Україна веде війну нового типу – The Atlantic
У статті для The Atlantic професор стратегічних студій Університету Сент-Ендрюса Філіпс Пейсон ОʼБраєн аналізує український підхід до ведення війни у контексті контрнаступу ЗСУ на Херсонщині. Наводимо переклад тексту.
Українські посадовці, захищаючи свою країну від російських окупантів, у липні почали робити, здавалося б, дивні та нелогічні речі: вони почали голосно та регулярно говорити про свої плани звільнити Херсон. Українці оголошували про свої наміри так нахабно, що росіяни не могли не відреагувати. Це було все одно, що махати червоною ганчіркою перед розлюченим, тупим биком. Майже відразу поширилися чутки, що росіяни перекидають підкріплення до Херсона, щоб підготуватися до української атаки.
Спровокувати росіян на це, вочевидь, і було метою українців. У битві за Херсон в українців є низка переваг перед росіянами. Якщо в активній фазі битви за Донбас російські окупанти користалися близькістю до російського кордону і зручною логістикою, включно із залізничними лініями, що надійно функціонували, то на Херсонщині Росія таких переваг не має. Росіяни перебувають на краю своїх ліній постачання, тоді як українці можуть маневрувати довкола них. Окрім ускладненої логістики, росіяни на Херсонщині мають обмежені можливості для атаки з повітря. Ну і, звісно, усі шляхи постачання російських військ в Херсоні ведуть до мостів через Дніпро, які ЗСУ атакують ледь не щоночі. Що довше росіяни будуть змушені боротися з обмеженими запасами, то сильнішим буде перелом на користь України.
Хоча Путін мав репутацію стратегічного генія, коли він розпочав повномасштабну війну, українці викрили його як неповороткого та позбавленого уяви стратега, який цілковито прорахувався. Відтоді він вдався до важких, необдуманих наступальних дій, які забезпечили мінімальні здобутки за дуже високу ціну. Російська армія, шалено переоцінена перед війною військовими аналітиками, які вихваляли її як одну з найшвидших, технологічно складних і потужних у світі, як виявилося, має глибокі недоліки. З постійно змінюваними каруселями головних генералів на чолі, армія РФ показала, що є негнучкою, некреативною і нездатною до навчання.
Натомість українська армія опинилася на вражаючій траєкторії. На початку війни українці вели напрочуд сильну оборону навколо Києва. Використовуючи атаки на російську логістику та стратегію відмови росіянам у доступі до українських міст, витіснення російських військ уздовж доріг, вони всього за кілька тижнів звели нанівець російський наступ на Київ.
Відтоді українські військові продемонстрували здатність адаптуватися та розробляти нові способи протистояння росіянам. Потоплення "Москви", вигнання росіян з острова Зміїний та удари по російських об'єктах в окупованому Криму, який раніше вважався надто складним для атаки, показують, що українці можуть планувати та виконувати складні й комплексні завдання.
Завдання, яке стоїть зараз перед українцями, є найскладнішим. Попри попередні успіхи ЗСУ, контрнаступ на Півдні України – це набагато масштабніша і складніша операція. Звільнення такої великої території (а лінія зіткнення тут наразі завдовжки близько 150 кілометрів, понад 50 кілометрів доведеться пройти вглиб) буде ще тим викликом. Зараз українські війська намагаються нейтралізувати чималі російські сили, оснащені великими запасами важкого озброєння, більшість якого нещодавно перекинули на Херсонщину для підготовки до української атаки.
З часів Другої світової війни просування великих бронетанкових військ ґрунтувалося на контролі над небом. Українці, хоч і демонструють дивовижні здібності на цьому напрямку, все ще борються з росіянами за панування у повітрі. Понад те, Україна має просуватися вперед на територію, яку нині утримує супротивник, а не захищати свої власні позиції. Майже усі пів року повномасштабної війни росіяни здійснювали наступ. Це дозволило українцям з великою ефективністю використати проти них оборонне озброєння й знищити тисячі російських танків та іншої військової техніки. Раніше успіх українців ґрунтувався на ефективному використанні дронів та портативної протитанкової зброї, однак успішне звільнення Херсона ці засоби навряд чи забезпечать.
Українці, вочевидь, це все розуміють. Досі вони будували в Херсоні наступ іншого типу – який може стати хрестоматійним для майбутнього військової справи. Чого вони не зробили, так це не підготувалися до операції, яку багато хто чекав від росіян у лютому: масштабної, швидкої війни, в якій бронетанкові частини проривають лінії противника і використовують простір, що відкрився, швидко просуваючись вперед і відрізаючи або оточуючи ворожі сили. За перший тиждень цієї останньої фази битви, яка розпочалася 29 серпня, українці звільнили на півдні лише кілька населених пунктів. Але, навіть попри порівняно незначне зміщення лінії фронту на південній осі, українці налаштовані на велику перемогу.
Вони досягли цього, терпляче готуючи ґрунт для успіху протягом попередніх місяців. По-перше, Сполучені Штати та інші країни НАТО, переконавшись у завзятості та кмітливості української оборони, надали велику кількість розвідувальної інформації. Таким чином, українці змогли зібрати повнішу картину матеріально-технічного стану російської армії.
Звісно, їм потрібно було втілити цю інформацію в життя, а для цього необхідно було підвищити точність, дальність та загальну ефективність своєї артилерії та ракетних систем. Українці вступили у війну, покладаючись переважно на старе російське чи радянське озброєння, оскільки західні уряди позбавили їх якіснішого обладнання стандарту НАТО. Проте відтоді сила, рішучість та винахідливість українців змусили США та інші країни НАТО надати їм набагато досконаліше озброєння. Зокрема, високомобільні артилерійські ракетні системи (HIMARS), якими з червня ЗСУ методично завдавали ударів по російських складах постачання, значно обмежуючи просування російських загарбників.
Нещодавно Україна почала використовувати високошвидкісні протирадіолокаційні ракети, які виводять з ладу ворожі радари і, схоже, вносять хаос у російську протиповітряну оборону. Це дозволило українцям плідніше використовувати безпілотники, включно з турецькими "Байрактарами", які, схоже, завдають великих втрат російським військам у Херсоні.
Тож навіть після оголошення про перехід українців до більш інтенсивної фази битви за Херсон, Україна не прагне масово переміщати танки в бік позицій росіян. Натомість українці промацують лінію фронту, намагаючись оцінити розташування і силу російських військ, атакувати слабкі місця, обережно просуватися вперед і, найголовніше, продовжувати регулярне виснаження російських сил. Цей вид бойових дій, який включає повільне нарощування наступальної спроможності, провокування ворога на переміщення своїх військ і ресурсів саме туди, де їх легше знищити, і довготривале виснаження постачання, не схожий на уявлення багатьох аналітиків про те, як виглядає сучасна війна. Але такий підхід грає на перевагах України, збільшуючи російські втрати.
Як довго триватиме битва за Херсон, сказати складно. Навіть якщо дії ЗСУ будуть порівняно успішними, ця фаза прискореного виснаження може тривати кілька тижнів (навіть якщо російські сили зазнають поразки в одних місцях, їх важче вибити з інших). Однак доти, доки українці зможуть перекривати російські лінії постачання через Дніпро та застосовувати високомобільні артилерійські ракетні системи для вимотування армії РФ, вони мають чудові шанси витіснити окупантів із західного берега річки. Це буде найважливіша перемога у війні від часів битви за Київ.
