Внутрішні причини нищівної поразки російських військ на Харківщині
Військовий експерт і дослідник воєнної історії ChrisO аналізує внутрішні причини швидкого краху російських військ на Харківщині. Наводимо дещо скорочений переклад треду.
Зовсім не применшуючи героїзм захисників України, очевидно, що російські війська на Харківщині зазнали масового морального краху. Вони здали міста фактично без бою і кинули величезну кількість військової техніки.
Фото: Генштаб ЗСУ
У 1808 році Наполеон писав: "На війні три чверті залежить від особистого характеру і взаємин; баланс живої сили та матеріалів має значення тільки для чверті, що залишилася". (Точніший вислів: "На війні моральна сила дорівнює фізичній, як три частини з чотирьох").
Опубліковані перехоплені телефонні розмови та особисті розповіді солдатів показують, що російська армія перебувала не в найкращому стані навіть до останніх провалів. Моральний дух низький, навчання погане, харчування жахливе, неадекватне спорядження, соціальне забезпечення та навчання ігноруються, а командири вважаються нечесними й некомпетентними.
Ці чинники вже змусили тисячі російських солдатів звільнитися за контрактом і повернутися до Росії (що вони можуть зробити, оскільки мають таке право в умовах, які офіційно залишаються мирним часом – це ж бо "спеціальна військова операція", а не війна).
Чимало із тих, хто був у першій хвилі 24 лютого, навіть не знали, що вони перетнули кордон, перш ніж оборонці України почали стріляти по них. Велика кількість російських солдатів майже одразу дезертирувала.
Пропаганда Путіна про "денацифікацію та демілітаризацію" України, схоже, викликала неоднозначну реакцію. Одні повірили, інші – особливо після спілкування з українським мирним населенням – зрозуміли, що це брехня.
Цілі Росії змінювалися, були плутаними й незрозумілими, особливо після того, як стало очевидним, що повалення уряду в Києві не відбудеться. Знання того, чому ви воюєте, є головним для успіху у війні. З розповідей російських солдатів було очевидно, що їм бракує особистої мотивації.
Російська армія непропорційно укомплектована вихідцями із бідних регіонів та нижчих соціально-економічних груп (особливо етнічними меншинами), які розглядають військову службу як засіб економічного чи соціального просування. Але більшість із них вступають до армії не для того, щоб воювати по-справжньому.
Крім Чечні, військові інтервенції Росії мали незначні або відносно легкі втрати (Придністров'я, Абхазія, Боснія, Крим, Донбас 2014, Південна Осетія, Сирія, Казахстан). Військова служба була сумісна зі збереженням життя – а це важливий чинник.
Втрати особового складу армії РФ в Україні уже перевалили за 50 тис.
Це рівняння дуже суттєво змінюється у війні з дуже великими жертвами (станом на 14 вересня втрати особового складу армії РФ в Україні сягнули 53650 осіб, – ред. ). Військова служба для росіян зараз має високу ймовірність смерті або поранень і певність великих страждань.
Тяжкі втрати, що не дивно, дуже сильно демотивували російських солдатів, деякі з яких зазнали знищення цілих підрозділів.
Постійною скаргою в армії РФ була нестача та низька якість обладнання. Повідомлялося, що танки прибували зі складів без життєво важливих компонентів (навіть без двигунів), боєприпасів було мало, аптечки першої допомоги були базовими й застарілими на десятиліття, бронежилети не поставлялися.
Наприклад, колишній десантник Павєл Філатьєв – член елітного підрозділу – розповідає, що його відправили в Україну зі зламаним автоматом, який йому довелося лагодити самому, не дали бронежилетів та піхотного спорядження, які йому довелося шукати самотужки.
Читайте також: Як деградувала російська армія зсередини: розповідь десантника, який втік із Росії
Багато російських солдатів були змушені купувати своє обладнання – навіть новітні військові рації – власним коштом на Avito, російському аналогу eBay, де його, швидше за все, продавали корумповані працівники військових складів, які вкрали його із запасів російської армії.
Втрати техніки на місцях були величезними. Російські солдати розповідають, що моторизовані бригади втратили більшу частину своєї бронетехніки, бази були знищені ударами HIMARS, навіть їхні власні черевики та форма розвалилися – при цьому їх практично не поповнювали новим спорядженням через погану логістику.
Мобілізовані РФ бойовики з маріонеткових російських утворень "ЛНР/ДНР" отримали ще гірше спорядження: каски часів Другої світової війни, гвинтівки зразка 1898 року Moisin-Nagent і жодних бронежилетів.
Щодо харчового забезпечення, то у солдатів РФ через погану логістику і тотальну корупцію в системі постачання (російські солдати розповідають, що через крадіжки не отримують навіть посилки з дому) бракує елементарних пайків, а продукція польових кухонь настільки неїстівна, що її відмовляються їсти навіть голодні солдати. Зазвичай російські військові "розв'язують" цю проблему грабунком магазинів і припасів в українського населення.
Згідно з розповідями солдатів РФ, медична допомога на передовій була вкрай недостатньою, медикам бракувало навіть елементарних речей, як-от придатних до використання джгутів і бинтів, не було евакуації поранених. Цілком ймовірно, що багато поранених росіян просто спливли кров'ю від ран, що цілком сумісні з життям.
Багато солдатів російської армії також говорять про майже фарсово низький рівень довоєнної підготовки. Один ходив «на стрільбу чотири рази, де кожного разу вистрілив по 6 патронів». На початку вторгнення деяких призначили на системи озброєнь, які вони ніколи раніше не використовували.
Навчальні заходи здебільшого були просто показушною фальшивкою. Це практикувалося не лише у звичайних піхотних дивізіях, а й навіть в елітних підрозділах, що свідчить про те, що це звичайна практика для всієї російською армії. Один солдат розповів: "Ми приїжджали на стрільбище й стояли зі зброєю, спрямованою на ціль. І як тільки тебе сфотографують, ти вільний". Медичні навчання теж здебільшого складалися з позування для звітних фотосесій.
