Як наступають українці та росіяни: порівняння схем атак (Погляд)
Аналітик і журналіст, що спеціалізується на військовій тематиці, Володимир Даценко коротко проаналізував стратегії, які застосовували ЗСУ та ЗС РФ протягом повномасштабної війни та наслідків, до яких вони призвели. Наводимо переклад треду.
Порівняння схем атак росіян та українців. Я вирішив порівняти атаки Росії навесні та контратаку України у вересні, щоб зрозуміти причини таких різних результатів.
Схема Володимира Даценка
Росія
Від самого початку Росія розгортала наступальні операції вздовж головних доріг та великих населених пунктів. Це зрозуміло, оскільки російські атаки спиралися найперше на важку бронетехніку.
У війні ми побачили колони танків, які обстрілювали міста без допомоги піхоти, літаків та артилерії. Це абсолютно програшна стратегія.
У результаті танки нищили з засідок. Великі скупчення техніки виявлялися заблоковані на вузьких ділянках, наприклад, поблизу Києва, де колона техніки простяглася на десятки кілометрів.
Від травня Росія трохи змінила тактику: почала застосовувати переважно наступальні групи з легкої піхоти (насамперед мобілізованих у «днр» та «лнр»). Завданням цих груп було виявити слабкі місця в обороні, щоб кинути в ці точки головні сили.
Атаки велися за підтримки масованих артилерійських обстрілів. У травні-червні Росія, схоже, досягла піка використання артилерії. У той час кількість пострілів сягала 50-65 тисяч на день, за даними українських військових.
Але концепція російських атак залишилася незмінною. ЗС рф просувалися від одного населеного пункту до наступного по головних дорогах. Недолік цієї стратегії:
1) великі втрати серед військових (бо росіяни здійснювали дуже багато атак, більшість — невдало);
2) значна залежність від радянської артилерії, що вимагає розвиненої логістики й наявності багатьох складів БК;
3) повільне просування (замість атакувати росіяни змушені були проробляти одну й ту саму роботу в кожному наступному місті).
Усе це призвело до того, що до липня-серпня в Росії забракло війська, щоб здійснювати масований наступ. У липні росіяни назвали це «операційною паузою», але пізніше «пауза» перетворилася на відступ і втечу російських солдатів із Харківщини.
Україна
Українці будували свої атаки за цілковито іншим принципом. Численні мобільні групи рухаються не головними дорогами, а лісовими та польовими стежками. Ці групи «заповнюють прогалини» між російськими угрупованнями, відрізають їм шляхи постачання і створюють ефект локального оточення.
Після прориву крізь лінію оборони друга наступальна лінія атакує російські позиції з різних напрямків.
Для цього необхідно дуже добре координувати дії та мати надійний звʼязок, щоб розуміти, де свої, а де чужі.
У Росії розвідка та координування на низькому рівні. Після прориву оборонної лінії військове командування часто не розуміє операційної ситуації, отримує інформацію зі значною затримкою, а отже ухвалює багато неправильних рішень.
Часто російські військові відступають тоді, коли мали б іти в бій. І навпаки — продовжують бій тоді, коли час відступати. Це призводить до значних військових втрат під час відступу.
Результат: Росія має серйозну перевагу в кількості важкої техніки й артилерії, але ця техніка створює їй проблеми в логістиці. Російська армія потребує багато палива й боєприпасів.
Через це російська армія «неповоротка». Слабка координація, розвідка і недовчені солдати тільки погіршують ситуацію.
Українська армія значно більш мобільна й організована. Україна має кращу розвідку, що допомагає адекватно оцінювати ситуацію на полі бою.
Але через нестачу важкої техніки значна частина армії складається з легкої піхоти, вразливої перед артилерійським вогнем (особливо під час атак).
Повний переклад тексту, здійсненого Антоніною Ящук, на фейсбук-сторінці Ростислава Семківа.
