Поразка в Соледарі: головне — попрацювати над помилками

Першу битву за Соледар було програно. Справді, Сили оборони вдало стримували ворога впродовж п’яти місяців, проте надлом урешті стався й місто було втрачено за тиждень, до того ж військам довелося відходити через ризик оточення. Втрата Соледара — важлива подія в контексті боїв за Бахмут. Зараз ворог намагається оточити Бахмут з півночі та півдня, сформувавши "кліщі" навколо міста, пише телеграм-канал Vae Victis.

Ситуація не видається катастрофічною, оскільки Сили оборони успішно вийшли з Соледара й зайняли наступний рубіж, а в разі погіршення ситуації так само вийдуть з Бахмута й далі стримуватимуть ворога, проте ворог знову продемонстрував свою здатність завдавати поразки Силам оборони в локальних боях, поступово витісняти їх на вузькій ділянці фронту та, врешті, змушувати відступати з позицій, що стали невигідними. Якщо ворог зуміє взяти Бахмут, то це призведе до істотного погіршення ситуації в Сіверську й Торецьку з подальшим перенесенням боїв у район Дружківки — Констянтинівки та Слов'янська — Краматорська. Початок таких боїв істотно погіршить гуманітарну ситуацію в регіоні.

На це є цілком об'єктивні причини, які треба розуміти й з холодним розумом усвідомлювати, що зараз відбувається на фронті.

1. Ворог не колапсує. Він зазнав трьох гучних поразок: на півночі, на Харківщині й на Херсонщині, проте в жодному разі його не було повністю розбито, він зумів відступити й перерозподілити збережені сили. Згодом ці сили було підкріплено мобілізованими. Це призвело до того, що ми зараз перебуваємо в стратегічному тупику й не маємо достатньої переваги для подальших наступальних дій. Ба більше: на Бахмутському напрямку ворог досі має наступальний потенціал. Він може собі дозволити значну кількість "расходуемых сил", якими постійно тиснутиме на наші війська й так їх виснажуватиме. Це істотна стратегічна перевага, яку не варто списувати, яка демонструє ефективність на Бахмутському напрямку та яку ми можемо перевершити тільки якісним переходом у вигляді більшої кількості засобів ураження: бронетехніки, артилерії й важкого піхотного озброєння, яке ми не можемо виробляти самостійно й маємо сподіватися (не безпідставно) на допомогу партнерів.
2. "Ворожий тиск", про який ви чуєте, — це не "психологічний тиск", а постійні боєзіткнення, в яких гинуть або отримують поранення наші військові. Підрозділи після боїв такої інтенсивності починають потребувати частішого відпочинку й постійного посилення, що не завжди можливо. А у випадку Соледара для посилення відправили підрозділи, які не встигли відновитися після боїв на Херсонщині — їхні тодішні завдання не відповідали їхнім тогочасним можливостям.
3. Комунікація між підрозділами й різними родами військ була поганою. Ворог про це знає й завдає ударів у стики між ними. Це призводило до неправильного оцінювання ситуації окремими командирами, які не мали нормального розуміння, що відбувається на сусідній ділянці, тому необґрунтовано відходили з позицій, щоб уникнути оточення, й так підставляли інших.

Ворог досі залишається серйозним. Його досі важко здолати. Він досі може завдавати болісних поразок. У жодному разі не можна його недооцінювати. Найголовніше зараз — якомога швидше взяти до уваги й виправити наші помилки.

Читайте також про те, як у США командири і підлеглі обговорюють результати бойових дій та чому цей досвід погано приживається в Україні:

Перший і головний стандарт НАТО. Як в армії США постійно аналізують помилки й досягнення (частина 1)

"Перемоги в цій війні залежать від 10-15% прогресивних військових лідерів. Але в армії й досі багато токсичних «дуболомів»" (частина 2)

тактика робота над помилками соледар