Війна Росії в Україні виявила парадокс, який Захід має розв'язати – The Economist
Російська війна проти України викрила парадокс. З одного боку, вона показала, що західний міжнародний порядок, створений після Другої світової війни та переосмислений наприкінці холодної війни, невпинно руйнується. З іншого – Захід виявився більш згуртованим і стійким у своїй реакції, ніж можна було очікувати. Про це в статті для The Economist пише спеціальний радник аналітичного центру Institut Montaigne і колишній посол Франції у Сирії Мішель Дюкло. Наводимо переклад тексту.
Російсько-українська війна знаменує собою кінець ілюзії, що існує по-справжньому глобальний ліберальний порядок. Багато країн глобального Півдня (термін, який позначає країни, які Світовий банк вважає з низьким або середнім доходом в Азії, Африці, Латинській Америці та Карибському басейні, – ред.) неохоче виступають проти Росії, попри те, що на карту поставлені принципи ненападу, суверенітету і територіальної цілісності. Образа на Захід, посилена повільним розподілом вакцин під час пандемії Covid-19, є рушійною силою цього тривожного несприйняття основних принципів Статуту ООН.
Водночас війна також сигналізує про те, що епітафії на честь кінця міжнародного ліберального порядку були засновані на ілюзорних припущеннях. Захід показав себе здатним не тільки дати відсіч, а й домінувати над міжнародними фінансовими мережами й експортом високих технологій в Росію. Загроза вторинних американських санкцій проти провідних китайських компаній не дозволила Китаю надати Росії значну військову чи економічну підтримку. А перевага озброєнь з Америки, Великої Британії, Франції та інших країн в руках українських високомотивованих солдатів має вирішальне значення на полі бою. Американські реактивні артилерійські системи HIMARS і французькі гаубиці Ceasar є тому підтвердженням.
Проте західні лідери не повинні плекати ілюзій. Більшість умов, через які Владімір Путін розраховував на слабку відповідь Заходу на його вторгнення, існуватимуть і надалі. По-перше, ліберальна демократія зазнала удару в Америці та Європі. По-друге, відносний занепад західної військової, дипломатичної та політичної могутності продовжиться на відміну від Китаю та інших держав, що зростають, як-от Індія або Індонезія. По-третє, економічний вплив країн "Великої сімки" ще більше зменшиться. І по-четверте, не зникне образа глобального Півдня на розвинені країни.
Західні лідери, починаючи з французького й американського президентів, повинні винести один важливий урок з парадокса, на який я вказав. Захід переможе у своєму фактичному протистоянні з Путіним. Але це не означатиме відновлення старого, контрольованого Заходом світового порядку. Настав час для Заходу запропонувати нове бачення своїм друзям в інших країнах.
Відновлення певного рівня довіри між Північчю і Півднем має бути пріоритетом. Переговори ООН з питань клімату, що відбулися минулого місяця в Шарм-ель-Шейху, були втраченою можливістю. Суперечки щодо фінансування втрат і збитків, спричинених зміною клімату (які врешті-решт призвели до угоди), відвернули увагу від інших нагальних питань, таких як прискорення зусиль з декарбонізації.
Захід повинен мати змогу об'єднатися з глобальним Півднем у широку коаліцію, щоб протидіяти змінам клімату, просувати охорону здоров’я, боротися з корупцією, покращити рівень освіти та підтримати розвиток загалом. Макрон виклав можливий план такої співпраці у своїй нещодавній промові на Генеральній Асамблеї ООН. Він кинув виклик спробам розділити світ через війну в Україні та заявив, що існує "спільна відповідальність" за допомогу найвразливішим, включно з Пакистаном і Сомалі.
