Як працюють українські снайперки – The Economist
Британський тижневик The Economist пише про жінок в ЗСУ на прикладі історій трьох снайперок. Наводимо переклад тексту.
"Султан", 24-річна дівчина зі світлим волоссям та силіконовими губами, присідає навпочіпки, щоб витягти з сумки американську снайперську гвинтівку Barrett. "Кохання мого життя", – каже вона, ставлячи гвинтівку в бойове положення. Бородатий інструктор за її спиною вигукує інструкції: "Три мішені на відстані 186 метрів, стріляти на ураження". Султан лягає, закидає хвостик за голову. Стріляє. Кулі пролітають не більше, ніж у кількох сантиметрах від мішені. Вона, здається, не здивована. "Ти маєш вбивати, не хвилюючись. А мені пофіг".
Султан – вона обрала це ім'я, бо любить турецькі серіали – одна з трьох стрільців, які відібрали спецпідрозділи для проходження поглибленої снайперської підготовки в лісах на Заході України. Як і її колеги "Фенікс" (незламна, як птах) та "Оксана" (так її назвав кур'єр, і прізвисько прижилося), Султан відзначилася як боєць-доброволець у підрозділах територіальної оборони. Але на українському фронті, у вузькопрофільній професії, де переважають чоловіки, вимоги будуть значно жорсткішими. Перший етап адаптації – ліс.
Підготовку снайперів розробив небагатослівний командир на псевдо "Депутат" – це єдина біографічна деталь, яку він повідомляє. Окрім стрілецької практики, заняття "Депутата" охоплюють уроки з тактики, балістики та пересування. За звичайних обставин підготовка тривала б півтора року. В Україні, де цикли життя і смерті протікають швидше, жіноки мають розгорнути на позиціях за лічені тижні. Їхнє перше місце дислокації – північний кордон з Білоруссю, де російські війська, можливо, готують, або принаймні погрожують, повторним нападом на Київ.
Фото: The Economist
"Депутат" каже, що спочатку скептично ставився до ідеї підготовки жінок-снайперів. Зараз він вважає, що вони більше підходять для цієї професії, ніж чоловіки. За його словами, жінки легкі та спритні, здатні відступити, не зронивши жодного звуку. Загалом вони також "більш терплячі" і менш схильні до невиправданого ризику. Але найбільше його переконало те, як жінки впоралися з виснажливим військовим випробуванням на виживання, так званим "фізо". З 90 кандидатів до кінця тесту залишилось лише п'ятеро. Двоє з них – чоловіки. "Інших трьох ви бачите перед собою".
На відміну від чоловіків призовного віку, українським жінкам не заборонено виїжджати за межі країни. Ініціатива щодо поширення призову на жінок, які працюють у критично важливих професіях, була відкладена на тлі суспільного резонансу. Це означає, що принаймні поки що жінки, які воюють, роблять це добровільно. Утім, це не завадило Збройним силам України набути все більш жіночого обличчя.
Заступник міністра оборони України Ганна Маляр каже, що зараз в армії служать "щонайменше 30 000" жінок-військовослужбовців, або кожна п'ята з офіційної, попередньо мобілізованої кількості. (Точна кількість жінок в ЗСУ є таємницею). Найчастіше жінки-військовослужбовиці виконують обов'язки медикинь, пресофіцерок, кухарок, зв'язкових або залучені до евакуації мертвих і лікування поранених. Але дедалі більше жінок, щонайменше 5000, виконують функції на передовій. Багато з них – снайперки.
Жінки-стажери розповідають, що на кожному етапі свого шляху вони стикалися з опором, переважно з боку чоловіків, які вважали, що жінки принципово не придатні для професії снайпера. "Ми ніколи не шукали легкого життя, – каже Фенікс, – але ми довели свою спроможність щоразу, коли нам ставили завдання". Вона каже, що не має жодних ілюзій щодо небезпеки. Снайпери займають особливе місце у військовій психології, і якщо вони потрапляють у полон, то з ними вчиняють показову розправу. Приналежність до жіночої статі навряд чи дасть перевагу. "Якщо жінка-снайпер потрапить у полон, її зґвалтують, принизять, катуватимуть, а потім стратять, – каже Оксана. "Снайперка завжди має бути готова підірвати себе гранатою".
Ці добре усвідомлені ризики чинять серйозний тиск на близьких. Не всі відкрито говорять зі своїми рідними про те, чим вони займаються. Оксана розповідає, що коли почалася війна, мати пропонувала їй гроші, щоб вона виїхала в Європу: схоже, вона навіть не знала, що її донька служить в армії. І Фенікс, і Султан тим часом залишили вдома дітей та чоловіків.
Султан розповідає, що її восьмирічна донька вже думала про те, що вона може загинути. "Вона сказала мені, що якщо це станеться, їй буде сумно, але в її серці завжди буде місце для мене". В холоднокровних очах снайперки пробігають емоції. Вона хитає головою, перш ніж наполягає на тому, що шляху назад немає. Вона каже, що її дитина є причиною того, що вона повинна боротися: "Я роблю все, щоб переконатися, що її поколінню не доведеться мати справу з Путіним і його божевільним світом".
