Як часткова мобілізація у РФ може вплинути на хід війни: аналіз Забродського

Отже, 21 вересня  російсько-українська війна отримала нову віху: оголошення часткової мобілізації у РФ. “Мобілізаційне” звернення кремлівського вождя мало стати своєрідним звітом про хід подій на території України на тлі загальних напівпанічних повідомлень про контрнаступ ЗС України, що триває.

Формою для виступу був обраний зовсім нетиповий дует. Пафосне і наскрізь брехливе за змістом звернення кремлівського очільника доповнювалося вивіреним виступом міністра оборони. Сором’язливе визнання міністром оборони російських втрат в ході так званої “спеціальної операції” і згадування про тисячі кілометрів фронту мали б підкреслювати всю складність процесу широкомасштабного вторгнення на територію сусідньої держави. Втім, визнані шість тисяч вбитих окупантів якось незрозуміло співвідносяться із необхідністю призову 300 тисяч військовозобов’язаних із запасу.

Маємо відзначити докорінну відмінність суті самого процесу російської мобілізації. На відміну від абсолютно вірних і природних рішень українського керівництва про мобілізацію навесні цього року, які були продиктовані суворою дилемою “битися або гинути”, його російська версія розроблялася зовсім в іншій інформаційній обстановці. Над її створенням російські пропагандистські структури напружено працювали не один рік, а з початком вторгнення їх активність набула неймовірних масштабів.

Особливо потужного імпульсу їй надавали періодичні заяви російського керівництва про незмінність цілей “спеціальної операції” і її розвитку “суворо за планом”. Навіть далекі від військової справи та незіпсовані вищою освітою російські громадяни можуть спитати щонайменше самих себе: що за така собі операція, яка іде “за планом”, але водночас потребує призову майже третини мільйона військовозобов’язаних? Чи можливо таким і був план?...

Оголошення хоча б часткової мобілізації, як це не парадоксально, одночасно може слугувати й ознакою слабкості. Як вже зазначалося, навряд чи можна розраховувати на стрімке поповнення ЗС РФ саме висококваліфікованими з військової точки зору людськими ресурсами. Путінській армії із запасу потрібні не оператори БПЛА, не ІТ-фахівці й не номери бойових обслуг ОТРК “Іскандер”. Головну потребу складають поширені, не занадто складні для опанування, загальновійськові спеціальності типу “стрілець” або “кулеметник”.

Говорячи простою мовою, в ЗС РФ потреба існує, швидше за все, в гарматному м’ясі.

Слід зупинитися на моральному стані потенційних майбутніх захисників інтересів держави-агресора. Залишається фактом, що оголошена часткова мобілізація є першою у новітній історії Росії. І перспектива загинути поза межами своєї країни за примарні ідеали стала бентежити уяву вже зовсім іншого російського покоління. Його сприймання війни з Україною у кращому випадку складається із пропагандистських роликів і переможних реляцій в російських ЗМІ. Подібно до того, як для професійних військових є чітка різниця між поняттями “служити” і “воювати”, так і для абсолютної більшості поки що цивільних громадян РФ є суттєва відмінність між “підтримувати” і “брати участь”.

"Піон" для російських окупантів. Фото: Генштаб ЗСУ

Зрозуміло, необачно виключати із розрахунку поширену категорію невиправних російських “військових романтиків”, яким байдуже з ким воювати, де і за що. Не можна забути й про типових військових заробітчан. Однак є підстави вважати, що більшість з них вже відправилась з України у зворотному напрямку в поліетиленовій упаковці. Сам факт прийняття російським керівництвом непопулярного рішення про мобілізацію є найкращим тому підтвердженням. Адже єдине, що могло спонукати до такого рішення, – саме нестача хай там як мотивованого особового складу.

Іншою мотиваційною складовою процесу мобілізації справедливо можна розглядати суто матеріальну зацікавленість. І в цьому випадку можна поставити просте запитання. Якщо наявна система матеріального заохочення, включно з усіма надбавками/преміями/іпотеками та соціальним пакетом з лютого 2022 року виявилася не занадто привабливою для російських військовослужбовців за контрактом, то на що мають розраховувати сотні тисяч мобілізованих?...

300 тисяч особового складу – це зовсім не мала оперативно-стратегічна величина.

Така кількість військовослужбовців становить приблизно від 60 до 100 загальновійськових бригад. Все, як відомо, залежить від завдання за призначенням і штатної чисельності. Не станемо лякати самих себе перспективами створення таких неймовірних і одночасно нереальних навіть для можливостей РФ угруповань військ. Призвані за мобілізацією будуть розподілені для поповнення втрат і некомплекту особового складу вже наявних військових частин і з’єднань. Частина з них може бути направлена для формування нових.

Нам невідомі достеменно замисли російського Генерального штабу, тому для відносної об’єктивності, умовно розподілимо зазначені триста тисяч навпіл. В цьому випадку кількість потенційно можливих для формування бригад скорочується, від 30 до 50. Візьмемо за основу середню їхню кількість – 40.

Але і таке ефемерне угруповання – зовсім не дрібниця. Воно дає російському командуванню можливість додатково сформувати від 80 до 120 БТГр. Така кількість військ зіставна із чисельністю російської армії вторгнення навесні цього року! Втім, тисячі людей, одягнутих у військову форму, це ще не бригади і не батальйони. Головним питанням постає, як не дивно, наступне. Чотири десятки загальновійськових бригад – це приблизно до 1200 танків, до 4000 БМП або БТР, близько 1600 гармат і РСЗВ. Питання розширюється до двох. Звідки вони з’являться? Які саме це будуть зразки й в якому технічному стані?

Перша відповідь начебто проста. Бази, склади і арсенали на території РФ. Оціночні кількісні показники начебто дозволяють РФ оснастити й більшу кількість загальновійськових з’єднань. Друга – значно складніша. Новітні або не дуже старі БМП-3 і Т-72Б2 почали стрімко зникати ще у квітні. З початку літа основне поповнення російських окупаційних військ танками і бойовими машинами піхоти – за рахунок Т-62, БМП-1 і МТЛБ. Їхня комплектність, технічний стан і придатність до застосування після “надтривалого” зберігання є окремою темою. Вочевидь, російські запаси військової техніки, навіть зразка середини минулого сторіччя, все ж таки не безмежні і свої бажання російському командуванню доведеться стримувати.

Найбільш небезпечним для нас і, безумовно, виправданим для противника є лише один, з поки що потенційних, результатів російської часткової мобілізації. Застосування на території України будь-якої додаткової кількості поповнених або новосформованих з’єднань і військових частин дасть російському командуванню розширену можливість застосовувати свій улюблений з принципів військового стратегії Клаузевіца – концентрацію сил в обраній точці.

Така масованість здатна відсунути на другий план питання мотивації, рівня підготовки й оснащення російських військ. Імовірні наслідки цього можуть бути надзвичайно руйнівними для ЗС України.

Здається, продовження ведення війни російським командуванням планується все ж таки за рахунок числа, а не вміння.

Тож цілком доцільним буде вжиття нами превентивних заходів вже сьогодні.

Мобілізація, як будь-який процес державного рівня потребує перш за все затрат часу. На практичні результати мобілізації російське командування може розраховувати не раніше грудня цього року. Безумовно, що надзвичайними заходами і нехтуванням підготовкою цей термін може бути скорочений, але абсолютно зрозуміло, що часткова мобілізація в найближчому майбутньому навряд чи вплине на обстановку на лінії зіткнення.

Усе сказане жодним чином не дає нам права заспокоїтися чи зневажливо поставитися до чергового російського напівавантюрного рішення. Нам протистоїть сильний, підступний і цілеспрямований в досягненні своєї мети ворог. На його боці ресурсна перевага, величезний економічний потенціал і неабияке ідеологічне обґрунтування для власних дій. В пошуку шляхів реалізації своїх загарбницьких замислів він не визнає, а можливо – і не знає, меж. Проте, ми в зазначеній обстановці маємо керуватися однією із настанов китайського стратега і мислителя Сунь-Цзи, який навчав: “правило ведення війни полягає не в тому, щоб сподіватися, що противник не прийде, а покладатися на те, з чим я зможу його зустріти”.

стратегія хід війни тактика мобілізація РФ