Том Купер: для Путіна найбільшим провалом цієї війни є російська армія

Аналіз опубліковано 10-11 вересня.

Від вчорашнього вечора [тобто від вечора 9.09 – ред.], ситуація розвивається неочікувано швидко. ЗС РФ досі не спромоглися на організовану контратаку: натомість, маємо дедалі більше новин про наступ українців та втечу росіян. Ба більше, ситуація сягає такої точки, що для її роз’яснення потрібні мапи.

Примітка: мої «стрілочки» – «лише для орієнтування». Вони аж ніяк не відображають реальні вісі українського наступу. Крім того, я не повідомляю про щось, що не є загальновідомим.

НА СХІД ВІД ХАРКОВА

Після того, як вчора [9.09] ССО України здійснили рейд до Великого Бурлука (провівши таким чином розвідку боєм), сьогодні вранці ЗСУ розгорнули наступ на це місто.

Куп’янськ: західну частину міста міцно утримують українці.

Річка Оскіл: Сенькове щонайменше 24 години вже утримують українські військові, може, й довше. Так само, як і тутешній міст. Схоже, ним скористалися для розвитку наступу на Сватове – далі на схід.

Бахтин [ще один міст через Оскіл біля Борової – перекл.]: не точно, але, певно, зайнятий українцями.

Ізюм: росіяни втекли вчора вночі, місто наразі зайняте українцями.

Оскіл: українці звільнили його північну частину два дні тому і станом на вчорашній вечір були у Кам’янці. Однак, більшій частині російського гарнізону в Ізюмі все ж вдалося втекти (тим, що бігли швидше).

Нарешті, на схід від річки Оскіл маємо Сватове: росіяни дали драла, місто, як кажуть, – під контролем України. Наразі не можу з’ясувати, чи повністю.

Тим часом драматичні події розгорталися також південніше – вздовж лінії фронту від Майдану та Слов’янська до Сіверська.

Учора ЗСУ запустили тризубу атаку на Лиман: наразі повідомляють, що місто – звільнене. Моя стрілка у північно-західному напрямку – моє припущення: логічно було б наступати вздовж траси М03 та з’єднатися з підрозділами, що наступають з району Ізюма – Кам’янки. Принаймні було б логічно розгорнути наступ на Піски-Радьківські: раніше повідомляли, що тут концентруються підкріплення ЗС РФ. Звісно, із падінням Сватова, розташованого північно-східніше, багато що могло вже змінитися.

Ба більше, українці, ймовірно, просуваються у бік Кремінної та Рубіжного та мають намір визволити Сєвєродонецьк.

Зрештою, від сьогоднішнього ранку повідомляли про український наступ із Сіверська через Верхньокам’янку на Лисичанськ. За даними агентурної розвідки, російські війська в цьому районі – «у процесі загального відступу до Лисичанська»...

Оце маєте щось середнє між «не такими вже й добрими та добрими новинами». Не варто стрибати від щастя, проте привід для задоволення є. Взяти у мішок БТГр, що тримали Ізюм та ще кілька інших, що були на південь від нього, було б, звісно, «краще». Але, «згодиться»: в Ізюмі, Балаклеї та Куп’янську захоплені склади БК – це дещо спростить українцям логістику найближчими днями.

Ця підбита БМП-2 належала до єдиного підрозділу російського 3-го АК, який наразі «засвітився» на сході Харківщини

Насамперед мене досі непокоїть реакція Путіна. Це – серйозний удар по його авторитету, а він ще ніколи не зазнавав поразки такого штибу. Він досить ірраціональний, щоб вдатися до ще дужчих бздурів, ніж усе, що вже накоїв в останні пів року.

Нам варто спробувати уявити наявний стан справ із погляду Путіна. От власне, саме з його точки зору.

Чому так? Дайте-но нагадаю вам, що Путін розпочав цю агресію проти України з суто своїх особистих причин. Насамперед, щоб не нести відповідальності. Відповідальності ні перед ким, особливо на Росії.

Повернімося назад у часі та огляньмо його дії щодо агресії суто в розрізі теперішнього року. «План А» для Путіна полягав у тому, щоб скинути уряд у Києві та поставити натомість «когось дружнього». Він провалився. «План Б» був у захопленні всіх українських територій на схід від Дніпра, плюс Херсон. Він теж провалився. «План В» полягав у підкоренні не лише Луганщини й Донеччини, а й Херсонської та Запорізької областей. От тоді в Путіна і закінчилися війська, тож він мав успіх «лише» на Луганщині та Херсонщині. Плани «Г», «Ґ» та «Д» втілювали у собі дещо скромнішу варіацію «Плану В», зокрема щодо Донеччини. Тобто військові амбіції Путіна повсякчас ставали меншими, натомість особливу увагу він приділяв Донецькій області.

Тим часом зараз розгортається «План Е»: зберегти Херсонщину, Луганщину та втримати бодай щось у Запорізькій області – але врешті-таки здобути решту Донецької області.

Але для цього в нього банально немає військ. Ну так, під звуки фанфар до бою вступив отой 3-й армійський корпус. І десь під кінець місця він матиме ще один. Але вони обидва не мають ані «30 тисяч», ані «90 тисяч» військових, хоч скільки разів про це б не заявляли. 3-й армійський корпус нараховує в кращому разі від 10 до 12 тисяч особового складу. І от, хоч цього недостатньо для втілення «Плану Е», Путін все одно щиро прагне його втілити, як ми бачимо з постійних (насправді, дедалі дужчих) атак на Бахмут та Піски за останні кілька днів.

Тож йому треба було «десь взяти» додаткові війська.

Зрештою, попри всі обіцянки від місцевих симпатиків, виявилося, що на Харківщині путінських дірлевангерів [Оскар Дірлевангер – командир особливо жорстокої та недисциплінованої дивізії СС – перекл.] аж ніяк не вітали «хлібом-сіллю». Тож нащо марнувати 3-й АК на Харківщині? Шоб шо?

… і далі «думайте як Путін»: чи є кращий спосіб «покарати брехунів та заощадити війська»?

Не хвилюйтеся: я не купився на офіційну версію вишестоящіх органів у Москві про чергову «реорганізацію» абощо.

Проте нема жодного сумніву: Путін за останні кілька днів не зробив нічого, щоб зупинити звільнення східної Харківщини, але повсякчас віддавав накази про подальший наступ на Бахмут та Піски. А ще його дірлевангери на Херсонщині досі тримаються міцно [точно? – перекл.].

Тож огляньмо, що ми наразі маємо:

– так, схід Харківської області аж до річки Оскіл наразі звільняють українські війська;

– так, ЗС рф та помічники втратили десь до 8–10 тисяч військових і великі запаси боєкомплекту та іншого забезпечення.

Але ніщо з того Путіна не хвилює. Натомість: це ж саме ті ЗС РФ, що (як це бачить Путін) зганьбилися за три місяці наступу на Слов’янськ з Ізюма (що вже казати про всі попередні провали: дії 41-шої загальновійськової армії під Черніговом, або 1-шої гвардійської танкової армії на Харківщині та Сумщині, а тоді ще під Попасною – і так далі, і так далі).

Отож, Путіна не хвилюють втрати, але його турбують провали. Для нього ЗС РФ є найбільшим провалом цієї війни (ви лишень гляньте на обличчя Шойгу та Герасімова на нещодавніх спільних кадрах із Путіним – і ви збагнете, що я маю на увазі).

На противагу всьому сказаному вище, ВДВ, схоже, вдалося дати драпака зі сходу Харківщини ціною втрати «лише» двох слабких БТГр. «Любімчікі» Путіна з ПВК відійшли з подібними втратами. СОБР і ОМОН трохи постраждали. Загалом, «не пощастило, але якось дамо раду» – так це бачить Путін. Навіть сепаратистам вдалося втекти… Саме ЗС РФ постраждали найдужче.

...але на Росії ніхто не переймається армією — це просто витратний матеріал.

З оригіналом можна ознайомитись за цим посиланням, а повний переклад розміщено на фейсбук-сторінці Ростислава Семківа.

стратегія хід війни тактика контрнаступ зсу харківщина