Том Купер: єдина сила, що може завдати вирішальної масованої шкоди ВС РФ – це артилерія ЗСУ

Почну з роздумів і аналітики про те, що цими днями відбувається в Москві (та Петербурзі). «Для чого» — буде зрозуміло пізніше.

Я досі читаю коментарі на зразок «Путін готується до тривалої війни», «Путін воює заради...» того чи того – такі «гарячі», але позбавлені сенсу роздуми.

Путін розвʼязав цю війну, бо хотів зберегти владу. Його другий другий термін, принаймні офіційно, триватиме до виборів у травні 2024 року, а за нині чинним законом Путін може бути президентом два терміни. Це означає, що в нього залишився приблизно рік, щоб відволікти російське суспільство та здобути достатньо популярності, подолати труднощі, створити для себе законні підстави знову «перемогти» на виборах та залишитися при владі.

...а в умовах, коли корумпованість і некомпетентність його режиму надто очевидні, найкращий спосіб це зробити — нацькувати всю Росію на «знищення укронацистів» (і до речі, що активніше Україна чинить опір, то сильніше випадає звинувачувати українців – це ясно).

«Так збіглося», що «швидкість», із якою голови-балакуни на зразок Байдена, Шольца, Сунака, Макрона тощо «підтримують Україну», грає Путінові на руку. Це тому, що «система правління» на Заході дуже проста: даємо Україні трошки того, а трошки того — та будь-чого, тільки не снарядів для артилерійських установок, щоб не засмутити Путіна надто сильно — і можна на наступній пресконференції хвалитися, мовляв, «ми ж так багато зробили».

ПОВІТРЯНА/РАКЕТНА ВІЙНА

Ранок 14 січня розпочався якоюсь детонацією неподалік від Центрального залізничного вокзалу в Києві, пізніше говорили вже про «чотири детонації». ЗСУ заперечили, що це повʼязано з воєнними діями, а цивільна влада оголосила, що «загорівся обʼєкт критичної інфраструктури». Вочевидь, відбувся нещасний випадок на уже сильно пошкодженому обладнанні електромережі. Проте вже через три години зʼявилися повідомлення, що це був удар ракетою 48Н6 класу земля-повітря установки ППО С-300, яку пустили по балістичній траєкторії, і що вона вразила ТЕС у Київській області — і що українські засоби ППО не змогли навіть визначити наближення цієї ракети.

Наслідки ракетного терору росіян

Невдовзі після цього росіяни здійснили чергову серію атак балістичними та крилатими ракетами. Українці стверджували, що росіяни випустили 23 ракети Х-101, Х-555 і «Калібрів», 7 Х-59 (їх вистрелили з Су-35) і щонайменше 5 Х-22 (із Ту-22М-3), загалом 38 керованих ракет, і 23 з них — зокрема 18 Х-101 і 555 та «Калібрів» — було збито. Та невдовзі зʼясувалося, що кілька ракет С-300 і С-400 запустили по балістичній траєкторії. Обʼєкти енергетичної інфраструктури постраждали у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Хмельницькій, Вінницькій та чотирьох інших областях, але зараз я не можу з певністю сказати, які з цих руйнувань були спричинені «головним ударом», а які — «тактичними». Наприклад, південь і схід сильно постраждали: ударів зазнали ТЕС в Одесі, інфраструктурні обʼєкти в Миколаївській, Дніпропетровській області (зокрема в Кривому Розі) та на Харківщині.

Найгіршим виявився удар ракетою Х-22 з Ту-22М-3 із Курська по житловому будинку в Дніпрі, близько 15:30. Значну частину будинку просто рознесло, він завалився, загинуло багато людей.

Зрештою, не забувайте: насправді Росія завдає набагато більше ударів по електромережах та цивільних мешканцях України. Протягом минулих п’яти днів росіяни постійно обстрілювали артилерією і ракетами Суми, Харків, Нікополь і Херсон, це призвело до численних матеріальних збитків, а також до поранень і загибелі десятків людей. От як дорого обходиться те, що росіяни «не завдають навмисних ударів по цивільних»…

У свою чергу, ЗСУ продовжують нищити «Хаймарсами» російські склади постачання, де тільки можуть їх дістати. Наприклад, вчора було підірвано ще один склад неподалік від Мелітополя, а росіяни заявили, що їм вдалося збити тактичну балістичну ракету «Точка» над Брянською областю в Росії. Щодо цього, завершуючи, хочу поділитися одним спостереженням: доки колективний Захід вперто відмовляється постачати Україні відповідні засоби, ЗСУ готує цілий набір озброєння, яке дозволить завдавати ударів у відповідь, углиб території росії (коли настане час, розкажу більше).

БИТВА ЗА ДОНБАС

Поки більшість медіа та навіть чимало «військових оглядачів» у соцмережах поводяться так, наче бої в районі Соледар–Бахмут «завершилися» тим, що росіяни захопили Соледар (а як мені відомо, Київ цього «офіційно не підтвердив»), чи сперечаються, яку частину західного краю міста досі утримують ЗСУ… Події стрімко розвиваються.

Купʼянськ-Сватове… 12–13 січня ЗСУ почали наступ на Новоселівське і звільнили принаймні половину цього села. Відтоді росіяни намагаються контратакувати, але марно. Наприклад, український Генштаб заявив, що від задіяного там 26-го танкового полку всрф зосталося лише 10 робочих танків Т-80БВ.

Район Кремінної… Майже немає сумнівів, що ЗСУ вже заходить «у передмістя» Кремінної, та ще й — імовірно — і з північного, і з південного напрямків. Проте три-чотири дні тому росіяни кинули туди 76-ту дивізію вдв, і відтоді новин про подальше просування українців там не було.

Бахмут-Соледар… Вже 13 січня підрозділи російських ВДВ та «ваґнерівці» продовжили просування із Соледара у західному та північно-західному напрямках. Відтоді всі українські позиції від Краснополівки на півночі, через Сіль, Благодатне і Красну Гору на заході до Парасковіївки на півдні перебувають під величезним тиском. З усього, що наразі відомо, випливає, що всі позиції 46-тої та 77-тої аеромобільних бригад тримаються (принаймні український Генштаб повідомляє про атаки та артобстріли цих населених пунктів, а це зазвичай «вказує», що вони перебувають під контролем українців) — не в останню чергу завдяки потужній підтримці бронетехніки 17-тої танкової та артилерії 45-тої артилерійської бригад ЗСУ: вочевидь, 45-та бригада — нарешті — отримала такий потрібний вантаж боєприпасів.

Фото: Генштаб ЗСУ

Бахмут теж тримається — попри те, що у цьому місті все ще забагато різних підрозділів, аж командири окремих із них відкрито вимагають відведення їхніх (менш компетентних?) «сусідів» — щоб вони могли ефективніше воювати. Здається, реорганізацію гарнізону досі не завершено.

Водночас українці таки втратили Опитне [селище на південь від Бахмута — перекл.], і 106-та дивізія ВДВ — «за підримки» частини «ваґнерівців» — дуже сильно тисне на південні околиці Бахмута.

На південь від Бахмута… «Просування» «вагнерівців» на південь та південний захід від Кліщіївки вже давно стало для них кривавою бійнею, але поступово стає неприємним і для ЗСУ — бо тепер росіяни намагаються атакувати позиції 57-тої механізованої бригади з півдня. Поки що українці дають відсіч силами 3-тьої окремої штурмової бригади та 5-тої окремої танкової за підримки 40-вої артилерійської бригади, але росіяни «просто продовжують наступати» — беруть кількістю… про це ще напишу нижче…

Судячи з відео, опублікованих обома сторонами, на яких зафіксовано удари російської артилерії на сході та півдні Бахмута, а також в окупованому Соледарі, більшість втрат бійців ЗСУ за минулі кілька днів зумовлено застосуванням російських ракетних систем залпового вогню ТОС-1 [що використовують заборонені конвенціями термобаричні боєприпаси — перекл.] і так званих «аерозольних бомб», скинутих із повітря: принаймні, є багато відеозаписів із «підрахунком» українських бійців, які загинули в одному місці, в один час і від одного вибуху. Це свідчить не лише, що вони зазнали несподіваного удару, а й про необхідність постачання країнами НАТО значно більшої кількості артилерійських установок та відповідних боєприпасів, а також про потребу ефективнішого відстеження підорозділів ВС РФ, які мають системи ТОС-1.

Далі на південь… Більшість «подій» на лінії фронту поблизу Донецька «зводилися» до артилерійських дуелей. Найважчих ударів зазнали «давні знайомі» — тобто Водяне, Первомайське та Невельське, що на північний захід від Донецька, а також Марʼїнка (останніми днями її постійно обстрілюють запалювальними снарядами з РСЗВ «Град»), що на захід від міста. Разом з тим, «сепаратисти» постійно ниють, мовляв, «українці бомблять цивільних», — але це майже напевно пов’язано з новими ударами «Хаймарсів» по їхніх складах постачання.

АРТИЛЕРІЯ У ПОРІВНЯННІ З ТАНКАМИ, БОМБАРДУВАЛЬНИКАМИ ТА ВИНИЩУВАЧАМИ

Наприкінці цього звіту дозвольте мені додати кілька міркувань. З огляду на те, як реагують на мої кілька останніх постів, хочу пояснити свій наголос на артилерії й чому я вважаю, що НАТО має надіслати Україні якомога більше гармат і ще більше снарядів. Хочу пояснити, чому я знову й знову, починаючи від березня минулого року, наголошую, що Україна потребує багато артилерії та снарядів, а ті, хто надіслали в Україну артилерію і снаряди… та шліть ще більше артилерії та снарядів!

Ми тут на Заході, фактично, зациклені на «вистежуванні» поодиноких джихадистів, котрі бігають козячими стежками десь на Гіндукуші, в південній Аравії чи десь у Африці, й полюванні на них за допомогою високоточної зброї. Це називають «обезголовлюючі удари» – їх спрямовують проти ворожих політичних лідерів та військових командувачів. Щоправда, такий спосіб ведення війни коштує масу грошей і часу. А ще він повністю неефективний. Не працює взагалі. Якщо зважити, що Захід такі війни веде останні 20, 30, 50, 70 років і то без успішного результату.

…тим часом вся ця «озброєна опозиція» й далі бродить довкола, а ми продовжуємо ту саму тактику день у день. Для західних воєнних це вже як догма й тому ми приречені спостерігати те саме десятиліття за десятиліттям.

…і в Україні вони радять робити так само.

А тут справи цілковито інші. Українські збройні сили (ЗСУ) стикаються з переважаючими силами РФ, починаючи від 2014 року. В росіян більше артилерії, більше танків і – на тих напрямках, де вони наступають, – більше солдатів, ніж їм можуть протиставити українці.

Зверніть увагу на реакцію НАТО: колективний Захід відреагував на лютневе вторгнення путіна відповідно до своєї догми: надали «високоточні» протитанкові ракети – NLAWи, джавеліни, панцерфаусти і т. д. – так ніби ЗСУ мали займатися партизанською боротьбою і «точково» пощипувати росіян. Ну, й «обезголовлювати» їхніх генералів.

Нема сумніву, що певні результати такої тактики гарно надавалися для пропаганди – тоді, в лютому 2022. Але, якщо чесно, вони були повністю неефективними. В Путіна, знаєте, стільки генералів, що він може створити з них окрему дивізію. А як очільник «системи Путін» він також добре знає, що переважна більшість із них ні на що не придатні – «расходний матєріал».

Ми всі бачили, що тоді сталося: так, українці робили засідки й понищили численні підрозділи ВС РФ, котрі рвалися на Київ чи намагалися обійти Чернігів, Суми та Харків, але цього було недостатньо, навіть коли росіяни були повністю дезорганізовані й, відтак, найбільш вразливі. Більше того – українці зазнавали втрат через цю тактику, а спромоглися максимум зупинити ворога. Не це змусило росіян відступити.

Насправді, важило розгортання – і то масоване – українських артилерійських бригад: упродовж найкоротших проміжків часу (як правило, хвилина чи дві перед залпом) українська артилерія нищила численні підрозділи всрф на певному відтинку фронту, рівночасно, тлумлячи логістичну систему росіян до такої міри, що частинам у наступі просто нічого не підвозили. А найприємніше, що все це взагалі без втрат з українського боку.

Український артилерист. Фото: Генштаб ЗСУ

Саме цей фактор «переміг» на північний захід від Києва, і в Чернігові, й у Харкові. Просто про це ніхто не сказав, бо наші славні медії завжди зайняті звичним поширенням сміття. Цю війну взагалі дуже мало людей «продумують».

Причиною успіху була насправді комбінація кількох «переможних» факторів, що завше спрацьовують в конфліктах такого масштабу: поєднання «вогневої моці», «маневру» й «точності» з «кількістю» та «часом». Лупити по танках та бронемашинах ворога з портативних ракетних комплексів, може, й сексуально – і на відео класно виглядає – але такий спосіб ведення війни потребує багато часу, дуже небезпечний для «користувача» й дає мінімальні результати. Ну так, попадання по головному танку колони з «джавеліна» сповільнює рух колони. Два-три попадання – ще краще. Але погоди це не робить – росіяни компенсують такі втрати.

І навпаки: прицільно випустити по всій колоні 30, 60, 90 чи й більше снарядів – гарантує її повне знищення, а також повністю відбиває бажання продовжувати воювати в тих, хто якимсь чудом там уцілів. А якщо таку процедуру здійснити з двома-трьома чи й більшою кількістю ворожих підрозділів, а також відділками їх логістичної підтримки – і все це водночас, як може артилерія, – то вийде, в той спосіб, завалити противнику цілу ділянку фронту. Й таке не зроблять ні танки, ні БТРи, ні, тим більше, ручні протитанкові системи. Хто сумнівається, запитайте у тих двох десантників (ще цифрою – 2 штуки), які вижили в Гостомельському аеропорту, котрий накрила українська артилерія.

Саме фактор артилерії змусив росіян відступити з північної та північно-східної України. А потім росіяни продемонстрували те саме: артилерія «пробивала шлях» їхнім танкам та піхоті на південь від Ізюма та, особливо, під Попасною в квітні минулого року. А в той єдиний раз, коли росіяни свою артилерію не підтягнули (принаймні в достатній кількості) й не підтримали наступ – у травні на Сіверському Дінці – українці чітко довели, що вони можуть сконцентрувати достатньо арти й виглушити на переправі не один, а два чи й три російські підрозділи, а також їхню логістику – й усе це майже одночасно (буквально за 2-3 дні). Ми бачили результати: всі російські підрозділи просто стерли з поверхні. Понівечили. Після того росіяни не лише не намагалися повторити щось подібне, але й витратили майже пів року, щоб відновити свою 1-шу танкову армію.

Саме артилерія та її можливість влупити тонами вибухівки по ворогу перемогла в згаданих битвах. Такого не може зробити жоден інший засіб сучасної війни. Навіть якби українська авіація мала 300 бойових літаків, усі вони разом не змогли б доставити порівнюваний «тоннаж» вибухових речовин, та ще й із відповідною точністю, скільки може зробити одна артилерійська бригада.

Підсумуємо: в сучасній конвенційній війні немає іншого засобу «доставки» вибухових матеріалів у обсягах, необхідних для знищення ВС РФ і, відтак, притлумлення бажання Путіна атакувати Україну – тільки артилерія. Незалежно від того, наскільки потужною буде авіація (навіть якщо вона використовуватиме важкі/стратегічні бомбардувальники як «Боїнг» Б-52 чи ТУ-160), артилерія все одно переважатиме в перерахунку на «тоннаж» вибухівки, котрий вона може закинути в стан ворога.

До речі, артилерія також значно дешевша й простіша в обслуговуванні, ніж авіація. А це виливається в можливість оперативніше переоснащувати (й підтримувати в робочому стані) більшу кількість артилерійських підрозділів, ніж це можна собі дозволити з авіацією. Вибачте, пілоти (ви ж пам’ятаєте, я завжди «топлю» за авіацію), але артилерія в цих обставинах значно ефективніша.

Фото: Генштаб ЗСУ

Але нащо я все це пояснюю?

Причина не лише в тому, як «по суті» воювали цю війну впродовж останніх 10-11 місяців, але й у тому – й це ще більше важить – як вона триватиме далі ще (принаймні) 10-11 місяців. Путін збирається запустити наступне коло мобілізації й негайно відправити на фронт ще 70 000 мобіків без будь-якої підготовки або хіба з мінімальним тренуванням – якраз достатнім, щоб їх на фронті вбивали тисячами. Проте він також планує зібрати ще 70 000 і цих вже підготувати «належним чином», щоб послати на фронт вслід за першою хвилею. А коли відстріляють цих 140 000, він збирається мобілізувати нових.

Майте на увазі: завдяки 22-річному впливу пропаганди на уми росіян, а також з огляду на власні опортунізм, цинізм, але й прагматизм, Путін може повторювати цю вправу так довго, як захоче. Принаймні настільки довго – й тут я апелюю до початку мого звіту – наскільки він втримається в очах росіян як «президент на наступний термін» чи «пожиттєвий президент» і також «рятівник нації від нацистського вторгнення».

Все сказане означає, що «самогубна атака хвилями», як під Соледаром, у цьому році стане звичною річчю. І це стосуватиметься не лише наступу, а й оборони.

І цієї тактики не змінить навіть рішення НАТО передати Україні не те що 12-14, але й 120 чи 400 танків «Челенджер» чи не 40, а 400 бронетранспортерів «Мадер».

Чому? Бо навіть 400 «Челенджерів» або 400 «Леопардів» не матимуть такої ж вогневої потужності, як 400 гармат. Танки не артилерія й тому не можуть кинути на ворога стільки вибухівки, скільки можуть артилерійські системи. В результаті вони не зможуть завдати вирішальної – масованої – шкоди ВС РФ. В кращому випадку, танки дадуть змогу піти на прорив, у гіршому – стануть прекрасними мішенями для російської артилерії. Особливо, якщо українська арта не зможе заткнути гармати ворога.

Така ситуація буде навіть тоді, коли всі ці танки та бронемашини (чи що там ще наобіцяли країни НАТО за останні кілька днів) дадуть можливість ЗСУ сформувати «атакуючий кулак», що, насправді, залишається хіба мрією. Чому? Та тому, що навіть 200 «Челенджерів» не допоможуть українцям вигубити солдатів всрф, що засіли в двох чи подекуди навіть трьох лініях оборони – ще й захищених кілометровими мінними полями – від північного заходу Луганщини й аж до нижньої течії Дніпра. Єдина сила, що може справитися з цим завданням – це артилерія ЗСУ. Тільки дайте їй достатньо гармат і снарядів.

Оригінал – тут, з повним перекладом можна ознайомитися на сторінці Ростислава Семківа.

стратегія артилерія тактика ескалація