира знову, але дозволу на поховання на кладовищі не домоглася. Людей поховали в лікарняному парку, коло будівлі моргу.
Багато з солдатів окупаційних військ говорили українським суржиком, пригадує пані Ганна. «Це були “деенерівці”», — резюмує вона. Та були у Високопіллі й самі росіяни. Пані Ганна відрізняла їх за якістю умундирування — у росіян була більш доглянута форма, якісніше взуття, різноманітніша зброя, засоби захисту. Серед них, відзначає голова ОТГ, були й люди не європейської зовнішності. Жінка називає їх «бурятами чи якутами». Каже, що у Високопіллі стояв батальйон.
Щойно росіяни зайшли у Високопільську громаду, одразу почали викрадати в людей легкові та вантажні автомобілі, малювати на них літери «Z».
«Розграбували майже всіх наших фермерів», — каже Ганна Антонінівна.
У звільненому Високопіллі українські воїни встановлюють синьо-жовтий прапор. Фото: фейсбук-сторінка заступника голови ОП Кирила Тимошенка
За деякий час вона мала ще одну розмову з військовими, які окупували Високопілля. Ті хвалили українські села, казали, що їм подобається, як українці облаштовують своє житло. Але при цьому не приховували, що прийшли українців убивати — хотіли крові атовців.
«Кажуть мені: “Так ты, мать, голова? С нами пойдешь ваших атовцев будешь показывать, где они живут”. Я кажу, що головою громади стала лише рік тому, і ще всі свої 22 села не вивчила, людей не знаю, не кажучи вже про атовців. Та й, кажу, їх багатьох тут немає, повиїжджали на заробітки. “Что ты, мать, нам лапшу на уши вешаешь. Мы знаем, что они здесь — у нас списки есть”», — переповідає пані Ганна діалог із військовими.
Жінка не впевнена, що вони мали списки атовців, але не виключає, що це можливо — така база була навіть у районному управлінні соцзахисту, бо люди туди зверталися по пільги.
Особисто голова ОТГ бачила інший список. У ньому були всі підприємці громади, тобто люди, які теоретично мали гроші. За ним російські військові ходили по хатах і грабували людей.
«У них було специфічне сприйняття того, що вони роблять, — каже Ганна Шостак-Кучмяк. — Вони вважали, що звільняють нас від буржуїв і куркулів. Мовляв, ці люди незаконним шляхом нажилися. Вони навіть не могли усвідомити, що це підприємці, які заробили власною чесною працею».
Командував «деенерівцями» командир батальйону з позивним «Броня». Він — чоловік до 30-ти років, весь час ходив у бандані, має багато татуювань. Одне з них у вигляді напису Ганна Антонінівна запам’ятала найкраще: «За родной Донбасс».
Якось у розмові з пані Ганною він сказав, що його звати Анатолій, що він нібито з Харкова. «Рядові його сильно боялися», — відзначає голова громади.
Інших двох, які також мали керівні посади у своєму підрозділі, звали «Черепаха» та «Восток».
З росіянами пані Ганна говорила лише кілька разів. Жила вона в Князівці, неподалік Високопілля. На роботу приїжджала на велосипеді. Пригадує: тоді її охоплювало не найприємніше відчуття, коли поруч проїжджала БМП з росіянами, які глузували з жінки та тицяли в неї пальцями.
Одного дня вона так само на велосипеді приїхала до селищної ради. Поруч стояли два «Тигри», а всередині на вході — озброєний до зубів військовий.
«Видно, що кадровий військовий, не “деенерівець”», — відзначає Ганна.
Жінка хотіла піднятися на третій поверх у свій кабінет. Їй сказали, що туди ходити не варто. Наполеглива голова громади не послухалася. «Вони повибивали двері в кабінетах, видно, що сиділи довго, спостерігали, можливо, стріляли звідти», — каже пані Ганна.
Високопільська громада стала на шляху окупантів
Щойно окупаційні війська зайшли у Високопілля та інші села громади, там почали зникати люди. Одного разу голова громади почула від місцевих, що росіяни вбивають людей, а тіла ховають до підвалу одного з житлових будинків. Там жив самотній чоловік поважного віку. А неподалік був блокпост окупаційних військ.
«Я взяла пачку цигарок і поїхала на той блокпост велосипедом», — розповідає Ганна Антонінівна.
Там вона побачила одного з військових, на ім’я Богдан, з яким говорила раніше. Покликала його, дала пачку цигарок та попросилася зайти в будинок до цього чоловіка. Сказала, що він хворий, що принесла йому ліки.
«Я підходжу до цього Федора, питаю: “Це правда, що у вас в підвалі мертві цивільні лежать?” Він побілів, аж затрусився. Каже: “Я боюся, не буду говорити”. Прошу його: “Скажіть одне слово — так чи ні”. Він каже: “Так”. А потім в нього виривається, мовляв, пару людей поховали в садочку. А інших вивозили на харчосмакову фабрику, від якої там уже нічого не лишилося. І у шурф скидали», — переказує пані Ганна свій діалог із дідусем.
Голова ОТГ вмовляла його перейти бодай в іншу хату, до родичів або виїхати з громади. Вона наголошувала чоловікові, що він є свідком, що його можуть так само вбити, як і інших цивільних.
«На жаль, — з болем говорить голова ОТГ, — так зрештою і сталося. Його поранило, а потім орки його застрелили».
Пана Федора поховали сусіди.
В інших селах громади, каже Ганна Шостак-Кучмяк, також зникають люди. Їй відомо про одне з головних місць утримання людей в селі Нововознесенівка. Там заручників тримають у школі, стверджує голова ОТГ:
«Місцеві жителі бачили, як туди звозили людей, вивантажували з мішками на головах, а звідтіля часто-густо витягували і чоловіків, і жінок».
У громаді не лишилося жодного населеного пункту, де не зникла хоча б одна людина. Місцеві з Високопілля повідомляють голові ОТГ, що біля місцевого будинку культури зробили велику братську могилу, де поховали понад 20 людей. Ця інформацію, каже пані Ганна, пока не підтверджена і не спростована.
«Знаємо лише, що понад 20 людей по всій громаді зараз безвісти зниклі. Стільки ж підтверджених загиблих», — каже голова ОТГ.
Через паузу вона додає: «Ви знаєте, у нас буде страшна картина після звільнення. Тотальні руйнації, усіяні тілами вбитих росіян поля, але найстрашніше — наші люди, яких викрадають, катують, вбивають».
