Чому потрібне підвищення податків і що це дало б під час війни (ПОГЛЯД)
Ексміністр економічного розвитку і торгівлі України та засновник Києво-Могилянської бізнес-школи Павло Шеремета пояснює, чому дискусія про податки не може бути лише про зниження податків і чому варто говорити про їхнє підвищення. Далі пряма мова.
Протягом десятиліть незалежності ми часто чули аргумент, чому платити високі податки, якщо держава своєю чергою не забезпечує високоякісні послуги (верховенство права, захист прав власності, економічну свободу, легкість ведення бізнесу, конкурентне середовище, ефективну боротьбу з корупцією, якісну інфраструктуру, світового рівня освіту й охорону здоров’я)?
І чесно, цей аргумент був багато в чому справедливим.
Однак, може сьогодні, на тлі українських військових і дипломатичних проривів і тріумфів, справедливо було б почути аргумент підвищити податки?
Поясню.
По-перше, у нас гігантський дефіцит бюджету, який ми багато в чому переносимо на плечі наших партнерів.
По-друге, на думку консервативних аналітичних центрів, як-от The Heritage Foundation, податковий тягар в Україні у мирний час був порівняно невисоким.
The Heritage Foundation жорстко критикував рівень економічної свободи в довоєнній Україні, але вбачав основні проблеми з верховенством права, зокрема з захистом прав власності, врешті, з адмініструванням податків, але не з їхнім рівнем. Якщо податки в Україні були невисокі у мирний час, вони тим більше є невисокими у війну.
По-третє, чи не заслуговує наше звитяжне ЗСУ на найвищу оплату їхньої служби? Чи не заслуговує наша дипломатія вищої оплати їхньої праці? Медики? Вчителі у державних закладах?
Між іншим, держава, маючи більше власних (непозичених і неподарованих) коштів могла б КУПИТИ системи Patriot чи танки Abrams, чи винищувачі F-16, а не випрошувати їх по світу.
Наша зруйнована інфраструктура вимагає швидкої відбудови. Навіть наша уславлена “Дія” теж вимагає інвестицій, якщо ми хочемо там більше цифрових послуг. Чому ці інвестиції повинні фінансувати американці та західноєвропейці?
По-четверте, підвищення податків має антиінфляційний ефект.
(Шкода, немає вже суперліберальної Леді Тетчер, щоб поговорити про це детальніше. Як і про державні заощадження її уряду на Фолклендську війну).
І нарешті, підвищення податків було б потужним сигналом для наших партнерів/донорів, що “ми всі – в одному човні”, і наш бізнес, а не тільки військові, платить свою високу ціну.
Американці, зокрема, досі непогано пам’ятають, що вони платили податки на рівні 90% від доходів у Другу світову війну. Їм реально дуже важко зрозуміти ідеї про зниження податків удвічі в Україні, що воює.
Прем'єр-міністр Сингапуру Лі (молодший) пояснює своїй маленькій, але багатій і економічно суперліберальній країні, чому його уряд і його партія підвищує податок з продажів: “Ми повинні заощаджувати на гірші часи та планувати на майбутнє”.
Я багато їжджу по країні та бачу разючу різницю у рівні безпеки й тривоги у різних її регіонах. Чи не справедливо було б вимагати від бізнесу, який релокувався у значно безпечніші регіони країни, вищих податків як плату за вищу безпеку? (Таким чином, можна було б, між іншим, поекспериментувати з податками у прифронтових регіонах і потестувати ідею, чи спричиняють нижчі податки вище економічне зростання?)
Бізнесу, який зараз мене захейтить за такі ідеї, скажу таке. Я добре розумію наше бажання знизити податки, що підвищує наші прибутки. Але у воєнний час, при гігантському дефіциті НАШОГО державного бюджету, ми все одно заплатимо за нижчі податки інфляційним і девальваційним податком.
І це ще найкраще, що може з нами статись. Бо найгірше – це коли наші партнери скажуть, що ми співфінансуємо не ваші прибутки, а ваші битви. А прибутки свої фінансуйте собі самі. І ми можемо втратити не лише прибутки, а і незалежність разом зі всіма нашими бізнесами. (До слова, я не хочу щоразу з трепетом у душі відкривати рейтинги кандидатів у президенти США, зокрема від республіканської партії.)
З “лібералами”, які зараз пропонують зниження податків, у мене взагалі немає дискусії, бо вони у своїй зверхності не бажають чути жодної іншої думки. Повторюсь лише, що свобода від високих податків ціною несвободи від дефіциту бюджету, інфляції, девальвації й політичних настроїв зовнішніх донорів і врешті – від агресора – це для мене не лібералізм. Це – інфантилізм і безвідповідальність.
Так чи інакше, дискусія про податки не може бути лише односторонньою. Вона не може бути лише про зниження податків. Звикаймо до цього, якщо ми хочемо швидше відбудувати країну. Про всяк випадок, нагадаю – країну, що старіє й емігрує.
