Наскільки стійка Європа у своїй підтримці України, – The Guardian

Проте, якщо Захід продовжить свій план економічного тиску на Росію, Путін, який стає дедалі більш відчайдушним, напевно перекриє весь газ, що надходить з Росії: не лише той, що надходить через газогін Nord Stream-1, а геть усі трубопроводи.

Витрати на захист європейського електорату від зростання вартості електроенергії та газу зараз оцінюють у 500 мільярдів євро. І це загрожує зруйнувати бюджети країн, адже центробанки перебувають під тиском необхідності продовження підвищення відсоткових ставок для стримання інфляції на рівні 9,8%, що є найвищим показником за останні 25 років.

Хоча всі ці розрахунки нікуди не зникли, вони все ж були радикально змінені в результаті раптового контрнаступу українських військових. Західні офіційні особи обережні щодо переломного моменту, але Джастін Бронк з британського мозкового центру RUSI (Royal United Services Institute) вже заявив:

«Незалежно від того, скільки території відвоює Україна, перш ніж погода вплине не ситуацію для обох сторін, більше не може бути сумнівів, що вона здатна перемогти, якщо матиме належну підтримку. Аргументація про те, що Україні не варто продовжувати допомагати, тому що це затягує тупикову ситуацію, вже не працює. Перемога тепер очевидна і цілком імовірна».

Але на цей момент шалена війна наративів не припиниться, зокрема й наступного тижня в ООН – організації, яка сама значною мірою є маргіналізованою як орган через вето Росії в Раді безпеки. Російський міністр закордонних справ Сергєй Лавров буде загнаний в кут, якщо нинішні військові невдачі стануть більш очевидними, але його здатність відкинути всю критику і назвати чорне білим є легендарною.

Просування України також знервує Пекін, оскільки він обіцяв Росії безмежну дружбу. Як зазначає Річард Гаас, президент Ради з міжнародних відносин, «Китай мав на меті розділити Захід, але його союз із Росією зробив протилежне». Найбільше від російської поразки, з точки зору престижу в ООН, програє президент Китаю Сі Цзіньпін.

Але навіть зараз західні лідери з тривогою визирають зі своїх затишних кабінетів у пошуках ознак того, чи встоїть Європа, чи піде навспак. Тиск досі не спадає.

Наталі Точчі, директорка Італійського інституту міжнародних відносин, стверджує, що цей процес є боротьбою двох протилежних поглядів на стійкість Європи: одного дотримується Путін, тоді як інший погляд походить із візії духовного засновника ЄС Жан Монне.

Путін, за її словами, припускає, що процвітаючі, але морально корумповані ліберальні демократії Західної Європи зрештою підтвердять свою нездатність терпіти біль. Він не може уявити собі Європу, яка, мов самогубця, кидається на економічну скелю заради країни, «якої в її думках навіть не існує». Навпаки, Монне у своїх мемуарах стверджував, що сила Європи «викується в кризах і буде сумою рішень, прийнятих за цих криз».

Щоразу, коли Європі кидають виклик і вона падає, незалежно від того, чи це Covid, чи євро, вона не лише підіймається, але й просувається вперед до наступного етапу адаптації та інтеграції, таким чином перетворюючи кризу на можливість. Точчі стверджує, що досі неможливо сказати, яка інтерпретація європейської стійкості зрештою переможе.

Загалом опитування Eurobaromoter, проведене в червні та липні, показало, що 68% європейців підтримують постачання зброї Україні, а 78% — підтримують економічні санкції, запроваджені ЄС проти російського уряду, компаній і окремих осіб. 

Останні опитування ZDF у Німеччині показали, що 70% підтримують санкції проти Росії. Найбільший рівень підтримки — 90% — демонструють прихильники Зелених. Перша спроба німецьких лівих розпочати «спекотну осінь» закінчилася провалом: на заклик вийти на вулиці Кельна відгукнулося небагато німців. 

Що було найбільш значущим у дипломатичному плані за останній місяць, так це те, що європейські лідери після чітко розділеної початкової реакції на вторгнення на початку весни, схоже, відновили свої нерви, і зробили це ще до нещодавніх яскравих контрнаступів України.

У серії відверто рефлексивних промов упродовж останнього місяця лідери в Парижі, Брюсселі, Берліні та Вашингтоні показали себе стійкими та вмотивованими, готовими ідеологічно пов’язати себе з війною, яка триватиме щонайменше до зими.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц у виголошеній у Празі 29 серпня великій промові намагався закласти основи для глибокого оновлення європейської політики Німеччини. Закінчувалась він риторичним запитанням: «Коли, як не зараз, ми побудуємо суверенну Європу? Хто, як не ми, може захистити цінності Європи?».

Макрон у промові перед французькими послами 1 вересня також визнав, що з Путіним шляху назад немає. Це зізнання вимагає від нього прямого визнання того, що ставка, яку він робив на зближення Росії з Європою, символом якої є Форт де Саміт у Брегансоні в 2019 році, не зіграла.

Макрон визначає вторгнення Росії в контексті виклику лібералізму як «беззаперечної моделі та кульмінації людства». За його словами, Росія «не просто підірвала принципи, на яких ми десятиліттями будували мир – територіальну цілісність держав», а й створила сучасний релятивізм, який ризикує стати «повністю незворотним» і «надзвичайно небезпечним для демократії». Як наголосив Макрон, це війна не за територію чи український націоналізм, а за цінності.

Однак аналіз перегляд цих промов, які мало хто читав, також є яскравим визнанням слабкості ліберальної демократії. Міністерка закордонних справ ФРН Бербок у розмові зі своїми послами була максимально відвертою. Вона сказала, що хоча в березні 141 країна засудила вторгнення Росії в ООН, правдою є те, що «країни, які представляють більш ніж половину населення світу, не голосували з нами. Крім того, багато країн не підтримують санкції проти Росії».

Окрім страждань українців, за її словами, «це був єдиний факт, який найбільше турбував її в останні шість місяців»,  аж настільки, що вона «не могла думати про щось інше».

Макрон також зауважив, що «країни, які утрималися», представляють значну частину людства. «Це означає, що ця частина людства не до кінця розуміє, що відбувається».  Попри те, що Росія була головним диригентом цієї риторики — її вуха стирчали з-за лаштунків — він стверджував, що саме Китай «структурував табір тих, хто утримався і прагне просувати свої інтереси та здійснити розкол у міжнародному порядку, створюючи наратив, який говорить, що всі ці правила зосереджені на силі США».

союзники допомога заходу україна-єс