Про що розповідає знайдена в Полонному свинцева грамота ХІІ століття

Восени 2021 року архітектурно-археологічна експедиція Науково-дослідного центру Охоронної археологічної служби Інституту археології НАН України під керівництвом Павла Нечитайла здійснювала рятівні дослідження в одній з садиб на вулиці Говорун у м. Полонному Шепетівського району Хмельницької області. Місце розкопок, позначене на доданому космічному знімку, розташовувалося в межах давньоруського поселення – одного з двох, які складали колись територію літописного міста Полонного.

Супутниковий знімок центральної частини Полонного з позначеним місцем розкопок 2021 року та ймовірними частинами літописного міста – "дитинцем" (А) та "посадом" (Б). Світлина П. Нечитайла та Т. Бобровського

Полонне, що вперше згадується в літописі під 1169 роком, очевидно, являло собою типове давньоруське місто, яке складалося з «дитинця» – доволі потужної фортеці на вигині річки Хомори (на космознімку – під літерою А), до якої з північного сходу прилягав «посад» – поселення міських ремісників, промисловиків та купців (на космознімку – під літерою Б). Досі невідомо, чи був той посад в ХІІ столітті укріплений, адже збережені тут дотепер вали були насипані довкола нього не раніше XVII століття.

Розкоп 2021 року, що мав площу 200 квадратних метрів, охопив, очевидно, якусь периферійну частину посадської забудови давньоруського часу, оскільки, крім кількох господарських споруд ХІІ століття, всі інші археологічні об’єкти належали до різних епох: VIII–IX, XIII–XV та XVII–XVIII століть.

План розкопу 2021 року з позначеним місцем знахідки свинцевої грамоти (світлина П. Нечитайла).

Грамоту знайшов один з учасників експедиції – Дмитро Тимчук. Розкопуючи поховання післямонгольської доби, він виявив під ним контури ранішого об’єкта – невеличкої заглибини на рівні культурного шару ХІІ століття. Заглибина, як з’ясувалося, була залишками відкритого вогнища діаметром близько 1 м, насиченого деревним вугіллям, серед якого траплялися уламки керамічних посудин кінця ХІ – першої половини ХІІ століть. Такі вогнища навіть дотепер влаштовують на задвірках садибних ділянок – чи то для спалювання побутового сміття, чи то для смаження м’яса тощо. Коли необхідність у вогнищі зникає, його пересипають тоненьким прошарком ґрунту, аби вітер не розносив попіл. От саме в такому ґрунті, насипаному поверх вогнища, і було знайдено грамоту (позначена червоним колом на доданому плані розкопу).

Знахідка, піднята Дмитром під час вибирання культурного шару, являла собою невеличкий шматочок свинцю, обліплений з усіх боків землею. Обережно зчищаючи бруд, археолог дістався металевої поверхні предмета, на якій стали помітні якісь вирізьблені літери.

Свинцева грамота з Полонного одразу після її виявлення (світлина П. Нечитайла та Д. Тимчука).

Одразу стало зрозуміло, що знахідка є неординарною. Разом з керівником розкопок Павлом Нечитайлом дослідники, як могли в польових умовах, очистили предмет, що виявився згорнутою в п’ять обертів свинцевою пластиною, зовнішню поверхню якого вкриває трирядковий напис.

Майже одразу у Павла виникла гіпотеза, що знахідка є свинцевою грамотою – своєрідним листом давньоруського часу, яких дотепер, на відміну від сотень берестяних грамот, відомих у північних та західних землях Давньої Русі, знайдено лише дві (обидві у Новгороді).

Перша спроба промальовки напису на зовнішній поверхні свинцевої грамоти (світлина Т. Бобровського).

Нашвидкуруч за фотографією знахідки вдалося зробити промальовку не до кінця очищених літер, які склалися в окремі слова «…АКЪМИЧЕ…», «…КУПИВЪ…» та найінтригуюче «…ДИКЫЕВ…» (на світлині). Припущення щодо грамоти перетворилося на впевненість, а отже необхідно було розгорнути сувій, аби прочитати, що ж написано на прихованих ділянках пластини.

Отже, постало питання щодо розгортки сувою та подальшої його розчистки, аби можна було вивчити текст грамоти. Також необхідно було здійснити закріплення металевої основи знахідки для її зберігання та експонування. Це вимагало залучення реставратора, який мав би досвід роботи з археологічним металом.

Як не дивно, унікальність знахідки ускладнила пошуки такого фахівця: реставратори, до яких звертався Павло, як один, відмовлялися від роботи зі знахідкою, посилаючись на значну корозію, крихкість металу, відсутність чітко визначеної методики реставрації саме носіїв тексту тощо. Зрештою, знайшовся один, готовий взяти відповідальність за збереження артефакту і складний процес його дослідження і збереження, – київський художник-реставратор Віктор Голуб.

Грамота до реставрації (світлина В. Голуба)

Зрештою, реставрація була важкою та тривалою, але, на щастя, успішною. Сьогодні її опис може вкластися в декілька речень, але за ним – місяці копіткої, напруженої праці.

Далі надаємо слово Віктору Голубу: «До початку реставрації знахідка являла собою згорнуту в п’ять щільних шарів свинцеву пластину розмірами 2,75 х 2,5 х 0,75 см та вагою 15,73 г зі слідами продряпаних на її поверхні знаків. Стан знахідки на той час був незадовільний: значні деформації, тріщини, часткова мінералізація металевої основи, щільні корозійні нашарування, перемішані з ґрунтом».

«В процесі роботи (під мікроскопом, при 23-кратному збільшенні) були укріплені слабкі ділянки та місця згинів, видалені щільні корозійні нашарування та залишки ґрунту до максимального виявлення літер. На жаль, на мінералізованих ділянках з горбистою поверхнею напис виявлено частково. Це зумовлено тим, що процес корозії свинцю супроводжувався збільшенням об’єму предмета та значним спотворенням рельєфу його поверхні».

Грамота в процесі реставрації (світлини В. Голуба)

Вже на перших етапах розгортання пластини напис кирилицею в три рядки на всю довжину пластини було виявлено також на її внутрішній стороні. Можете собі уявити, яку реакцію в археологів викликало реставраторське повідомлення про це, – замість одного тексту, який від початку проглядався лише маленькою часткою, ми отримували одразу два повноцінних. Але минуло ще чимало часу, доки реставрація грамоти була завершена.

В підсумку, завдяки майстерності Віктора Голуба ми маємо цілісно збережену, але повністю розгорнуту та закріплену пластину довжиною 11,3 см, шириною 2,2 см та товщиною до 2-2,5 мм. Як було встановлено реставратором, «пластину було виготовлено зі свинцевого сплаву шляхом розклепування, через що її краї отримали нерівні хвилясті контури».

Грамота після реставрації (світлини В. Голуба)

На обох сторонах пластини гострим твердим предметом по свинцю продряпано напис, виконаний кириличними літерами розмірами 0,5‒0,7 х 0,4‒0,5 см у шість рядків – по три з кожного боку. Текст на обох поверхнях пластини зберігся майже повністю, за винятком окремих знаків, пошкоджених корозією металу вздовж згинів грамоти.

За результатами реставраційних та подальших епіграфічних досліджень нам вдалося виконати промальовку накреслених на пластині кириличних літер. При цьому, з’ясувалося, що ми насправді отримали два окремі листи з минулого, кожен з яких починався зі слова «ГРАМОТА».

Оскільки визначення літер та запис їх послідовності є найважливішим в процесі прочитання стародавніх текстів, а також задля розуміння того, які саме літери (у звичному для нас, сучасному їх написанні) складають цю частину тексту, ми підписали їх безпосередньо на промальовці. При цьому, замість знищених корозією літер ми використали знаки питання, а непевно прочитані літери взяли у дужки, та, зрештою, отримали таку послідовність знаків (друга світлина – промальовка тексту на зовнішній стороні грамоти):
ГРАМОТАОТ?ЫТРАТАКЪМИЧЕ
ВИ:ИКЪГЫР?(ОВ)И:СЪКУПИВЪША
СКОТ(Ы)А?Е?(М)ИЧАВЕДИ
КЫЕВ(У)

Промальовка тексту на зовнішній стороні грамоти (світлина Т. Бобровського)

Як бачимо, в тексті немає звичного нам поділу на слова, але принаймні всі літери, на перший погляд, добре знайомі. Однак, треба враховувати, що, наприклад, літера Ъ (так званий «єр») в ХІ – ХІІІ століттях на теренах Східної Європи практично вже не передавала початково закріпленого за нею звуку; у цей час вона частково перетворилася на безголосний знак, хоча іноді й позначала звук, подібний до короткого «о».

Крім того, в нашому тексті літера И, написана як Н (оскільки приголосний «ен» передавався літерою N), транслювала звук, подібний сучасному українскому «і», Ы – сучасному українському «и», а, скажімо, Е відповідала звуку, середньому між сучасними «е» та «є», які подекуди варіювали між собою.

Інший момент – двокрапки в тексті. Вони є розподільними, щось на зразок універсального знаку замість коми, крапки з комою, крапки або двокрапки. Використовували їх нерегулярно, здебільшого у випадках, коли хотіли особливо виділити якусь частину тексту.

А ще майте на увазі, що знаків переносу з рядка на рядок тоді не існувало, більш того, переніс міг відбутися в будь-якій частині слова, тому в кожному випадку доводиться орієнтуватися на зміст напису.

Втім, текст на зовнішній поверхні грамоти поділяється на слова досить просто, без будь-яких хитрощів:
ГРАМОТА ОТ ?ЫТРА ТА КЪ МИЧЕВИ : И КЪ ГЫР?(ОВ)И : СЪКУПИВЪША СКОТ(Ы) А ?Е? (М)ИЧА ВЕДИ КЫЕВ(У)

Цей текст складається з двох речень.

Перше з них було сформульоване за відомим шаблоном «грамота від когось до когось». У нашому випадку в імені відправника грамоти, поданому в родовому відмінку – ?ЫТРА, – втраченою є перша літера. Ми гіпотетично реконструювали її як Х, відповідно, ім’я відправника у називному відмінку було визначено нами як ХЫТРЪ = «Хитр» (детальніше мотиви наших реконструкцій та варіанти імен усіх «героїв грамоти» ми розглянемо в прикінцевій частині нашого нарису).

Адресатів у грамоти було аж два. Один з них, названий в цій частині тексту двічі, мав ім’я МИЧЬ («Міч» в називному, «Мічеві» в давальному та «Міча» в родовому відмінках). В імені другого адресата втраченою є четверта літера, яку ми, знову таки гіпотетично, реконструювали як Л, а ім’я, відповідно, як ГЫРЛЪ («Гирл» в називному та «Гирлові» в давальному відмінках).

Таким чином, перше речення тексту на зовнішній стороні грамоти можна викласти наступним чином: ГРАМОТА ОТ ХЫТРА ТА КЪ МИЧЕВИ : И КЪ ГЫРЛОВИ : (тобто «Грамота від Хитра та й до Міча, і до Гирла»).

Друге речення тексту на зовнішній стороні грамоти складається з двох частин, які дивовижним чином узгоджені між собою, не дивлячись на те, що вирішені у різних формах – двоїні та однині (в сучасній українській мові двоїна практично не використовується).

У першій частині речення ми зустрічаємо дієприкметниковий зворот СЪКУПИВЪША СКОТЫ (тобто «вдвох зібравши худобу», оскільки СЪКУПИТИ означало саме «збирати або гуртувати», а не «купляти»). Оскільки дієприкметник СЪКУПИВЪША має форму двоїни, весь зворот, відповідно, стосувався обох адресатів грамоти.

Натомість в другій частині речення відправник звертався лише до одного адресата, і ми розуміємо, що це був не Міч: А БЕЗ МИЧА ВЕДИ КЫЕВУ (тобто «натомість без Міча веди до Києва»). Втрачений через корозію металу прислівник БЕЗ реконструюється практично беззаперечно, виходячи зі змісту листа, а безприслівникове написання КЫЕВУ у сенсі «до Києва» було нормою тогочасної київської говірки.

Таким чином, весь текст на зовнішній поверхні грамоти з Полонного може бути прочитаний як «Грамота від Хитра та й до Міча, і до Гирла: вдвох зібравши худобу, натомість без Міча веди до Києва».

По суті, текст на зовнішній стороні грамоти є листом-розпорядженням господаря на ім’я Хитр своїм робітникам або молодшим родичам Мічеві та Гирлові, стосовно того, що, коли вони вдвох зберуть худобу (можливо, з випасів або в якості податків), один з них – а саме Гирл – має відігнати її до Києва.

Тимур Бобровський обіцяє пубілкувати наступні частини історичного "розслідування" на своїй фейсбук-сторінці, де він дасть відповідь на запитання: чому «без Міча» і що ж такого сталося з головним героєм грамоти з Полонного?

Що ж стосується авторів знахідки – вони, ледь завершивши дослідження в Полонному, змушені були йти захищати Україну. Нині обидва – і Дмитро Тимчук, і Павло Нечитайло – перебувають у лавах Збройних Сил України, на самому фронті.

Історія України археологія спадщина