Що дає Україні західна зброя у наступному раунді війни, – The Economist

Кожна фаза війни в Україні принесла свої знакові види озброєнь. У битві за Київ минулої зими провідну роль відіграли протитанкові ракетні комплекси Javelin та зенітні ракети Stinger (чимало українських військових експертів стверджують, що головною була усе ж артилерія, хоч про неї мало писали західні ЗМІ – ТЕКСТИ). Коли навесні бойові дії перемістилися на Донбас, настала черга 155-мм гаубиць. Коли восени Україна перейшла в контрнаступ, овації дісталися реактивній системі залпового вогню HIMARS. Зараз, коли обидві сторони готуються до нових наступальних дій з наближенням весни, увага змістилася на бронетехніку – передусім танки й легкі бойові машини піхоти.

Після майже року бойових дій, попри дивовижні успіхи України в зупинці, а потім відтісненні значно більшого ворога, Росія все ще окупує близько 17% території України, включно з анексованим у 2014-му році Кримом, що ставить деякі з найскладніших запитань про майбутнє війни. Зараз конфлікт перетворився на криваве виснаження. У повітрі російські ракети та безпілотники намагаються вивести з ладу українську електромережу. На землі артилерійські бої та безперервні атаки "живою силою" дозволили російським військам просунутися вперед у районі Бахмута.

Бойові дії навесні можуть виявитися вирішальними. Перевага України в живій силі на полі бою розмивається зараз, коли Кремль мобілізував 200,000–300,000 солдатів, і незабаром може віддати наказ про ще один великий призов. Оскільки російські військові заводи працюють у три зміни, запаси боєприпасів, що виснажуються на Заході, навряд чи дадуть Україні вирішальну перевагу в артилерійській вогневій потужності. Тож на Заході зростає відчуття, що Україні потрібна стратегія, яка змінить правила гри, щоб досягти перемоги, достатньо великої для того, щоб змусити Росію вивести війська або принаймні піти на переговори.

Фото: Генштаб ЗСУ

Це своєю чергою пояснює амбітність двох надзвичайно великих пакетів американської військової допомоги цього місяця, які знаменують собою перехід від надання зброї частинами до підготовки та оснащення цілих бойових підрозділів. Сполучені Штати оголосили про відправлення понад 100 гусеничних бойових машин "Бредлі", 90 колісних машин "Страйкер", 100 бронетранспортерів М113 і багато іншого. Все це дає змогу озброїти дві механізовані піхотні бригади.

Додайте до цього десятки бойових машин з інших країн – німецькі Marders, французькі AMX-10RCS та шведські CV90 – і українці матимуть на озброєнні ще одну чи дві бригади, а загалом, можливо, навіть дивізію західного озброєння. Самохідні гаубиці є важливою частиною бронетанкових підрозділів, забезпечуючи вогонь підтримки в русі. Америка надасть 18 таких гармат; Данія пожертвувала весь свій запас з 19 гармат "Цезар" французького виробництва.

Щоб створити єдине ціле, Америка тренує українські війська, по батальйону за раз (зазвичай три або чотири батальйони складають бригаду), у проведенні загальновійськових операцій. Це передбачає координацію дій бронетехніки, піхоти, інженерів і безпілотників, щоб посилити сильні сторони кожного з них і пом'якшити слабкі. Генерал Марк Міллі, голова Об'єднаного комітету начальників штабів США, заявив, що ця допомога "значно підвищить здатність України захистити себе від подальших російських атак і перейти в тактичний і оперативний наступ для звільнення окупованих територій".

Однак помітно, що відсутня велика кількість західних основних бойових танків, які б максимізували потужність такого броньованого кулака. Британія пообіцяла 14 танків Challenger. Їх вистачить лише на роту, а не на батальйон, не кажучи вже про бригаду. Британська бронетанкова бригада, наприклад, має 56 "Челленджерів", а американська – 87 танків M1 "Абрамс".

У цьому кричущому розриві звинувачують розбіжності між західними союзниками і, зокрема, німецьке занепокоєння. Танки Leopard 2 німецького виробництва пропонують найкращий військовий варіант: дизельних "Леопардів" багато (близько 2 000 стоять на озброєнні по всій Європі) і вони простіші в експлуатації, ніж "Абрамси" з турбінним двигуном. Кілька країн готові постачати "Леопарди", але, на обурення багатьох союзників, Німеччина поки що відмовляється надсилати танки, або навіть давати дозвіл іншим країнам на відправлення проданих нею "Леопардів".

Німецькі офіційні особи заявили, що надання "Леопардів" залежатиме від того, чи надішле Америка "Абрамси", але Пентагон відкидає таку можливість. Новий міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус розсудливо відмовився від гри "ти перший". Він сказав, що Німеччині потрібно більше часу для прийняття рішення – можливо, лише кілька днів. Тим часом, за його словами, союзники можуть розпочати тренування українців на "Леопардах". Роздратований "глобальною нерішучістю" Михайло Подоляк, радник президента України Володимира Зеленського, написав у Твіттері: "Кожен день зволікання – це смерть українців. Думайте швидше". Ліндсі Грем, відомий сенатор-республіканець, закликав і Америку, і Німеччину надіслати танки, дорікаючи їм: "Я втомився від цього лайношоу [...] Путін намагається переписати карту Європи силою зброї. На кону світовий порядок".

Фото: Генштаб ЗСУ

Утім, західні танки можуть бути не настільки важливими, як про це говорять політичні баталії. Україна має сотні танків радянських часів, з довоєнних запасів, а також відремонтовані танки, надані східноєвропейськими країнами, і, не в останню чергу, багато танків, захоплених у Росії. Західні танки краще захищені та більш боєздатні. Однак за їхньої відсутності Україна може поєднати свою радянську важку бронетехніку із західними бойовими машинами піхоти, щоб завдати суттєвого удару. Наприклад, "Бредлі" добре зарекомендували себе як убивці танків під час війни в Іраку в 1991 році.

Джек Вотлінг з британського аналітичного центру RUSI стверджує, що останні обіцянки надати зброю створять "найпотужнішу бронетанкову силу в українській армії; це дасть їм те, що дозволить швидко пересуватися, завдавати ушкоджень і проводити проривні операції".

Ще більшим розчаруванням, ніж відсутність танків, є відсутність високоточної зброї більшої дальності для ураження російських командних пунктів і логістичних центрів у глибині російського тилу, додає екскомандувач армії США в Європі Бен Годжес. За словами генерала Годжеса, з більшою і кращою бронею і засобами задання глибинних ракетних ударів, Україна мала б найкращі шанси захопити Крим, який він вважає "вирішальною територією". Він стверджує, що, сконцентрувавши свою бронетехніку, Україна могла б зробити ривок до Азовського моря і розірвати сухопутний міст між Росією і Кримом. Тим часом високоточні боєприпаси великої дальності дозволять знищити фактичний міст до Криму через Керченську протоку, який був частково пошкоджений досі нез'ясованим вибухом у жовтні 2022 року. Тоді Україна могла б бити росіян як завгодно і змусити їх відмовитися від півострова, стверджує він.

Контроль над Кримом дозволяє Росії блокувати українські порти й постачати свої війська на Півдні України. Втрата Криму стала б серйозним військовим і, можливо, більш важливим політичним ударом по Путіну, зазначає генерал Годжес. Але саме тому деякі члени Альянсу з острахом ставляться до спроб України повернути його, побоюючись, що це може підштовхнути Путіна до застосування ядерної зброї.

Чи готові союзники піти на такий ризик? США стверджують, що "Крим – це Україна" і Україна має повне право відвоювати його. Інше питання, чи буде Америка на практиці готова підтримати українську операцію з відвоювання Криму. Американські офіційні особи, які завжди невизначені щодо кінцевого результату, визнають, що в певний момент американські та українські воєнні цілі можуть розійтися. Але надання Україні принаймні засобів для того, щоб загрожувати позиції Росії в Криму, може мати свої переваги. "Якщо ви прагнете врегулювання шляхом переговорів, то пріоритетність Криму може бути розумною, а не ескалаційною", – стверджує Вотлінг.

Фото: Генштаб ЗСУ

Дехто вважає, що розмови про повернення Криму передчасні. "Подивіться на карту нинішньої лінії фронту в Україні. Українці мають спочатку досягти значного військового успіху на півдні, перш ніж обговорювати питання Криму", – зазначає Майкл Кофман з аналітичного центру CNA. Як і генерал Годжес, він погоджується, що Україні слід зосередитися на високоточній зброї, оснащенні нових підрозділів і маневрених діях. Однак, на відміну від нього, він вважає, що подальші успіхи будуть складнішими і дорожчими для України.

Визволення Херсона у листопаді було важкою справою, попри те, що ЗСУ боролися з напівізольованим російським гарнізоном, який стояв спиною до Дніпра. Після відступу росіяни тепер захищають коротшу лінію фронту з більшою кількістю солдатів і резервів. Понад те, "якщо наступний український наступ буде невдалим, він несе в собі ризик російського контрнаступу і, в найгіршому випадку, втрати території, а не її здобуття", – стверджує Кофман.

Американська загальновійськова тактика часто спирається на перевагу в повітрі. "Відсутній компонент для України полягає не в тому, що у неї немає західних танків, а в тому, що у неї немає західних військово-повітряних засобів", – зазначає Кофман.

Коли обидві сторони готуються до наступного раунду, виникає певне передчуття. Навіть коли генерал Міллі стверджував, що Україна може досягти прогресу, він заявив: "Цього року буде дуже і дуже важко вигнати російські війська з кожного сантиметра окупованої Росією території України". Конфлікт колись доведеться припинити за столом переговорів, сказав він, додавши: «Це буде дуже, дуже кривава війна».

Нервозність відчутна і в Кремлі. Нещодавно на дахах московських будинків з'явилися засоби протиповітряної оборони. А Дмітрій Медведєв, який обіймає посаду заступника голови Ради безпеки Росії, написав у Telegram: "Поразка ядерної держави у звичайній війні може спровокувати ядерну війну". У його ядерних погрозах не було нічого нового. Проте його визнання того, що Росію можна перемогти, стало новим і разючим визнанням слабкості.

контрнаступ зсу визволення територій західна зброя