До відома Макрона: саме Україна, а не Росія, потребує гарантій безпеки – Atlantic Council
Президент Франції Еммануель Макрон на початку грудня спровокував суперечки, закликавши європейських лідерів надати Росії гарантії безпеки. Дехто розкритикував коментарі французького лідера як помилкові та безвідповідальні, а інші звинуватили його в легітимізації неправдивих наративів, які Кремль використовує для виправдання повномасштабного вторгнення в Україну
Про це пише Atlantic Council, інформує Zn.ua.
Перед повномасштабним вторгненням в Україну у лютому 2022 року Москва намагалася представити майбутній наступ як раціональну відповідь на десятиліття розширення НАТО в регіони Центральної та Східної Європи, де раніше домінувала Росія.
Наратив про розширення НАТО широко підтримали так звані «зовнішньополітичні реалісти» і західні апологети режиму Путіна. Такий наратив використовувався, щоб стверджувати, що Сполучені Штати та інші країни НАТО мають взяти на себе частину провини за криваву війну в Україні. Вони зазвичай стверджують, що посягання Заходу на традиційну сферу впливу Росії було невиправдано провокаційним і неминуче призвело до жорсткої реакції.
Цей аргумент не витримує серйозної перевірки. Його найбільш очевидним недоліком є припущення, що НАТО становить якусь загрозу безпеці Росії. Розширення Альянсу після холодної війни було зумовлене оборонними міркуваннями нових країн-членів у Центральній і Східній Європі, які добровільно прагнули вступити до НАТО, щоб захистити себе від імперських амбіцій РФ.
Іншими словами, ключовим чинником розширення НАТО був страх перед відновленням російської агресії серед країн, які лише нещодавно здобули незалежність від Кремля. Їхні заявки на членство в Альянсі не потребували жодних підказок з боку Вашингтона, Лондона чи Берліна.
Противники розширення НАТО схильні вважати, що Альянс прагне до певної військової конфронтації з Росією. Однак це, м'яко кажучи, не підтверджується фактами. За межами темних фантазій кремлівської пропагандистської бульбашки сама ідея нападу НАТО на Росію широко визнана абсурдною. Починаючи з 1991 року офіційні особи НАТО прагнули побудувати довіру у відносинах з Москвою і створили низку органів для сприяння двосторонньому діалогу.
Остаточним доказом того, що НАТО не становить військової загрози для Росії, є дії самого Путіна. Влітку 2022 року Фінляндія оголосила про своє рішення покласти край десятиліттям нейтралітету і приєднатися до військового альянсу. Зважаючи на спільний кордон довжиною понад тисячу кілометрів, новина про членство Фінляндії в НАТО мала б викликати серйозну кризу безпеки в Росії та призвести до швидкого нарощування військової сили для протидії цій новій «загрозі». Замість цього Путін фактично вивів більшість російських військ з прикордонної зони з Фінляндією і передислокував їх до України. Очевидно, він чудово розуміє, що НАТО не має жодних намірів нападати на Росію.
Фото: Shutterstock
Так само безпідставними є російські заяви з приводу нібито посилення участі НАТО в Україні. Альянс, як відомо, відмовився надати Україні План дій щодо членства у 2008 році, натомість обмежившись навмисно розпливчастими обіцянками про майбутній вступ. З початком російської агресії проти України у 2014 році НАТО не доклало жодних зусиль, щоб змінити свою обережну позицію щодо прийняття України. Напередодні нинішнього вторгнення і прихильникам, і опонентам було очевидно, що до потенційного вступу України в Альянс залишаються десятиліття.
Якщо НАТО не має наміру нападати на Росію або пропонувати Україні членство, то що ж тоді викликає такий галас? Невдоволення Росії розширенням Альянсу є достатньо щирим, але воно не ґрунтується на відчутті небезпеки. Натомість Москва не сприймає той факт, що вона більше не може відкрито залякувати своїх сусідів країн НАТО. Практично не маючи у своєму розпорядженні інструментів «м'якої сили», Росія традиційно використовувала військову міць для поширення впливу на весь регіон. Членство в НАТО унеможливлює це і тому викликає гірке обурення.
Скарги РФ щодо розширення Альянсу є не лише відображенням розчарування Москви. Важливо, що ці скарги також слугують високоефективною димовою завісою для імперської агресії. Хоча зусилля Кремля зобразити напад на Україну як «антинацистський хрестовий похід» або «війну з сатанізмом» викликали глузування, спроби звинуватити НАТО виявилися набагато ефективнішими. Міжнародна аудиторія, вихована десятиліттями західного геополітичного домінування, надто охоче вірить у те, що Захід також повинен нести певну відповідальність за рішення Росії вторгнутися в Україну.
Хоча, можливо, зручніше вказувати пальцем на НАТО і Захід, російське вторгнення в Україну насправді є найбільш зухвалим актом неспровокованої міжнародної агресії в Європі з часів Гітлера і Сталіна. Сам Путін неодноразово заперечував право України на існування і порівнював свою війну з імперськими завоюваннями російського царя Петра І. Він намагався анексувати чотири українські області та заявив, що українці є «одним народом» з росіянами.
Це допомагає пояснити, чому так багато людей були засмучені заявами президента Макрона про гарантії безпеки для Росії. Протягом багатьох років Кремль цинічно використовував уявні загрози безпеці як засіб виправдання власних актів міжнародної агресії. Своїми нещодавніми коментарями президент Франції ризикнув підтвердити ці фальшиві занепокоєння. Насправді, звісно, саме Україна, а не Росія, відчайдушно потребує гарантій безпеки. Повторення навмисної дезінформації Кремля лише підбадьорює Росію і продовжує війну.
