Новий масштабний наступ Росії – неминучий, – The Economist
У безпрецедентній серії інтерв'ю керівники України розповіли The Economist про критичні місяці, які чекають на нас попереду. Наводимо переклад статті.
Росія стягує людей і зброю для нового наступу. Вже в січні, але швидше за все навесні, вона може розпочати великий наступ з Донбасу на сході, з півдня або навіть з Білорусі. Російські війська будуть прагнути відтіснити українські сили й навіть можуть здійснити другу спробу взяти Київ.
Це не наші слова, а оцінка керівника Збройних Сил України генерала армії Валерія Залужного. У безпрецедентній серії інтерв'ю протягом останніх двох тижнів генерал разом з президентом України Володимиром Зеленським та командувачем Сухопутних військ генералом Олександром Сирським попередив нас про критичні кілька місяців попереду.
"Росіяни готують близько 200 тисяч нових військовослужбовців", – сказав The Economist генерал Залужний. "Я не маю жодних сумнівів, що вони знову підуть на Київ". Західні джерела повідомляють, що російський командувач, генерал Сєргєй Суровікін, завжди розглядав цей конфлікт як багаторічний.
За межами України так не вважають. Вважається, що у крижаній багнюці конфлікт зайшов у глухий кут. Протягом місяця майже не було ніякого руху вздовж 1000 км фронту бойових дій. Адмірал сер Тоні Радакін, найстарший офіцер Великої Британії, на цьому тижні заявив, що зараз нестача артилерійських снарядів означає, що можливості Росії для наземних операцій "швидко зменшуються".
Виникнення тупикової ситуації підживлює новий інтерес до мирних переговорів. Президент Франції Еммануель Макрон, президент США Джо Байден і (з дуже різних причин) російський агресор Владімір Путін останніми днями говорили про дипломатичне розв'язання проблеми. Багато хто на Заході, вражений стражданнями і, більш егоїстично, втомлений високими цінами на енергоносії, вітав би це. Але українське командування стверджує, що це не повинно статися занадто швидко, і вони мають рацію.
Якби Україна прагнула зупинити війну сьогодні, заморозивши лінії фронту там, де вони є, росіяни могли б краще підготуватися до наступної атаки. Генерали Путіна наполегливо продовжують свою програму підготовки та розгортання нещодавно мобілізованих військ та переоснащення промисловості, щоб допомогти військовим зусиллям – зокрема, як кажуть українські командири, шляхом виробництва артилерійських снарядів. Заморожування повторило б помилку трьох років, що передували вторгненню 24 лютого 2022 року. За цей час Путін нескінченно розмовляв з лідерами Заходу, які потурали йому, і водночас готував свої війська до вторгнення.
Найвищий обов'язок Заходу – забезпечити, щоб будь-який російський контрнаступ провалився. Для цього постачання зброї повинно збільшуватися, до того ж швидко. Україна використала ракетні системи HIMARS з руйнівним ефектом проти російських складів боєприпасів і командно-контрольних центрів, що дозволило швидко просунутися спочатку на північному сході, а потім і на півдні. Але Росія перемістила багато таких цілей назад за межі досяжності українських ракетних артилерійських систем. Тому Україні потрібні потужніші боєприпаси, як-от ракети ATACMS, які можуть вражати щонайменше вдвічі віддаленіші цілі. І їх потрібно багато, так само як і звичайних боєприпасів і артилерії усіх видів, а також танків і гелікоптерів і багато чого іншого.
Україна також потребує допомоги у відбитті російських атак на системи електро-, водо- та теплопостачання. Вони спрямовані на руйнування української економіки, а також на підрив морального духу українських військових на передовій, які турбуються про свої сім'ї, що залишилися вдома.
Як пояснив генерал Залужний, в Україні закінчуються запаси боєприпасів для наявних оборонних систем (це здебільшого зенітні комплекси радянських часів, які перепрофільовуються для використання проти ракет). Вона також потребує набагато більше і кращих засобів протиракетної оборони. Американські ЗРК Patriot, які зараз, здається, мають надійти, стануть величезним поштовхом, але навчання солдатів їхньому використанню потребує часу, і вони мали б бути поставлені ще кілька місяців тому.
Якщо Україна хоче вийти з цього конфлікту як успішна демократія, навіть протиповітряної оборони буде недостатньо: їй також потрібно відвоювати більше території. Хоча цього року російські війська захопили лише невелику частину чорноморського узбережжя України, це ставить їх досить близько до всіх великих портів, які контролює Україна, щоб загрожувати судноплавству. Окрім обмеженої кількості зерна за угодою з ООН, український експорт все ще значною мірою відрізаний.
Захоплення більшої території також допомагає уникнути замороженого конфлікту, демонструючи, що Путін ризикує втратити навіть ті здобутки, яких він досяг. З сьогоднішнім кордоном Росія має сухопутний міст, який може забезпечити постачання до анексованого Криму та загрожувати півдню країни. І навпаки, якщо Україна переріже цей сухопутний міст і поверне собі північне узбережжя Азовського моря, вона зможе вести переговори з позиції сили, поставивши навіть Крим у зону досяжності артилерії. Таким чином вона може дискредитувати в Росії ідею про те, що Путін може перемогти, просто розпочавши нову атаку через кілька років.
Україна, як і раніше, готова йти на жертви, яких вимагає боротьба. Володимир Зеленський сказав The Economist, що "95 або 96% українців хочуть визволення усіх окупованих РФ територій", повернувши все, що Росія захопила у 2014 році, а також те, що вона загарбала цьогоріч. Він стверджує, що обіцянки Заходу щодо гарантій безпеки є поганою заміною територіальної цілісності його країни. Адже аналогічні гарантії, надані Україні США та Великою Британією у 1994 році, коли вона відмовилася від радянської ядерної зброї на своїй території, через 20 років виявилися майже нічого не вартими.
Партнери України мають дещо інше бачення. Вони вважають, що повернути все назад – це максималістська мета, яку Україна намагатиметься досягти, не в останню чергу тому, що подекуди це означатиме визволення людей, які не хочуть бути звільненими. Ядерні погрози Путіна є причиною для того, щоб не допустити перемоги Росії, але також і причиною вимагати, щоб Україна не загрожувала визнаним кордонам Росії. Україна також має зрозуміти, що потік військової та фінансової допомоги залежить від того, чи зможе вона уникнути внутрішнього суперництва, яке може виникнути, і чи зможе вона приборкати давню корупцію.
Водночас увесь світ, включно з Росією, виграє від провалу реваншистської ідеї про можливість відтворення старої Російської імперії. Якщо Україна здобуде належну підтримку, її командування зможе просунутися далеко до узбережжя і, можливо, повернути більшу частину того, що Путін захопив з лютого. Що більше території Україна зможе повернути, то більші шанси на її довготривалий успіх.
