Архів війни. Хто і як фіксує злочини армії РФ в Україні

“Коли писався Римський статут, яким регламентовано діяльність Міжнародного кримінального суду, інформаційні технології не були настільки розвинутими, як зараз, — пояснює правозахисниця Марія Цип’ящук. – Зараз збройні конфлікти, переважно, фіксуються в онлайн-режимі. В Римському статуті чітко не регламентовано характер таких доказів. Тому зараз розробляються альтернативні документи, щоб допомогти якісно збирати, аналізувати та зберігати докази з відкритих джерел. Найбільш застосовуваним зараз є Протокол Берклі - рекомендаційний документ, розроблений фахівцями Центру прав людини Університету Берклі у Каліфорнії та Офісом Верховного комісара ООН з прав людини. Є чимало вимог до доказів, які збираються з відкритих ресурсів, проте завжди дуже важливо підтверджувати першоджерело. ”

Команда почала просто збирати матеріали від людей

В Україні практично кожна людина зі смартфоном фіксує наслідки присутності росіян і поширює цю інформацію у соцмережах. Команда Міжнародного кінофестивалю Docudays UA Україна вирішила використати це для створення проєкту “Архів війни”.

Починалося все з того, що команда вирішила збирати свідчення від людей. Потім постала задача збереження і каталогізації матеріалів.

“Ми називаємо “Архів війни” об’єднаною базою, – розповідає керівниця проєкту Марія Бучельнікова. – В Україні з’явилося багато подібних ініціатив, але всі вони обмежені за тематикою і тому дещо відірвані одна від одної. Наприклад, був проєкт, який збирав матеріали тільки по Маріуполю, були проєкти про історії евакуйованих з бомбосховищ людей. Але для архіву недостатньо просто збирати матеріали, треба мати ресурс, щоб їх зберігати, каталогізувати. Ми дослідили, як створюються архіви в інших країнах - наприклад, сирійський та чеченський архіви, запозичили певний досвід.

19 годин відео – лише за перші тижні

Все почалося з простої гугл-форми, через яку пропонували усім охочим надсилати фото і відео зі своїх смартфонів. Але дуже скоро стало ясно, що проєкт потребує іншого рішення, адже матеріалів настільки багато, що зберігати їх просто на якомусь комп’ютері неможливо.

“За перші тижні нам надіслали понад 19 годин записів, кожен тривалістю переважно по 15-20 секунд, – каже Марія.

Вона пригадує історію одного хлопця, котрий щотижня надсилав до “Архіву війни” десятки відео з детальними описами. Оскільки за правилами проєкту, з міркувань безпеки авторам матеріалів гарантується повна конфіденційність, ім’я цього хлопця ми не дізналися. Та й загалом, команда мало що знає про нього. Однак члени команди в один голос запевняють, що добірка його матеріалів – одна з найцінніших:

“Може він так рефлексував на те, що відбувається, акумулюючи у себе ці фото та відео. Є враження, що це не тільки відкриті джерела, можливо, йому скидали якийсь масив даних, а він їх розбирав і сортував. Наприклад, відео інтерв'ю з полоненими, я не зустрічав їх у відкритих джерелах” – говорить учасник проєкту, котрий приймав і обробляв матеріали.

Спеціальна система та правова база

Потім почалася велика робота з обробки і збереження отриманих відео, з обов’язковим захистом персональних даних та авторських прав тих, хто їх надіслав. На розробку юридичних документів, списків ключових слів, розробку системи команда витратила понад два місяці. Але така кропітка праця дала можливість створити унікальний продукт.

– Наша особливість у тому, що ми розробили комплексну систему для зберігання і обробки цих матеріалів”, - каже координаторка проєкту.

Згодом партнерами ініціативи “Архів війни” стали громадські організації та медіа, які вели власні архіви війни. Так, партнерами стали Українська Генсільська спілка з прав людини, також Освітній дім прав людини в Чернігові, Ukraїner, Український свідок, Суспільне, проект Кінодопомога. Співпраця з цими організаціями дозволяє не лише зібрати свідчення про злочин, а й показати життя та побут українців у час війни.

“Ми орієнтувалися на ті фахові організації та медіа, які вже збирають свідчення від 2014 року загалом. Адже у наш архів потрапляють епізоди не тільки про воєнні злочини, а й загалом про те, як люди проживали війну, проявляли мужність, як зустрічали ворога, коригували, наводили на нього вогонь. – - розповідає Ніна Хома, правозахисниця, учасниця проєкту. – Це також історії опору і героїзму. З медіа ми також домовляємося про передачу до Архіву необроблених матеріалів, які не увійшли в ефір. Я сподіваюсь, це допоможе відтворити епізоди, які можуть стати навіть предметом розслідувань”.

Як стати співавтором “Архіву війни”?

Долучитися до створення “Архіву війни” може будь-хто, хто має фото чи відео, аудіозаписи, що є свідченням життя українців під час війни. Для цього треба надіслати свої матеріали через гугл-форму, телеграм-бот або на пошту.

“Ми просимо людей заповнити коротку анкету, бо без персональної інформації ми не можемо встановити авторство і захистити авторське право. Просимо надати згоду на обробку персональної інформації, але при цьому ми зберігаємо конфіденційність. Також просимо надсилати нам оригінали фото і відео, тому що метадані допомагають верифікувати місце та час подій. До того ж слідчі та прокурори теж можуть працювати тільки з оригіналами” - розповідає Марія Бучельнікова.

Далі кожен матеріал проходить декілька стадій обробки. Перша ланка – вивантаження з Телеграму чи гугл-форми. Фахівці цієї ланки завантажують матеріали на сервер, форматують, аби їх можна було відтворити на різних пристроях, дають назви і теги для каталогізації.

Потім матеріали передаються на контекстне, більш глибоке, тегування. Визначається тип воєнного злочину, якщо такий є; застосований вид зброї, якщо це можна ідентифікувати. Тегувальники роблять це вручну, передивляються, ділять на фрагменти, якщо це потрібно, проставляють мітки. Щоб за ключовими словами знаходився саме той епізод, а не трихвилинне відео.

“Пізніше ми плануємо зробити ще редакторську команду, яка обиратиме якісь ключові відео для субтитрування. Бо якщо ми хочемо, щоб Архівом користувалися іноземні медіа, то їм потрібні субтитри хоча б англійською. Зараз тестуємо інструменти, які допомагають субтитрувати чи перекладати” - ділиться планами Марія Бучельнікова.

Щоб убезпечити матеріали, зібрані в Архіві, до системи додається адаптована до перегляду, зменшена версія матеріалів. Оригінали ж зберігаються на сервері, розміщеному в Великобританії з бекапом в Німеччині.

Відкритого доступу до Архіву найближчим часом не буде

Більша частина команди не має доступу до персональної інформації авторів матеріалів - так людям забезпечують конфіденційність. Адже частина фото, відео чи аудіо до системи надходить з окупованих територій.

Відкритого доступу до матеріалів Архіву також наразі не буде. Його зможуть отримати тільки організації або фахівці, котрі пройдуть перевірку бекґраунду та обґрунтують необхідність використання матеріалів. Зокрема ними можуть бути й слідчі, котрі розслідують воєнні злочини РФ.

Жодна інформація сама по собі не є доказом

Однак, на швидке притягнення агресора до відповідальності сподіватися не варто, говорить правозахисниця Марія Цип’ящук.

“Запуск судових процесів відбувся всюди, де це можливо. Ми очікуємо, що судові розгляди розпочнуться, але це точно не буде швидко. Бо дуже велика кількість інформації. Велика кількість нових злочинів, і вона, на жаль, постійно зростає. Люди дивуються, що вони дали свідчення, але нікого досі не притягнули до відповідальності. На жаль, на міжнародному рівні це питання років, якщо не десятків років” - каже вона.

Ще однією проблемою, на яку звертає увагу колега Марії, правозахисниця Ніна Хома - непідготовленість української правоохоронної та судової системи до розслідування й розгляду злочинів у справах про порушення законів та звичаїв ведення війни.

“Попри те, що війна триває 8 років ми маємо лише 9 вироків. Українські та міжнародні експерти з кримінального права відзначають дуже низьку якість таких вироків. Тобто є висока ймовірність того, що у вищих інстанціях такі вироки можуть бути переглянуті і скасовані. Дуже мало досвіду у наших суддів та прокурорів у подібних справах” - наводить статистику правозахисниця.

Разом з тим вона пояснює, що збирати такі свідчення все ж потрібно, адже воєнні злочини, злочини проти людяності та злочини геноциду і агресії є найтяжчими і не мають строку давності. Тому якісне зберігання та каталогізація потрібні.

“Для прокурорів, які будуть розслідувати воєнні та інші міжнародні злочини, така інформація може бути дуже помічною, оскільки пришвидшить пошук свідків. В Архіві інформацію можна буде знайти за місцем, за датою, за постатями тощо. І ми надалі плануємо співпрацювати, окрім громадських організацій, також з прокурорами, слідчими та іншими дотичними особами до розслідувань” - додає Ніна Хома.

Жодна інформація сама по собі не є доказом. На доказ її має перетворити відповідний слідчий орган. І важливо дотримуватися певних правил при фіксації подій. Такими правилами ділиться Марія Цип’ящук:

“Якщо ми говоримо про спілкування з очевидцем подій, дуже бажано, щоб людина, яка фіксує, зібрала дані про цю особу (прізвище, ім’я, по-батькові, дату народження, контактні дані). За можливості, доцільно зафіксувати дані документа, який підтверджує особу (паспорт, ID, військовий квиток тощо). Це дозволить в майбутньому ідентифікувати очевидця. По-друге, треба отримати чітку і зрозумілу згоду від людини на передачу її свідчень та готовність підтвердити це в прокуратурі чи іншому слідчому органі, який здійснюватиме розслідування. Будь-які свідчення отримані шляхом омани, коли людину приховано записують на диктофон чи відеокамеру не вважатимуться допустимими доказами.

Також дуже важливо під час опитування не “підштовхувати” людину до “правильних” відповідей. Неприпустимо ставити питання, в яких уже закладено відповідь. Наприклад, “То це точно були російські військові?” - це неприпустиме питання. Ми повинні ставити або відкриті, або уточнюючі питання: “Чи можете ви пригадати, яка форма була на тих людях? Чи мали вони якісь розпізнавальні знаки?” - оце є нормальний формат запитань” - пояснює Марія.

“Архів війни” - стратегічний проєкт

Сьогодні команда “Архіву війни” розуміє, що це проєкт не на один рік. Люди, які працюють над цим проєктом - тегувальники, розробники, редактори - це переважно ті, хто вже не один рік співпрацюють з Docudays UA.

“Ми хотіли, щоб над проєктом працювали люди, яким ми довіряємо. Ми почали набирати в команду людей - це тегувальники, або люди які завантажують матеріали з Телеграм-боту в систему. Це все люди, які волонтерили з нами, або ті, хто по проєкту Docudays UA з нами співпрацювали. Здається, ми ще не залучали до проєкту когось, хто б не співпрацював би з нами. Насправді у нас величезна команда - і це все дуже круті люди, які запроваджують якісь нереально круті ідеї”

Члени команди мріють, що колись “Архів війни” перетвориться на свого роду музей російсько-української війни, який дозволить наступним поколінням українців, та й усього цивілізованого світу пам'ятати ці події.

“Архів - це стратегічний проєкт організації. Ми розуміємо, що якщо ми збираємо архів, то це на десятки років. Ми не можемо припинити роботу над ним і сказати “Все, ми втомилися”

Ми не можемо його просто так взяти і зупинити його чи передати комусь” - Говорить Марія Бучельнікова.

злочини РФ архів війни російсько-українська війна