Чому вчить західні армії війна в Україні, – The Economist

"У бою ніколи не буває так добре чи так погано, як про це розповідають перші повідомлення схвильованих людей", – зауважив Вільям Слім, знаменитий британський фельдмаршал часів Другої світової війни. З моменту, коли російські війська перетнули кордон України 24 лютого цього року, експерти робили радикальні заяви щодо майбутнього війни. Про смерть танка як явища було заявлено на основі вихоплених відеокадрів. Турецькі безпілотники були названі нестримним фактором, що змінює правила гри. Західна протитанкова зброя була висунута на головну роль. Зараз, через дев'ять місяців війни, з'являються більш зважені роздуми. Західні збройні сили можуть багато чому навчитись.

30 листопада Королівський об'єднаний інститут оборонних досліджень (RUSI) – аналітичний центр в Лондоні – опублікував детальний звіт про уроки перших п'яти місяців війни – періоду, коли Україна здебільшого оборонялася. Автори, серед яких український генерал-лейтенант Михайло Забродський і кілька аналітиків RUSI, мали широкий доступ до українських військових даних і процесів прийняття рішень. Їхні висновки малюють складнішу картину, ніж поширене уявлення про російську орду, що розбивається об спритних українців.

Хоча початкове російське вторгнення й зазнало невдачі, але це не було визначено наперед. На одного українського солдата на північ від Києва припадало 12 російських військових, і Росія атакувала з повітря 75% стаціонарних об'єктів протиповітряної оборони України в перші 48 годин війни. Російська кібератака успішно вивела з ладу український супутниковий зв'язок. Україна витримала цю початкову бліцатаку значною мірою завдяки тому, що вона завбачливо розпорошила свої запаси боєприпасів з основних арсеналів за тиждень до вторгнення, причому ці зусилля прискорилися за три дні до війни. Авіація і системи протиповітряної оборони були розосереджені протягом декількох годин після нападу. В результаті було уражено лише десяту частину мобільних об'єктів ППО.

Якби російське цілевказування було чіткішим і спритнішим, навіть ці об'єкти могли б бути вражені. На щастя, російській військовій розвідці знадобилося два дні, а іноді й набагато більше, щоб надіслати розвіддані про цілі до командного центру в Москві й завдати удару, зазначає звіт RUSI. "У сучасній війні немає сховку, – підсумовується в доповіді. Ворог може завдати удару на всю оперативну глибину", – іншими словами, далеко за умовною лінією фронту.

Це означає, що армії повинні воювати по-іншому. Маскування є одним з варіантів, але його "надзвичайно важко підтримувати", підсумовує RUSI, тому що різні типи датчиків – як-от оптичні камери, які вловлюють рух, тепловізори, які відчувають тепло, і електронні антени, які вловлюють випромінювання радіостанцій – можуть "нашаровуватися" одне на одного, щоб виявити навіть добре заховані війська. Іншим рішенням є використання міцних конструкцій, таких як бетонні доти й бункери. Але вони зазвичай приковують солдатів до одного місця. Найкращий спосіб вижити – це просто розосередитися і рухатися швидше, ніж ворог зможе вас помітити. Навіть українські спецпідрозділи, які здебільшого діють невеликими групами, фіксуються російськими безпілотниками, якщо специ залишаються на одному місці занадто довго.

Всупереч поширеній думці, переносні протитанкові ракетні комплекси Javelin і Nlaw, надані США і Великої Британією, не врятували ситуацію, попри те, що вони часто фігурують на відеозаписах першого тижня повномасштабної війни. Не допомогли й турецькі безпілотники Bayraktar TB2. "Пропагандистська цінність західного обладнання ... була надзвичайно високою на початку війни, – зазначив один з авторів звіту RUSI Джек Вотлінг. – Це не мало суттєвого матеріального впливу на хід бойових дій... до... квітня". Вирішальний фактор був більш прозаїчним, додав він. "Що притупило росіян на північ від Києва, так це дві бригади артилерії, які щодня стріляли з усіх дул".

Ключова роль артилерії є протверезною думкою для західноєвропейських армій, вогнева міць яких різко скоротилася після закінчення холодної війни. З 1990 по 2020 рік кількість артилерійських установок у великих європейських арміях скоротилася на 57%, згідно з підрахунками Міжнародного інституту стратегічних досліджень, ще одного аналітичного центру в Лондоні. Арсенал України був потужним. На початку повномасштабної війни вона мала понад 1000 ствольних артилерійських систем і 1680 реактивних систем залпового вогню – більше, ніж Британія, Франція, Італія, Іспанія і Польща разом узяті, і це були найбільші артилерійські сили в Європі після Росії. Головним обмеженням були боєприпаси.

Фото: Генштаб ЗСУ

Україна підтримувала "артилерійський паритет" близько шести тижнів, набагато довше, ніж майже будь-яка західна армія за таких самих обставин. Потім у неї почали закінчуватися снаряди, що дало Росії десятикратну перевагу в артилерії до червня, і цей дисбаланс зберігався доти, доки Україна не отримала сучасні західні артилерійські системи, зокрема "Гаймарси". "Рівень витрат у бойових діях високої інтенсивності залишається надзвичайно високим", – зазначають автори доповіді. Лише деякі західні країни мають можливість виробляти нові види озброєнь, запасних частин і боєприпасів у необхідних обсягах. "Члени НАТО, окрім США, не мають сильних позицій на цих фронтах".

Безпілотники відіграють життєво важливу роль, хоча переважно для розвідки, спостереження і рекогносцирування, а не для ударних місій. Російські підрозділи, які мали власні безпілотники, а не покладалися на ті, що надходили з вищих штабів, могли, за словами RUSI, "швидко реагувати на вогонь", вражаючи цілі протягом трьох-п'яти хвилин після їхнього виявлення. Для підрозділів, які не мали власних безпілотників, цей показник становив близько пів години – з меншою точністю.

Але ключовий урок російсько-української війни полягає в тому, що армії потрібно більше БПЛА, ніж вони думають. Близько 90% всіх безпілотників, які використовували ЗСУ в період з лютого по липень, були знищені, зазначає RUSI. Середня тривалість життя безпілотника з нерухомим крилом становила приблизно шість польотів, а простішого квадрокоптера – мізерні три. Таке виснаження розчавило б авіапарки європейських армій за лічені дні.

Це ставить на перше місце дешеві та прості системи, які можна розглядати як майже одноразові, а не крихітні парки великих і дорогих дронів, з великими двигунами на рідкому паливі, оснащених сучасними датчиками. Це, своєю чергою, вимагає більшої кількості підготовленого персоналу, який може ними керувати, і більш спокійного ставлення до їхнього використання в мирний час.

Війна також показує, як можна перемогти безпілотники. Один з підходів – старий добрий обман. Українські військові виявили, що коли російські розвідувальні підрозділи позначають свої позиції лазерними цілевказівниками, вони можуть відповісти на це запуском димових гранат, щоб замаскувати своє місцеперебування. Але це також зазвичай засліплювало підрозділ, що обороняється. Найважливішим способом протидії безпілотникам, за словами RUSI, є використання засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ).

Російська РЕБ змусила Україну обмежити використання своїх безпілотників. Теоретично вони можуть дистанційно пілотуватися над російськими цілями й передавати зображення в реальному часі до артилерійського підрозділу. На практиці радіовипромінювання, необхідні для навігації й зв'язку, як з безпілотника, так і з наземної станції, можуть бути виявлені, а в деяких випадках і виведені з ладу електронною атакою. Тому Україна змушена запускати багато своїх безпілотників за заздалегідь визначеними маршрутами, а дані завантажувати після повернення. Часто це відбувається через кілька годин, і на той час ціль може вже переміститися. Українські дані свідчать про те, що лише третина місій безпілотників виявляються успішними.

стратегія тактика зсу російсько-українська війна